¬≥тал≥й ћикульський

  

Ѕакс

 

ѕов≥сть

 

 

Ћьв≥в

УѕЋј…Ф

2006

 

ЅЅ  84,4 ” –.

      ћ 59

  

            УЅаксФ Ц пТ¤та прозова книга ¬≥тал≥¤ ћикульського. ¬ н≥й розпов≥даЇтьс¤ про житт¤, в≥д народженн¤ до смерт≥, собаки, породи боксер Ц Ѕакса, про людей, в ¤ких в≥н був членом с≥мТњ ≥ платив њм любовТю, в≥ддан≥стю. јвтор змальовуЇ також людей, дл¤ ¤ких мораль, сов≥сть ≥ пор¤дн≥сть н≥чого не значать: тваринний св≥т дл¤ них не ≥снуЇ.

¬ останн≥й глав≥ пов≥ст≥ показано переживанн¤ господар¤ п≥сл¤ смерт≥ Ѕакса, ¤кий дл¤ нього був найпершим другом, товаришем ≥ захисником.

ѕеру ¬≥тал≥¤ ћикульського належать поетичн≥ зб≥рки У—п≥шу до тебеФ (1993), У–осою св≥титьс¤ траваФ (1993), Ућ≥й дух не погаснеФ (1994),  У„орнобильФ (1996), У¬ павутинн≥ кам≥нного м≥стаФ (1998), У«елений сигнал на причал≥Ф (2002), У¬ об≥ймах житт¤Ф (2005), а також прозов≥ твори У—ектор є 3. ќф≥цериФ (1997), У—погади про батькаФ (2003). У омандир полкуФ (2003), УЋ≥кв≥даториФ (2005).

 

 

      4702640004 Ц 006

ћ^{_________________________} Ѕез оголошенн¤

               2006   

 

ISBN 966-7313-22Ц0                        © ¬≥тал≥й ћикульський

                                                                                

ћар≥¤ ¬акалюк-ƒорошенко

 

ƒ∆≈–≈Ћј ƒќЅ–ј ≤ «Ћј

∆итт¤ письменника Ц це боротьба за св≥й внутр≥шн≥й св≥т, за те, щоб не бо¤тись сказати люд¤м правду про добре ≥ погане в своЇму житт≥, про своЇ ставленн¤ до тварин ≥ птах≥в. ”се правдиво змалювати, переваривши в соб≥ ≥стину, ≥ показати њњ в реальному стан≥ того часу, в ¤кому в≥н жив, в≥дображаючи все в л≥тературно-художньому план≥.

÷е робить письменник ¬≥тал≥й ≤ванович ћикульський у своњй пТ¤т≥й прозов≥й книз≥ "Ѕакс", ¤ка написана з позиц≥й гуман≥зму ≥ маЇ виховне значенн¤.

” пов≥ст≥ "Ѕакс" змальовано житт¤ собаки-боксера. ÷ей тв≥р змушуЇ читача задуматись над взаЇмостосунками людей з≥ своњми меншими братами.

ѕриручен≥ тварини повн≥стю залежать в≥д вол≥, знань ≥ бажань людини, реагують на њњ повед≥нку. “ак, ¤к ≥ вона, вони сприймають позитивне ≥ негативне ставленн¤ до них, анал≥зують його ≥ в≥дпов≥дно повод¤тьс¤ Ц або агресивно, коли њм завдають шкоди, або плат¤ть в≥ддан≥стю ≥ любовТю, коли до них гарно ставл¤тьс¤.

” своЇму твор≥ автор засуджуЇ аморальн≥ ¤кост≥, ¤к≥ ≥снують в глибинах людськоњ душ≥, ≥ твердить, що людиною може називатис¤ лише та особа, в душ≥ ¤коњ лежать гуман≥стичн≥ ≥дењ.. ¬ ньому показано любов собаки до людини ≥ навпаки Ц  любов людини до собаки.

ѕов≥сть написана досконало ≥ правдиво. „итач не в≥д≥рветьс¤ в≥д нењ, поки не закриЇ останньоњ стор≥нки, а пот≥м в≥н носитиме в соб≥ прочитане.

јвтор досл≥див псих≥чно-ф≥з≥олог≥чний стан, у ¤кому перебувають люди ≥ тварини, показав характери добрих, прив≥тних людей, а також антилюдей, ¤к≥ дбають т≥льки про себе. ƒобр≥ Ц це люди з великоњ л≥тери Ц ≤ван ѕетрович, ќксана √ерасим≥вна (њхн≥ д≥ти Ц ѕетро ≥ √ерасим), «о¤ √ерасим≥вна, ћар≥¤ ≤ван≥вна та њњ чолов≥к ћаксим, ¬≥ктор ≤ванович,  атерина —емен≥вна, ≈лла. ѓхн≥ми антиподами Ї √алина, ¬асиль та њхн≥ д≥ти ≥ ¤к апогей зла Ц јнна ‘едор≥вна.

¬с≥ под≥њ в≥дбуваютьс¤ в пер≥од проголошенн¤ незалежност≥ ”крањни ≥ в пер≥од њњ ≥снуванн¤, ¤к держави. —повнилос¤ пТ¤тнадц¤ть рок≥в незалежн≥й ”крањн≥. «а цей час в≥д хвороби та голоду померло багато людей старшого покол≥нн¤. Ќаселенн¤ нашоњ батьк≥вщини зменшилос¤ б≥льш ¤к на ш≥сть м≥льйон≥в ос≥б. ≤ це без в≥йн, еколог≥чних потр¤с≥нь, недород≥в, без пол≥тичноњ нестаб≥льност≥. ѓдуть з ”крањни люди на зароб≥тки (бо дома нема роботи) до –ос≥њ,  крањн «аходу, до —Ўј,  анади та ≥нших, щоб виконувати найбрудн≥шу роботу, за що одержують м≥зерну плату. Ћюди т≥кають в≥д б≥дност≥. —траждають не т≥льки люди, але й тварини. ÷е також позначаЇтьс¤ на житт≥ собаки. ¬≥н зазнаЇ мук в≥д голоду, в≥д тих негаразд≥в, ¤к≥ ≥снують в крањн≥. ¬се це викликаЇ тривогу за майбутнЇ ”крањни. ѕисьменник запитуЇ украњнц≥в: "«а що боролись, в≥ддавши житт¤, м≥льйони роб≥тник≥в ≥ сел¤н, представники ≥нтел≥генц≥њ?"

јвтор вводить читача в ≥сторичний екскурс, коли ”крањною керував Ѕогдан ’мельницький, проводить аналог≥ю тих час≥в з сучасн≥стю. Ќа ”крањн≥ тис¤чол≥тт¤ми йшла боротьба добра ≥ зла, в н≥й здеб≥льшого перемагало зло. “ак було колись, так Ї ≥ сьогодн≥. ¬ украњнц≥в залишаЇтьс¤ т≥льки над≥¤ на краще житт¤ у майбутньому.

” пов≥ст≥ переважають ф≥лософськ≥ роздуми про суть житт¤, про право жити в нормальних умовах не лише люд¤м, але й тваринам. “в≥р розбуджуЇ у душах людей благородн≥ почутт¤, доброту, люд¤н≥сть.

¬≥тал≥й ћикульський переконливо доводить, що працьовитих, чесних ≥ добрих значно б≥льше, н≥ж тих, котр≥ живуть за законами соц≥ального паразитизму. ѕсихолог≥чно-ф≥лософськ≥ закони ≥ принципи соц≥альноњ д≥йсност≥, моральн≥ норми сусп≥льства письменник переносить в думки свого геро¤ собаки Ѕакса, ¤кий значно вище стоњть у моральному план≥ в≥д багатьох злозичливих людей. …ого н≥коли не покидаЇ почутт¤ любов≥ ≥ в≥дданост≥ до тих, котр≥ мають добре серце. Ѕакс гуманн≥ший в≥д недолюдк≥в, бо гуман≥зм ≥ добро Ц це сили творенн¤, а егоњзм, жорсток≥сть Ц це сили зла.

” твор≥ автор розкриваЇ не т≥льки характери людей, але й брат≥в наших менших, особливо, зважаЇ на обставини ризику, небезпеки, випробуванн¤, ¤к≥ випали на долю Ѕакса.

ѕисьменник Ц майстер не т≥льки художньоњ ≥нформац≥њ. ¬≥н подаЇ глибокий п≥дтекст, у ¤кому стають ¤сними проблеми економ≥ки, етики, морал≥, соц≥альноњ справедливост≥. ”м≥Ї к≥лькома штрихами, дуже просто, без численних еп≥тет≥в, пор≥вн¤нь створити вражаюч≥ образи, а також емоц≥йно-хвилююч≥ пейзаж≥.

¬се це збуджуЇ ц≥кав≥сть читача ≥ св≥дчить про те, що така книга потр≥бна люд¤м.

ѕеру ¬≥тал≥¤ ћикульського належать поетичн≥ зб≥рки У—п≥шу до тебеФ (1993), У–осою св≥титьс¤ траваФ (1993), Ућ≥й дух не погаснеФ (1994),  У„орнобильФ (1996), У¬ павутинн≥ кам≥нного м≥стаФ (1998), У«елений сигнал на причал≥Ф (2002), У¬ об≥ймах житт¤Ф (2005), а також прозов≥ твори У—ектор є 3. ќф≥цериФ (1997), У—погади про батькаФ (2003). У омандир полкуФ (2003), УЋ≥кв≥даториФ (2005).

«гадан≥ вище твори св≥дчать про широкий д≥апазон його творчост≥. ¬они в≥дбивають конкретний час, побудован≥ на реальних фактах житт¤ на конкретн≥й територ≥њ з точними под≥¤ми.

” згаданих творах письменник показав себе зр≥лим майстром пера. ¬ його книгах переважають под≥њ за час≥в незалежност≥ ”крањни. …ого героњ Ц не спостер≥гач≥ житт¤, а безпосередн≥ учасники цього житт¤: бол≥ держави стають њх бол¤ми. ¬они занепокоЇн≥ труднощами украњнц≥в у нелегк≥ часи становленн¤ державност≥ крањни, в≥р¤ть, що нелегк≥ моменти житт¤ минутьс¤ Ц ≥ украњнц≥ заживуть повноц≥нним щасливим житт¤м.

¬≥тал≥й ≤ванович ћикульський у минулому Ц в≥йськовий. «авжди жив ≥ живе за принципом Ц в≥ддавати набагато достойн≥ше, н≥ж брати у власну кишеню. ¬≥н Ц людина обовТ¤зку, дотриманн¤ слова, в≥дпов≥дальност≥ не т≥льки за своњ вчинки, але ≥ й ≥нших. як ≥ героњ його книг, в≥н рад≥Ї проблисками державних усп≥х≥в, засуджуЇ тих, хто приносить ”крањн≥ шкоду.

јле особливого значенн¤ в творчост≥ письменника набираЇ ставленн¤ до ж≥нок. ¬они Ц берегин≥ житт¤ Ц добр≥ ≥ н≥жн≥, прост≥, св≥тл≥ ≥ трепетн≥, р≥шуч≥ ≥ мужн≥, неповторн≥. Ќа ж≥ночих плечах тримаютьс¤ с≥мТ¤ ≥ держава. ¬они жертовн≥, працьовит≥, бо на њхн≥й прац≥ ≥ жертовност≥ тримаЇтьс¤ св≥т. ѕисьменник бачить ж≥нку вродливою, другом, енергетичним стержнем дл¤ чолов≥ка, вона прагне щаст¤ ≥ рад≥сть.

“вори ¬≥тал≥¤ ћикульського сприймаютьс¤ легко: вони ц≥кав≥, в них пульсуЇ правда житт¤. —лово дл¤ нього Ї Ѕогом (так записано в Ѕ≥бл≥њ), ≥ в≥н в≥рно служить йому. ¬оно в нього живе ≥ осмислене, багате на почутт¤ до ”крањни, ≥ на любов до р≥дноњ украњнськоњ мови.

“ож побажаЇмо автору пов≥ст≥ "Ѕакс" здоровТ¤ ≥ довгол≥тт¤ на творч≥й нив≥. 

 

√лава ≤

”вечер≥ ≈лла привела додому Ѕакса. Ѕув худий Ц шк≥ра та кост≥, аж ребрами св≥тив. ¬езла собаку в УѕежоФ через усе м≥сто. ¬≥н не знав, куди њде, що його там чекаЇ Ц добро чи зло. ≤нстинктивно в≥дчував, що ≈лла Ц добра людина ≥ шкоди йому не зробить. јле... јле люди бувають так≥ п≥дступн≥! —початку пест¤ть, а пот≥м н≥ з того, н≥ з  сього Ц р≥зкою. ’оч би було за що. ≤ ось в≥н уже на нов≥й квартир≥ Ц ≈ллин≥й. —то¤в у коридор≥ з високо п≥дн¤тою головою, приск≥пливо вивчав обстановку. ¬ очах проступала недов≥ра.  уди ж в≥н потрапив? ўо за люди навколо нього? „ому вони з такою ц≥кав≥стю розгл¤дають його? ¬≥н так хоче њсти... ј вони... ƒививс¤ на њхн≥ руки. Ќ≥, в них немаЇ н≥ р≥зок, н≥ паск≥в. «начить, бити не будуть. ѕроте, коли ¬≥ктор ≤ванович, ≈ллин батько, почав опускати руку на його голову, щоб погладити, в≥н загарчав ≥ оскаливс¤, напруживс¤, готовий кинутис¤ на нього.

Ц Ќе б≥йс¤, Ц промовив, усм≥хаючись ¬≥ктор ≤ванович, Ц тут н≥хто тоб≥ поганого не зробить.

Ћаг≥дний голос цього чолов≥ка розс≥¤в його недов≥ру. “а коли в≥н знову нам≥ривс¤ погладити Ѕакса, в коридор≥ пролунало гарчанн¤.

Ц ўо ти, Ѕаксик? Ц ≈лла прост¤гла до нього руку. ѕес р≥зко в≥дступив уб≥к, показавши б≥л≥ клики.

Ц Ѕач, ¤кий недов≥рливий, Ц промовила ≈ллина   мама Ц  атерина —емен≥вна, Ц треба його нагодувати! “акий худющий!.. ¬≥н, мабуть, ц≥лий м≥с¤ць н≥чого не њв.

 атерина —емен≥вна вз¤ла миску, налила в нењ молока, кинула ще й к≥лька шматочк≥в вареного мТ¤са, хл≥ба ≥ поставила перед Ѕаксом.

Ц ѓж, Ц сказала вона.

јле собака нав≥ть не поворухнувс¤. ¬с≥ просили його њсти. ѕонюхавши њжу, Ѕакс обв≥в погл¤дом ус≥х, хто був у к≥мнат≥. “ак, вони запрошують його њсти. ¬ њхн≥х д≥¤х Ц н≥¤кого зла. ўе раз понюхавши харч, почав њсти. ≤ хоч був голодний, њв пов≥льно... ¬ипорожнивши миску, вилизав њњ. ƒовгенько сто¤в б≥л¤ нењ. ќчевидно, в≥н хот≥в ще щось спожити, але  атерина —емен≥вна сказала:

Ц Ќе треба сьогодн≥ багато њсти! «автра дамо б≥льше. Ѕудеш поступово в≥дгодовуватись.

Ѕаксов≥ п≥длили ще трохи молока. ¬≥н вихлебтав його ≥ дививс¤ на вс≥х прив≥тно, по-доброму.  атерина —емен≥вна розгорнула в коридор≥ ватний матрац, застелила його ковдрою ≥ показала собац≥ його пост≥ль. Ѕакс не в≥дразу вклавс¤ спати. ƒовго непорушно сид≥в на п≥длоз≥, а десь через п≥вгодини л≥г на свою пост≥ль, поклавши голову на передн≥ лапи, ≥ примружив оч≥. ѕри кожному шерхот≥ насторожувавс¤.

Ц Ћежи, лежи, не б≥йс¤, Ц лаг≥дно промовив ¬≥ктор ≤ванович. Ц “и розумний пес... „ого ж так боњшс¤? “об≥ в нас буде добре, н≥хто лиха не запод≥Ї.

 оли ¬≥ктор ≤ванович знову хот≥в погладити Ѕакса, той загарчав, але вже не так зл≥сно.

Ц Ћ¤гай, в≥дпочивай, Ц повторив господар квартири..

Ѕакс наче зрозум≥в його: в≥дразу л≥г, але насторожен≥сть не сходила з його очей.

ўо в≥н думав у т≥ хвилини, важко сказати. Ћюди ще не навчились розум≥ти собачих думок. “≥льки њхн≥ вчинки допомагають њм збагнути замисли цих тварин. —обаки Ц жив≥ ≥стоти, ¤к ≥ люди. –озум≥ють справедлив≥сть ≥ несправедлив≥сть. “варина добре знаЇ, що таке добро, а що Ц зло. ќстанн≥м часом Ѕакс жив у св≥т≥ ненавист≥. ƒол¤ добр¤че крутила ним. …ого мати, сука Ѕерта, любила ≥ пестила свого синочка в≥д народженн¤. ¬ нењ було шестеро цуцен¤т. ѕеревагу не надавала н≥кому. ўен¤та вважали њњ божеством: вона њх з≥гр≥вала, годувала, пестила. ¬≥н ≥ зараз в≥дчуваЇ њњ вологий н≥с, терпкий ¤зик.  оли цуцик гравс¤ з≥ своњми братами та сестрами ≥ робив щось не так, вона брала його зубами за гриву ≥ в≥дкидала вб≥к. ¬≥н любив свою мат≥р за справедлив≥сть ≥ доброту, хоч вона бувала ≥ суворою. ≤нколи дозвол¤ла своњм д≥т¤м лазити по н≥й. ÷е було њм приЇмно. ўе приЇмн≥ше, коли вона лизала њх. « часом брати ≥ сестри позникали одне за одним. √осподар≥ продавали цуцен¤т. Ѕакс њх б≥льше не бачив. …ого збули останн≥м.

Ѕаксов≥ батьки Ц породист≥ пси-боксери Ц мали багато медалей, ¤к≥ заробили на виставках. ÷е Ц ел≥тарн≥ собаки, ¤к≥ своњм кор≥нн¤м с¤гають у глибину в≥к≥в. ¬они зберегли бойовий запал предк≥в, рельЇфну мускулатуру, сильн≥ к≥нц≥вки. –ухи в них енерг≥йн≥, дуже швидк≥. “а особливо вони вид≥л¤ютьс¤ благородством, аристократизмом. Ѕакс збер≥г найкращ≥ риси предк≥в. ÷е Ц собака-красень. √олова гармон≥йна з загальною статурою пса ≥ вкрита масивною мускулатурою. ѕравильна форма морди п≥дт¤гнута ≥ чорна, ¤к сажа. Ќижн¤ щелепа трохи довша за верхню. Ўерсть буро-жовта з≥ смугами, що вид≥л¤ло Ѕакса серед ≥нших собак, нав≥ть з породи боксер≥в, особливою красою.  оли господар≥ прогулювали його вулиц¤ми, то перехож≥ задивл¤лись на нього, вигукували: Уякий красень!Ф

 ≤ван ѕетрович та ќксана √ерасим≥вна були близькими друз¤ми господар≥в, в ¤ких жила Ѕерта з цуцен¤тами.  оли Ѕакс п≥др≥с ≥ почав самост≥йно харчуватис¤, то ц≥ люди в≥дразу його купили. ƒо цього спонукали њх д≥ти Ц ѕетро ≥ √ерасим. ѓм дуже хот≥лос¤ мати собаку. ѕетро був старшим, ≥ йому дозволили водити Ѕакса на прогул¤нку.

—≥мТ¤ полюбила Ѕакса. ¬≥н також платив њм любовТю ≥ в≥ддан≥стю. Ћюбив гратись з д≥тьми. Ѕув см≥ливий, веселий ≥ забавний, ¤к клоун. « часом купили йому нашийник, поводок. —початку водили на пов≥дку, а пот≥м в≥дпускали б≥гати на подв≥рТњ. Ѕув Ѕакс значно км≥тлив≥ший в≥д своњх ровесник≥в. Ћюбив боротис¤ з≥ своњми побратимами. Ќав≥ть тод≥, коли собачки клубками котилис¤ по трав≥, Ѕакс намагавс¤ не ображати супротивника. √ратис¤ з ≥ншими цуцен¤тами м≥г годинами. ѕововтузившись у трав≥, вони навипередки ган¤лись один за одним по колу. “ак в забавах ≥ ≥грах проходили його дн≥. –озвивавс¤ в≥н так швидко, що це нав≥ть дивувало його господар≥в.

Ц ѕора вже Ѕакса в≥ддати в науку, Ц сказав ¤кось ≤ван ѕетрович ќксан≥ √ерасим≥вн≥. Ц ћен≥ н≥коли його вчити. я цього не вм≥ю робити. ƒомовивс¤ з одним дресирувальником. ¬≥н набираЇ на навчанн¤ групу собак, щоб за один м≥с¤ць навчити њх елементарним командам. ѕес наш розумний. «наЇ вже де¤к≥ з них.

ќтже, Ѕакс п≥шов на навчанн¤. ¬одив його старший син господар¤. ƒресирувальник хвалив його за те, що в≥н  спок≥йний, розумний ≥ талановитий пес.

             оли його вперше привели до школи ≥ поставили в р¤д з такими ж, ¤к ≥ в≥н, песиками ≥ сказали Усид≥тиФ, в≥н виконав цю команду ≥ з ц≥кав≥стю розгл¤дав своњх сп≥втовариш≥в. ¬с≥ вони були однаков≥ за в≥ком. ѕочалос¤ навчанн¤. “≥ команди, ¤к≥ зараз вивчали, в≥н уже знав. “ому в нього було б≥льше в≥льного часу, н≥ж в ≥нших. ¬иконавши команду ≥ одержавши пр¤ника, Ѕакс л¤гав на п≥длогу, клав голову на передн≥ лапи ≥ дививс¤, ¤к учитель примушував ≥нших песик≥в багато раз≥в виконувати одну ≥ ту ж команду. ¬читель н≥коли не бив своњх вихованц≥в, а карав тим, що не давав њм гостинц¤. ¬ ц≥й команд≥ був √рей з породи ротвейлер≥в. ¬≥н Ц б≥льший ≥ старший за Ѕакса, був км≥тливий ≥ вже трохи навчений. ¬≥н чомусь в≥дразу не злюбив Ѕакса. ≤ коли вихователь займавс¤ з ≥ншими собачками, √рей кинувс¤ на Ѕакса, збив його з н≥г ≥ вчепивс¤ в нього зубами. ÷е Ц перший поЇдинок у житт≥ Ѕакса. ’оч в≥н був ≥ б≥йц≥вським псом, але ще й дос≥ його пестили ≥ вчили, ≥нколи не зовс≥м коректно, нав≥ть коли йому було неприЇмно, але не били ≥ не кусали. ¬ душ≥ Ѕакса проснувс¤ зв≥р. ’оч в≥н був ≥ приручений, але тепер верх вз¤ли ненависть ≥ злоба. ¬ирвавшись в≥д √ре¤, в≥н нањживс¤ ≥ з погрозливим гарчанн¤м прийн¤в бойову ст≥йку. ¬они скалили один на одного зуби, готов≥ кинутись у смертельний б≥й. ѕобачивши таку ситуац≥ю, вчитель кинувс¤ до них ≥ розв≥в њх у р≥зн≥ кути зали, де в≥дбувалос¤ навчанн¤, привТ¤зав њхн≥ пов≥дки до г≥мнастичноњ драбини.         ўе з дитинства Ѕакс зрозум≥в: люди Ц вищ≥ ≥стоти. ¬се њм п≥дкор¤Їтьс¤: вони використовують ≥нш≥ жив≥ ≥стоти ≥ р≥зн≥ нежив≥ предмети дл¤ своњх ц≥лей. ƒуже добре усв≥домив, що люди готують смачну њжу. ¬≥н бачив, ¤к господин¤, ќксана √ерасим≥вна, пор≥зала мТ¤со на шматки ≥ склала його на жаровню. —ид≥в б≥л¤ плити ≥ смаженина так пахла, що йому захот≥лось покуштувати њњ. ƒружина ≤вана ѕетровича зн¤ла сковороду з плити, винесла на балкон, охолодила ≥ дала шматочок на пробу. Ѕаксу аж дух перехопило в≥д такоњ смакоти. Ќе пережовуючи њжу, проковтнув њњ. «а це ќксана √ерасим≥вна посварила його:

Ц “ак не можна, Ѕаксе, њжу треба пережовувати. ’оч ти ≥ зв≥р, але ж Ц св≥йська тварина.

  ¬≥н згадував, ¤к його мати п≥дкор¤лас¤ люд¤м. ¬она виконувала вс≥ накази не т≥льки господар¤, але й вс≥х ≥нших член≥в с≥мТњ. ј ще ран≥ше, коли його водили на прогул¤нку, в≥н зрозум≥в, що п≥дкор¤тис¤ треба не вс≥м, а т≥льки членам с≥мТњ. –аз його приласкали чуж≥ люди, нав≥ть дали смачноњ ковбаси ≤ коли це побачив господар, то довго ла¤в його.

Ѕакс був розумним собакою ≥ команду Уне можнаФ (п≥сл¤ к≥лькох повторень) запамТ¤тав на все житт¤. —лова, ≥нтонац≥¤ голосу, жести керували його д≥¤ми. «а тис¤ч≥ рок≥в ≥снуванн¤  поруч з людиною в генах собак утвердилось, що вол¤ людини Ї дл¤ них законом. ” школ≥ в≥н побачив, що вс≥ його сп≥втовариш≥ ч≥тко  виконують накази ≥ команди вчител¤. ¬ихователь дл¤ них ус≥х був Ѕогом, нав≥ть б≥льшим, н≥ж господар. ƒекотр≥ собаки не п≥дкор¤лись ≤вану ѕетровичу, а вчителю п≥дкор¤лис¤ вс≥. ¬ихователь завжди говорив спок≥йно ≥ переконливо, а слова-накази виголошував ч≥тко ≥ твердо. —пробуй не виконати. Ѕакс бачив, що його господар про щось розмовл¤в з учителем, показуючи рукою в його б≥к, вимовл¤ючи слово УЅаксФ. ÷е насторожувало його, але по обличч¤х сп≥врозмовник≥в в≥н зрозум≥в: говор¤ть про нього добре. ѕ≥сл¤ розмови ≤ван ѕетрович завжди виймав з кишен≥ пакунок з його улюбленим пир≥жком, св≥жим ≥ пахучим. ≤ в нього текла слинка.

 «а м≥с¤ць навчанн¤ Ѕакс на зубок знав ≥ виконував усю ту собачу науку, ¤ку викладав йому вихователь. ¬≥н ч≥тко виконував команди Ц Усид≥тиФ, УлежатиФ, Уне можнаФ, УпоручФ, Удо менеФ, Угул¤йФ, Ум≥сцеФ, Усто¤тиФ, УфуФ, УбарТЇрФ...

”читель навчив його захищати свого господар¤ ≥ член≥в його с≥мТњ в≥д недруг≥в, а також виконувати команду Увз¤тиФ. ƒл¤ цього в нього був пом≥чник. ¬≥н од¤гав ватн≥ штани, фуфайку з довгими рукавами. —початку Ѕакс н≥¤к не м≥г збагнути, чого в≥д нього хочуть, але коли побачив, ¤к по команд≥ Увз¤тиФ √рей кидаЇтьс¤ на пом≥чника ≥ намагаЇтьс¤ збити його з н≥г, зубами ч≥пл¤Їтьс¤ в захисне вбранн¤, добираЇтьс¤ до горла ≥ т≥льки по команд≥ вчител¤: У‘уФ!, Уƒо мене!Ф припин¤Ї св≥й напад, а п≥сл¤ цього одержуЇ гостинц¤ ≥ вихователь каже:  Ц Ућолодець, заслуговуЇш похвали!Ф, в≥н, граючись, почав робити те ж саме. ¬иконував команду без злост≥ Ц дл¤ того, щоб задовольнити вчител¤. ѕроте одного разу пом≥чник, щоб розсердити пса, бол¤че вдарив його палицею. “акоњ образи Ѕакс витримати не м≥г. Ќањжачившись, загарчавши ≥ ставши на задн≥ лапи, чекав команди. «нав: без команди н≥чого робити не можна. ”разливе самолюбство не давало спокою. У‘ас!Ф,   У¬з¤ти!Ф, Ц пролунала команда, ≥ Ѕакс, оскалившись, кинувс¤ на свого кривдника.. «л≥сть душила його. –оз≥гнавшись, в≥н грудьми ударив пом≥чника виховател¤. ”дар був такий сильний, що той упав. √н≥в пса був страшний. ¬≥н рвав од¤г свого кривдника. Ќав≥ть команди Усто¤тьФ не хот≥в слухати. ¬читель змушений був б≥гти на м≥сце под≥њ ≥ силою в≥дт¤гнути собаку.

Ќаступили випускн≥ екзамени. ѕроводив њх сам ≤ван ѕетрович в присутност≥ дружини ≥ син≥в. ѕрограму навчанн¤ Ѕакс виконав на "в≥дм≥нно". …ого пригостили пир≥жками з л≥вером, а вихователю за навчанн¤ господар заплатив в≥с≥мдес¤т долар≥в.

ћинали м≥с¤ц≥. Ѕакс жив у достатку, був щасливий, сам  соб≥ шукав роботу, почував себе господарем у трик≥мнатн≥й квартир≥. Ћаска ≥ турбота вс≥х член≥в с≥мТњ з≥гр≥вала його. ¬≥н змужн≥в, був схожий на дубок на сон¤чн≥й пол¤н≥. ¬ своЇму житт≥ ще не знав серйозних випробовувань. ѕерш≥ господар≥ Ц люди ласкав≥, добр≥, любили тварин, та вигоду в≥д них мали. “епер≥шн≥ Ц купили його не заради вигоди, а тому, що д≥ти просили њх придбати пса. ј ще вони хот≥ли привчати д≥тей з малих рок≥в любити тварин. ѓхн≥ батьки теж тримали породистих собак. ѕеред шлюбом ≤ван ѕетрович ≥ ќксана √ерасим≥вна покл¤лис¤, що придбають соб≥ породистого пса. “ак ≥ сталос¤. ѕерший пес прожив у них в≥с≥м рок≥в, другий Ц дес¤ть. Ѕагато л≥т вони не мали д≥тей. Ћише через дес¤ть рок≥в подружнього житт¤ народивс¤ син, через два роки  Ц другий.  ƒ≥ти рад≥ли, що в них Ї тварини.

≤ван ѕетрович ≥ ќксана √ерасим≥вна були заможними вченими. ќстанн≥й њх пес Ц з породи боксер≥в. ∆итт¤ в≥н прожив спок≥йно ≥ тихо. «ла н≥кому не зробив, проте ≥ в обиду себе не давав. ѕомирав в≥н пов≥льно, тихо. √осподар¤м пропонували його отруњти.  азали: УЌав≥що ви тримаЇте старого пса, в≥н нап≥всл≥пий, нап≥вглухий, вже не гавкаЇ, корист≥ з нього Ц жодноњ. ѕозбудьтесь його ≥ завед≥ть новогоФ. —тарий пес розум≥в ц≥ розмови ≥ так соб≥ розм≥рковував: Ућоже, й правду ц≥ люди кажуть: жити залишилось небагато та й самому житт¤ обридло. ¬же на прогул¤нку важко мен≥ виходити, сил немаЇФ. „екав смерт≥.

¬ природ≥ такого нема, щоб тварина зак≥нчувала житт¤ самогубством. ѓњ або знищують сильн≥ш≥ в≥д нењ, або вона гине в≥д хвороби ≥ старост≥. як≥ б не були життЇв≥ обставини, вона н≥коли не п≥де ≥з св≥ту сама. «акон виживанн¤ й боротьби в≥д народженн¤ ≥ до смерт≥ д≥Ї в них. ƒумок про самогубство в старого пса не виникало, в≥н нав≥ть не знав, що це буваЇ в людей. як усе живе, в≥н реагував на негативн≥ подразники, а це в тваринному св≥т≥ борн¤ за виживанн¤, за њжу, за територ≥ю, за волю. «в≥р≥ здобувають соб≥ њжу сам≥, приручен≥ Ц  залежать в≥д людини, а людина Ц в≥д своЇњ прац≥, а ще б≥льше в≥д того, в ¤кому соц≥альному середовищ≥ вона живе. “≥льки людина здатна на самогубство.

—тарий пес помирав. ѕриходили ветеринари, робили обезболююч≥ уколи, виписували таблетки, ¤к≥ ќксана √ерасим≥вна разом з њжею вкладала йому в пащу. ÷е була плата господар≥в за його довгу ≥ в≥ддану службу. ≤ван ѕетрович в≥дкинув пропозиц≥њ усипити пса так званих доброзичливц≥в. ¬≥н нав≥ть ображавс¤ за так≥ пропозиц≥њ.

Ц ўо ви мен≥ пропонуЇте?.. «нищити члена с≥мТњ, ¤кий прожив з≥ мною дес¤ть рок≥в?.. який вир≥с разом з моњми д≥тьми? „и ви розум≥Їте, що кажете?.. √р≥х на душу пропонуЇте мен≥ вз¤ти?.. Ќе говор≥ть такого...

—тарий пес помер вноч≥, коли вс≥ спали. ѕомер тихо, спок≥йно Ц так, ¤к ≥ прожив своЇ житт¤. ѕоховали його на дач≥, нав≥ть хрест поставили.

—умно стало в квартир≥, радост≥ Ц менше. √осподар≥ сп≥лкувалис¤ вже не так життЇрад≥сно, ¤к ран≥ше: не чути було тих бадьорих вигук≥в, т≥Їњ аури, ¤ка пануЇ в с≥мТњ, коли в нењ Ї св≥й улюбленець, безв≥дмовний ≥ в≥рний, ласкавий, ¤кий знав своЇ м≥сце в с≥мейн≥й ≥Їрарх≥њ. ¬есел≥сть зм≥нилась смутком.

ўе ран≥ше ≤ван ѕетрович домовивс¤ з хаз¤њном Ѕерти, що коли вона народить цуцен¤ток, то одне з них Ц чолов≥чого роду Ц в≥н продасть йому. “ож коли Ѕерта окотилас¤, одне з них вибирали вс≥Їю с≥мТЇю.  упили ≥ назвали Ѕаксом. «робили йому вс≥ щепленн¤, оформили документи, куп≥рували. ÷е було бол¤че. јле що могло розум≥ти цуцен¤ на трет≥й день п≥сл¤ народженн¤? ѕро це ≥  його мати не розум≥ла. Ќав≥що люди, њњ господар≥, Ц це робл¤ть? ¬она зализала рану, ¤ка через тиждень загоњлась.  ажуть, що куп≥руван≥ собаки л≥пше п≥ддаютьс¤ дресируванню, б≥льш ур≥вноважен≥, розумн≥ш≥, мають кращий нюх. ћоже, й так...

” т≥ часи на ”крањн≥ (а конкретн≥ше Ц у Ћьвов≥) в≥дбувалис¤ велик≥ соц≥альн≥ ≥ пол≥тичн≥ зм≥ни. ”крањнський народ на референдум≥ проголосував за свою незалежн≥сть. Ћюди ковтнули чистого ≥ св≥жого пов≥тр¤ свободи. ≤ ¤к завжди буваЇ, коли людина багато рок≥в жила в задушлив≥й атмосфер≥, а пот≥м  вийшла на св≥же пов≥тр¤, то в нењ закрутилось у голов≥ в≥д чистого пов≥тр¤, спод≥вались, що буде безхмарне ≥ щасливе майбутнЇ. ј воно, ¤к той журавель у неб≥, л≥таЇ Ц його не зловиш.

–уйнували памТ¤тники-≥доли, давали ≥нш≥ назви вулиц¤м, розв≥вались жовто-блакитн≥ прапори. ¬се, що за довг≥, тих≥ роки накип≥ло на душ≥, прорвалось, закрутилось вихорем ≥ понеслось, ламаючи на своЇму шл¤ху не т≥льки зло, а й те н≥жне, крихке, що називають справедлив≥стю ≥ правдою. ¬ерх почали брати сили розвалюванн¤, злод≥йства, неробства, непрофес≥йност≥. Ћамати Ц не будувати. ќдним постр≥лом, вибухом знищувалась прац¤ багатьох покол≥нь. «анепали культура, наука, мистецтво, духовн≥сть. —притн≥ ≥ безсов≥сн≥ крали не т≥льки те, що погано лежало, не т≥льки те, що належало окремим люд¤м, а й те, що Ц вс≥м. ћайно розпод≥л¤лось за принципом: хто при влад≥ Ц тому все найкраще, тому Ц бублик, народов≥ д≥рка Ц в≥д нього. «а л≥чен≥ м≥с¤ц≥ т≥, хто був б≥л¤ корита, ставали м≥льйонерами, власниками земл≥, завод≥в, фабрик, ≥нших маЇтк≥в, а б≥льш≥сть ставала жебраками. ѕор¤дн≥сть, чесн≥сть, благородн≥сть, справедлив≥сть вив≥трив вихор перем≥н з такою швидк≥стю, наче њх зовс≥м не ≥снувало. –озумн≥ люди почали т≥кати (правдами ≥ неправдами) в т≥ крањни, де ц≥ ¤кост≥ ц≥нувались. ѕродавали майно, шукали за кордоном родич≥в ≥ вињжджали. —≥мТ¤ ≤вана ѕетровича до таких ≥ належала. ÷≥ни росли не по дн¤х, а по годинах. ўе вранц≥ долар в канторах коштував пТ¤тдес¤т купон≥в, а ввечер≥ Ц дв≥ст≥.

Ѕакс бачив, що в с≥мТњ щось д≥Їтьс¤. ƒружина ≤вана ѕетровича досить часто б≥гаЇ на ринок, виносить на продаж реч≥. Ќа квартиру приход¤ть люди, оц≥нюють майно, торгуютьс¤, дещо забирають з собою. ¬се св≥дчило про зм≥ни. „лени с≥мТњ були заклопотан≥ ≥ вже ставилис¤ до Ѕакса не так щиро, ¤к ран≥ше. ”ваги  прид≥л¤ли йому все менше.

ќдного разу в≥н почув, ¤к господар сказав дружин≥: Дўо будемо робити з Ѕаксом? ћито на нього велике, нам не по кишен≥Ф. Ц ДЎкода, Ц в≥дпов≥ла вона, Ц розлучатис¤ з таким псом. ≤ ми, ≥ наш≥ д≥ти так його любимо! ƒе ж знайти т≥ пор¤дн≥ руки, в ¤к≥ можна було б його в≥ддати?Ф ќксана √ерасим≥вна винувато гл¤нула на Ѕакса. ≤ в≥н ≥нстинктивно зрозум≥в: щось негаразд.

Ѕакс, звичайно, не усв≥домлював тих великих зм≥н, ¤к≥ творилис¤ в крањн≥ ≥ ¤к≥ так руйн≥вно торкнутьс¤ його житт¤.

≤ван ѕетрович написав до газети оголошенн¤, що в звТ¤зку з вињздом його за кордон в≥н хот≥в би передати безплатно в добр≥ руки породистого собаку чолов≥чоњ стат≥, породи боксера, в≥к Ц п≥втора року. «ак≥нчив собачу школу. ѕо тому оголошенню приходили люди, проте њх вигл¤д та й кинут≥ жаргонн≥ слова св≥дчили про те, що дов≥рити њм такого пса не можна. ¬ день в≥дТњзду с≥мТњ за кордон прийшла попрощатис¤ сестра ќксани √ерасим≥вни Ц «о¤, велика любителька тварин. Дўо, не знайшли н≥кого, кому можна було б дов≥рити  Ѕакса, Ц запитала вона. Ц ” мене Ї вже собака, але ¤кщо н≥кого не знайдетьс¤ сьогодн≥, то заберу Ѕакса ¤Ф. ƒо останньоњ хвилини так н≥хто ≥ не знайшовс¤, ≥ «о¤ √ерасим≥вна на пов≥дку повела його до себе.

¬она жила в однок≥мнатн≥й квартир≥ в район≥ Ћичак≥вського цвинтар¤. ¬ нењ  була сука Ѕаг≥ра Ц теж з породи боксер≥в. «о¤ √ерасим≥вна Ц пенс≥онерка. ѕенс≥¤ Ц пТ¤тдес¤т с≥м гривень. ѕеребивалас¤, ¤к могла. Ѕаг≥ру годувала тим, що њла сама. ѕенс≥њ не вистачало нав≥ть оплатити комунальн≥ послуги. “а вона вже ц≥лий р≥к њх не сплачувала. ƒоношувала старий од¤г. ÷¤ одинока ж≥нка дуже любила тварин. ¬с≥ њњ хвилюванн¤ ≥ радощ≥ звТ¤зан≥ з Ѕаг≥рою. ƒ≥лилась з нею своњми б≥дами й ут≥хами. ѓх любов була обоп≥льна.

√лава ≤≤

Ќ≥чого, ¤кось проживемо, Ц сказала «о¤ √ерасим≥вна своњм п≥доп≥чним Ѕаг≥р≥ ≥ Ѕаксу, Ц все тече, все зм≥нюЇтьс¤. ѕрийдуть кращ≥ часи, наступить стаб≥льн≥сть, тод≥ ми й заживемо. якось перебТЇмос¤.

¬она вит¤гла стару ковдру ≥ простелила њњ в ≥ншому кут≥ коридора, навпроти м≥сц¤ Ѕаг≥ри.

Ц ÷е твоЇ нове л≥гво, тут будеш спати, Ц зрозум≥в?

Ѕакс цього н≥¤к не м≥г зрозум≥ти. Ќав≥що його в≥ддали ц≥й ж≥нц≥? ћоже, вона й добра, ≥ лаг≥дна. „ому так зробили?  уди ж поњхали його господар≥, ¤ких в≥н так любив, був њм так в≥дданий. ¬≥н же н≥¤кого зла њм не зробив, стер≥г њхнЇ добро, захищав в≥д лихих людей.

” перш≥ дн≥ на нов≥й квартир≥ в≥н нудьгував, с≥дав у своЇму кут≥ ≥ голосно заводив, високо п≥дн¤вши голову. ”вечер≥ «о¤ √ерасим≥вна вивела його на прогул¤нку, вир≥шила зн¤ти з нього поводок, а коли це зробила, в≥н кинувс¤ шукати ≤вана ѕетровича. ѕоруч проходили чолов≥ки. Ѕакс п≥дб≥г до них ≥ обнюхав. Ќ≥, це не ≤ван ѕетрович. ƒал≥ показавс¤ ще один, схожий на його друга ≥ господар¤. ѕ≥дкравс¤ ззаду, понюхав. Ќ≥, не в≥н. ƒе ж це його господар, ќксана √ерасим≥вна, њх д≥ти Ц ѕетро ≥ √ерасим?

Ѕакс не знав та й не м≥г знати, що його господар≥ вињхали в далеку јмерику, а його не вз¤ли не тому, що не любили чи не хот≥ли вз¤ти, а тому, що так≥ дивн≥ людськ≥ закони. «а собаку треба платити велике мито та ще й мати масу вс¤ких дов≥док.

ѕереконавшись у тому, що його господар¤ нема, в≥н виб≥г на середину подв≥рТ¤, п≥дн¤в голову до м≥с¤ц¤, ¤кий ¤скраво св≥тив, ≥ прот¤жно тужливо завив. ” цьому витт≥ вилились великий сум ≥ страх перед нев≥домим майбутн≥м, туга за своњми близькими ≥ р≥дними людьми, за таким безхмарним минулим. ¬≥н передчував прийдешн≥ негоди ≥ вив кр≥зь спазми, що скували його горло. ÷е було ¤кесь прощальне витт¤. ѕ≥д≥йшла до нього «о¤ √ерасим≥вна ≥ начепила поводок. 

Ц ’од≥мо, Ѕаксе, додому.

¬≥н поплентавс¤ за нею без радост≥, пов≥льно, ¤к полонений, ¤кого ведуть у неволю.

 оли ув≥йшли в квартиру, «о¤ √ерасим≥вна сказала, звертаючись до Ѕаг≥ри: Д“епер тво¤ черга гул¤тиФ. ¬она закр≥пила поводок ≥ вийшла з нею на подв≥рТ¤. Ѕакс залишивс¤ сам. ѕосид≥в на своЇму м≥сц≥, а пот≥м вир≥шив обстежити квартиру. ¬в≥йшов до к≥мнати. “ут усе було не так, ¤к у його старих господар≥в. Ќавпроти дверей видн≥лось широке в≥кно. „ерез нього в≥н побачив м≥с¤ць, зор≥, що викликали в нього таку тугу, ≥ темне, аж чорне, небоЕ “а чорнота знову збудила в нього страх самотност≥. ’оч у ц≥й к≥мнат≥ пахло людським духом ≥ добротою, проте в≥н с≥в навпроти в≥кна. “ем≥нь ≥ тиша ще б≥льше загострили в≥дчутт¤ самотност≥. —льози скотились з очей, ≥ в≥н тихенько заскавучав.

” ц≥й к≥мнат≥ справа в≥д дверей сто¤ла старенька шафа: њњ подарували «оњ √ерасим≥вн≥ (в день њњ вес≥лл¤)  батьки. „ерез скло видн≥лис¤ посуд ≥ р≥зн≥ др≥бнички, потр≥бн≥ в господарств≥. ¬ ≥ншому в≥дд≥ленн≥ видн≥лис¤ книги. ўе в одному, двер≥ ¤кого не були засклен≥ ≥ з ¤кого пахло нафтал≥ном, лежав нехитрий скарб хаз¤йки квартири. ѕосеред к≥мнати сто¤в з розхитаними н≥жками ст≥л, застелений скатертиною. ¬ одному кут≥ на тумб≥ сто¤в чорно-б≥лий телев≥зор ДќгонекФ. «а столом було к≥лька ст≥льц≥в Ц теж вес≥льних подарунк≥в. ќбстеживши таким чином к≥мнату, Ѕакс перейшов на кухню. ¬се кухонне майно купив колись чолов≥к «оњ √ерасим≥вни (це було на початку њх сум≥сного житт¤). “од≥ вони вважалис¤ престижними. ќсь ≥ холодильник. Ѕакс знав, що там збер≥гаютьс¤ смачн≥ продукти. …ого не раз п≥дгодовували д≥ти ≤вана ѕетровича Ц ѕетро ≥ √ерасим Ц ковбасою, шматками мТ¤са ≥ оселедц¤, ≥ншими лакоминками. —погади про њжу викликали в нього в≥дчутт¤ голоду. « пащ≥ потекла слина.   рапл¤ за краплею вона падала на п≥длогу. Ќа газет≥ п≥д ст≥ною сто¤ла глибока миска. ¬ н≥й лежали залишки каш≥ з ¤ловичиною ≥ крихти хл≥ба. Ѕакс п≥д≥йшов до нењ. √олод мучив його. ѕроте ж це миска з њжею Ѕаг≥ри. …ому не дозвол¤ли њсти з нењ, до того ж з миски в≥¤ло запахом Ѕаг≥ри. ¬ ньому йшла боротьба: в≥дчутт¤ голоду викликало в нього бажанн¤ зТњсти те, що лежало в мисц≥, а той умовний рефлекс, ¤кий виробили в нього господар≥, нагадував йому: без дозволу не можна њсти. якби в≥н був дикою собакою, в нього не виникло б н≥¤ких сумн≥в≥в. ƒик≥ тварини в часи голоду зТњдають не т≥льки тварин ≥ншого роду, а й своњх сородич≥в. “ис¤ч≥ рок≥в вихованн¤ перетворили дику тварину не т≥льки в друга людини, а ≥ в таку ≥стоту, ¤ка без дозволу не робить д≥й, що суперечать њњ вол≥. ѓсти хот≥лось, а дозволу не було. ѕеремогло друге. ўе раз проковтнувши слину, Ѕакс л≥г на своЇ м≥сце Ц те, на ¤ке вказала йому «о¤ √ерасим≥вна.

¬≥н заснув. —обака спить чутливо ≥ насторожено. Ѕакс спав, а перед його очима прол≥тали вид≥нн¤. …ому привид≥лись мати, брати ≥ сестри, з ¤кими колись в≥н гравс¤, смачне молоко матер≥, в≥дчув њњ н≥жне тепло, що так гр≥ло, т≥ло, њњ ласку. ѕот≥м вид≥нн¤ переносило його на диван останнього господар¤. ѕригадались його руки, ¤к≥ ласкаво гладили по шерст≥, годували смачними шматками мТ¤са, пир≥жками з л≥вером. …ому причулось: ДЅакс, до менеФ. ÷е був  голос старшого сина ≤вана ѕетровича Ц ѕетра. «араз в≥н в≥зьме його за лапи, ≥ вони почнуть боротис¤ на килим≥, за що мама ѕетра, ќксана √ерасим≥вна, пот≥м њх обох буде сварити. ÷е було приЇмно...

ѕробудивс¤ в≥д того, що почув запах Ѕаг≥ри. ƒвер≥ в≥дчинилис¤, ≥ «о¤ √ерасим≥вна разом з Ѕаг≥рою ув≥йшли до квартири.

’оч Ѕакс Ц ще молоде собачен¤, але ф≥з≥олог≥чн≥ пориви чолов≥чоњ стат≥ в ньому пробудилис¤ ≥ заглушили його переживанн¤ до с≥мТњ ≤вана ѕетровича. ¬≥н п≥дв≥вс¤, п≥д≥йшов до Ѕаг≥ри ≥ почав њњ обнюхувати. Ѕаг≥р≥ це не сподобалось, ≥ вона клацнула зубами. Ѕакс в≥дскочив, ≥ тепер його залиц¤нн¤ були обережн≥шими. ДЅакс, на м≥сцеФ, Ц почув в≥н команду. “рохи повагавшись, попр¤мував у св≥й кут. √осподин¤ поралась на кухн≥, готуючи њм њжу Ц перлову кашу, заправлену обр≥зками ¤ловичини. Ќасипавши повну миску каш≥, запросила собак њсти. ¬они разом наблизились до миски, а коли Ѕакс розкрив пащу, щоб уз¤ти њду, Ѕаг≥ра вкусила його за плече. ¬ тваринному св≥т≥ ж≥ноча стать користуЇтьс¤ прив≥лег≥¤ми. „олов≥ча Ц н≥коли не дозволить соб≥ про¤вити злобу ж≥ноч≥й особ≥. ѓй дозвол¤Їтьс¤ все Ц ≥ гарчати, ≥ скалити зуби, ≥ нав≥ть кусатись.  обель н≥коли не буде битис¤ з сукою, нав≥ть захищатис¤ в≥д нењ. ¬≥дскочивши в≥д Ѕаг≥ри, в≥н с≥в ≥ жад≥бно дививс¤, ¤к та поглинаЇ корм. ¬она й не думала йому що-небудь залишати, ≥ ¤кби не хаз¤йка, то був би голодним. ј њсти йому дуже хот≥лось. «о¤ √ерасим≥вна прогнала Ѕаг≥ру на своЇ м≥сце.

 Ц ўо ж ти така негостинна, треба д≥литись ≥ жити так, ¤к брат ≥ сестра, а ти на нього весь час гарчиш. “епер ви житимете у мене разом. “ак що угамуй свою гординю ≥ навчись поважати Ѕакса.

√осподин¤ знову наклала каш≥ в миску ≥ запросила його њсти. √олод уже так мучив Ѕакса, що те, що Ѕаг≥ра њла прот¤гом дес¤ти хвилин, в≥н проковтнув за одну мить та ще й вилизав миску. «о¤ √ерасим≥вна ще п≥дсипала йому каш≥, в≥н ≥ ту зТњв.

Ц ¬истачить на сьогодн≥, можеш в≥дпочивати, Ц наказала йому йти на своЇ м≥сце.

“ак зажили в одному коридор≥, в р≥зних кутах, Ѕаг≥ра ≥ Ѕакс. ¬≥н ще намагавс¤ залиц¤тис¤ до Ѕаг≥ри, але вона його не п≥дпускала до себе, ≥ ¤кщо залиц¤нн¤ ставали настирлив≥шими, то њњ гостр≥ зуби в≥дган¤ли його. Ќезабаром в≥н ≥ сам припинив своњ жениханн¤.

ƒн≥ минали за дн¤ми. √одувала господин¤ собак дв≥ч≥ на день Ц в об≥дню пору ≥ п≥сл¤ двадц¤тоњ години вечора. ј  виводила трич≥ на день: вранц≥, пополудн≥ ≥ п≥сл¤ вечер≥. Ѕакс, правда, на прогул¤нках ще шукав свого господар¤, ≤вана ѕетровича, проте вже не так активно, ¤к ран≥ше. «о¤ √ерасим≥вна була доброю ж≥нкою ≥ дозвол¤ла Ѕаг≥р≥ зал≥зати на диван, проте коли Ѕакс хот≥в так само вил≥зти ≥ полежати там, що ≥ зробив. Ѕаг≥ра загарчала.

Ц Ѕакс, будь джентльменом, зл≥зь ≥з дивана, уступи Ѕаг≥р≥, вона ж ж≥нка, а ж≥нкам чолов≥ки завжди уступають, Ц ≥ ласкаво штурхнула його з дивана.

Ѕаксу це не дуже сподобалось, але в≥н знав, що треба виконувати волю ≥ накази людей: вони так≥ могутн≥, все можуть, але головне Ц вони дають њжу, заборон¤ють њсти з≥ см≥тник≥в, тримають своњх улюбленц≥в у теплих квартирах. ќдного разу, ще за час≥в ≤вана ѕетровича, коли Ѕакса спустили з пов≥дка, в≥н заб≥г так далеко, що вже й не знав, ¤к повернутис¤ додому. …ого шукали ≤ван ѕетрович, ѕетро ≥ √ерасим по вс≥х дворах. јле так ≥ не знайшли. ¬с≥ ц≥ будинки так схож≥ м≥ж собою. ƒвер≥, сходов≥ площадки однаков≥. ¬≥н заб≥г у перший п≥дТњзд, у другий Ц не вп≥знав. ¬иб≥г на вулицю ≥ в цю мить линув дощ. Ќа неб≥ щось тр≥щало, гуркот≥ло, стр≥л¤ло Ц чорн≥ хмари прор≥зували блискавиц≥. —трах перем≥г його. ўось нев≥доме заволод≥ло ним ≥ тримало у своњй влад≥, гнало його по п≥двор≥тт¤х. «а л≥чен≥ хвилини в≥н обб≥г з дес¤ток п≥дТњзд≥в. ѕан≥чний жах заволод≥в ним, здавалось доживаЇ останн≥ хвилини житт¤: внутр≥шн≥й б≥ль тримав його у своњх цупких кайданах. ÷ей страх≥тливий б≥ль був не тим болем, ¤кий ти в≥дчуваЇш, коли тебе вдар¤ть каменем або палицею, нав≥ть не тим, коли тебе укусить ≥нший зв≥р. ÷е був б≥ль жаху.  оли його кусав чужий собака, шерсть у нього ставала дибом, паща оскалювалась, клики були готов≥ вчепитис¤ в загривок суперника, лють ≥ злоба переходили в дику ненависть. ”се т≥ло напружувалось, ≥ це вже не Ц св≥йська тварина, в≥ддана ≥ ласкава, це Ц зв≥р, ¤кий хот≥в роз≥рвати, знищити супротивника. ћи знаЇмо, що дикий зв≥р знищуЇ ≥нших тварин заради њж≥, це коли згра¤ вовк≥в, зголодн≥лих, готових на все, нападаЇ не т≥льки на беззахисних лос≥в, олен≥в чи св≥йських тварин, нападаЇ й на озброЇну людину, нав≥ть смерть, декотрих з них не зупин¤Ї њх в≥д битви. “ут усе зрозум≥ло: мТ¤со Ц њхн¤ њжа Ц њхнЇ житт¤. √олодний шлунок примушуЇ зв≥р≥в зТњдати своњх родич≥в, побратим≥в ≥ нав≥ть д≥тей. јле коли ситий, в≥дгодований пес роздираЇ на шматки ≥ншого собаку, не в≥домо за що, то це виходить за меж≥ сп≥в≥снуванн¤ в природ≥. Ѕакс бачив, ¤к двор≥чний мастиф роз≥рвав на шматки невеликого чорненького пуделка. ѕоки господар≥ приб≥гли Ц пуделок був мертвий, а мастиф з закривавленою пащею дививс¤ на них помутн≥лими очима. —ильний, здоровий, вагою в с≥мдес¤т к≥лограм мастиф зар≥зав маленького пуделка. “ой нав≥ть не захищавс¤, л≥г на спину, п≥дн¤вши лапи догори. ¬есь його вигл¤д св≥дчив: ¤ здаюсь, але н≥, мастиф т≥льки клацнув зубами Ц ≥ голова пуделка в≥длет≥ла вб≥к. ¬се сталос¤ так швидко, що н≥хто з присутн≥х не встиг ос¤гнути зробленого. ƒикому зв≥ру таке не дано. “≥льки люди та њх вихованц≥ зд≥бн≥ на таку жорсток≥сть. «в≥р≥ не мають ≥дей, њм нев≥дом≥ цив≥л≥зован≥ стосунки, вони живуть за обТЇктивними законами природи, ≥нших закон≥в не знають: вони Ц д≥ти природи. ÷е люди придумали соц≥альн≥ закони, за ¤кими хочуть жити, але те зв≥рине начало в них загострилос¤, вийшло з-п≥д контролю, дос¤гнуло апогею. «акони природи ≥снують в гармон≥њ, Ц людина порушила цю гармон≥ю ≥ за останнЇ тис¤чол≥тт¤ тотально приступила до винищенн¤ ¤к тварин, так ≥ рослин. —к≥льки вид≥в тваринного ≥ рослинного св≥ту загинуло в≥д виробничоњ доц≥льност≥ ≥ д≥¤льност≥. ѕ≥дкоривши природу, людина од¤гла чверть земл≥ в бетон ≥ високими темпами продовжуЇ нарощувати ун≥версальн≥ види зброњ не т≥льки дл¤ знищенн¤ соб≥ под≥бних, а й навколишнього середовища. ѕроанал≥зуйте засоби знищенн¤: кам≥нь, лук, стр≥ла, спис, меч, пот≥м вогнепальна збро¤ Ц п≥стол≥, гвинт≥вки, кулемети, ¤к≥ з часом удосконалювалис¤.  ращ≥ винаходи, науков≥ в≥дкритт¤ були поставлен≥ на удосконаленн¤ зброњ. якщо стр≥лою, списом, гвинт≥вкою вбивали одну особу, то кулеметом Ц сотн≥. Ћюдина не зупинилас¤ на цьому, загл¤нувши в глибини природи Ц в макро й м≥кром≥ри, створила нов≥ види зброњ, ¤к≥ миттЇво могли знищити сотн≥ тис¤ч ≥ м≥льйони людей.  оли вона кидаЇ бомбу чи ракету на свого супротивника, то кр≥м ворога знищуЇ рослинний ≥ тваринний св≥т. ”чен≥ п≥драхували, ск≥льки знищено людей за вс≥ в≥йни на планет≥ «емл¤, а ск≥льки рослин ≥ тварин Ц диких ≥ св≥йських Ц н≥. Ќауковим досл≥дникам це в голову не приходило. Ќайвища ц≥нн≥сть цив≥л≥зац≥њ Ц людина. ј тварина? ј рослина? ™ не т≥льки дика природа. ™ цив≥л≥зована природа, спр¤мовано цив≥л≥зована, за тис¤ч≥ рок≥в Ц удосконалена. ¬с≥ в≥йни проводились заради високих ≥дей, на благо комусь. ¬с≥ знають, що в≥йна Ц це велике зло. ј в≥йни не стихають. „и здатна людина проконтролювати вс≥ пох≥дн≥ своЇњ д≥¤льност≥? як показуЇ житт¤ Ц н≥, нав≥ть при сучасних методах передбачуваност≥. ѕрирода працюЇ за своњми законами, ≥ сам √осподь-Ѕог не в силах њх зм≥нити. ћоже, тому й тепер вона мстить за втручанн¤ в њњ духовн≥ скарби. ¬с≥ ц≥ катакл≥зми, ¤к природн≥, так ≥ неприродн≥, виникають т≥льки тому, що людина плюЇ в духовну криницю всесв≥ту. якщо людина людин≥ може простити, то закони природи працюють не на прощенн≥, а на њх правильному ≥ розумному застосуванн≥. «акони, ¤к≥ установлюють парламенти, в багатьох випадках не в≥дпов≥дають законам природи, не регламентують всю масу випадкових д≥й людини. “ак школ¤р≥ в јмериц≥, в ц≥й багат≥й крањн≥, вбили своњх друз≥в-однокласник≥в, чеченськ≥ терористи знищили безневинних людей у ћоскв≥ ≥ ¬олгоград≥, започаткували ланцюгову реакц≥ю знищенн¤ Ц чеченську в≥йну. ≤ простити њм не можна, а знищувати њх Ц не цив≥л≥зований метод. як бути? ќтже, жити за принципом: Ѕог послав, Ѕог ≥ в≥зьме. јле все-таки Ѕог посилаЇ дл¤ чогось. Ѕог посилаЇ дл¤ житт¤, а людина народжуЇтьс¤ дл¤ смерт≥. ¬ житт≥ Ц в≥чного нема, в≥чн≥сть Ц п≥сл¤ смерт≥.  ажуть, краса вр¤туЇ св≥т: хот≥лось би цього. јле факти св≥дчать про ≥нше Ц не краса вр¤туЇ св≥т, а прац¤. Ќаполеглива прац¤. Ћюдина вчитьс¤ в природи творити красу. “ворить красу ≥ в той же час своЇю д≥¤льн≥стю знищуЇ њњ. ¬с≥ ми Ц д≥ти природи. „им б≥льше проникаЇмо в њњ таЇмниц≥, чим б≥льше залежимо в≥д глибин своњх знань, тим б≥льше стаЇмо непередбачливими. «а останнЇ стол≥тт¤ в≥дстань м≥ж перес≥чною особист≥стю ≥ талантом значно зб≥льшилас¤. ¬се те, що винайшли ген≥њ девТ¤тнадц¤того ≥ двадц¤того стол≥тт¤, впроваджують у житт¤ люди двадц¤ть першого стол≥тт¤. Ќав≥ть науково не обірунтован≥ фантаз≥њ стають реальн≥стю. ¬ двадц¤ть першому стол≥тт≥ повинна наступити гармон≥¤ в стосунках людини, тварини ≥ рослини. Ѕез рослинного ≥ тваринного св≥ту житт¤ людини не маЇ сенсу. ѕерш за все людина повинна стати особист≥стю ≥ глибоко загл¤нути всередину сама соб≥, знайти там т≥ механ≥зми, ¤к≥ привели б до злагоди всього живого на планет≥, вигнати з себе раба, виполоти нас≥нн¤ зла, злоби, ¤к≥ проросли сьогодн≥ ≥ ¤к≥ так дехто  швидко сприйн¤в.

ѕуделок не був ворогом мастифа, в≥н п≥дкоривс¤ йому. “ож за що був ним роз≥рваний? ѕроте мастиф не зач≥пав Ѕакса. ¬≥н приб≥г до нього, обнюхав. Ѕакс приготувавс¤ до в≥дс≥ч≥, в≥н не хот≥в стинатис¤ з мастифом ≥ тому притиснувс¤ до ноги «оњ √ерасим≥вни. ¬≥н знав, що вона не дасть мастифу його скривдити: вона над≥йний його захисник. Ќа вс¤к випадок «о¤ √ерасим≥вна, щоб не було б≥йки, повела Ѕакса додому.

«а тиждень Ѕакс звик до нового помешканн¤, нелюбТ¤зноњ Ѕаг≥ри ≥ признав «ою √ерасим≥вну своЇю новою володаркою. ¬≥н жив у њњ квартир≥, вона годувала його, захищала ≥ з часом в≥н почав привТ¤зуватис¤ до нењ все б≥льше ≥ б≥льше. ¬она стала його господинею.

«о¤ √ерасим≥вна почала вчити Ѕакса тому, що вже знала Ѕаг≥ра, а знала ≥ вм≥ла вона багато чого. —початку вона наказувала Ѕаг≥р≥ Дпринести черевикиФ. ≤ та приносила. ѕот≥м гукаЇ: ДЅаг≥ра, на диван!Ф ≤ Ѕаг≥ра скаче на диван, л¤гаЇ, поклавши голову на кол≥на «оњ √ерасим≥вни. ѕ≥зн≥ше вона запропонувала виконати те ж саме Ѕаксу, п≥двела його до черевик≥в ≥ вимогливо сказала: Д¬з¤тиФ. ¬≥н уз¤в. ѕот≥м почув: ДЅакс, до мене, принеси черевикиФ. “ак повторювалось багато раз≥в. јле щоб в≥дразу виконати команду Дпринеси черевикиФ, вона усп≥ху не дос¤гла, хоч ≥ заохочувала кружальц¤ми л≥верноњ ковбаси. “а не так легко було привчити собаку виконувати бажан≥ команди. ѕроте щоденне повторюванн¤ виконати команду дос¤гло своЇњ мети. ≤ вже через три доби Ѕакс виконував усе те, що наказувала йому «о¤ √ерасим≥вна. Ѕаг≥ра спостер≥гала за його розвитком ≥ з часом признала повноправним членом родини. «о¤ √ерасим≥вна почала виводити на прогул¤нку њх разом. «н≥мала пов≥дки ≥ в≥дпускала њх на волю. ¬они ган¤ли одне за одним по всьому пустирю перед будинком. Ѕакс збагнув, що в Ѕаг≥ри багато залиц¤льник≥в. ƒекотрим з них вона в≥ддавала перевагу, але ще в≥дала про закон власност≥, знала, що Ѕакс, ¤к ≥ вона, Ї власн≥стю «оњ √ерасим≥вни. ≤ коли хтось з њњ шанувальник≥в ображав Ѕакса, то гн≥валась, гарчала, ≥нод≥ п≥дскакувала до кривдника ≥ кусала його. Ћюбила дивитис¤, ¤к њњ залиц¤льники бТютьс¤ за нењ. ÷≥ б≥йки були не на житт¤, а на смерть, ≥ ¤кби не господар≥ цих собак, то нев≥домо ¤к би зак≥нчувалос¤ њх житт¤. ≤ це тому, що любов, ¤к у людей, так ≥ в тварин, Ц почутт¤ жорстоке ≥ сильн≥ше, н≥ж голод. ўоб запоб≥гти голодов≥, дик≥ зв≥р≥ збиваютьс¤ в зграњ, а люди гуртуютьс¤ у виробнич≥ асоц≥ац≥њ. ¬се дл¤ того, щоб вижити.  оханн¤ Ц це особиста справа кожного.  ¬ коханн≥ переважаЇ сильн≥ший. ÷ього  потребуЇ сама природа. “≥льки найсильн≥ший, найздоров≥ший у боротьб≥ з ≥ншими виборюЇ право на коханн¤.  ожна ж≥ноча стать Ц людина чи тварина, б≥льше н≥ж чолов≥ча, думаЇ про своњх нащадк≥в. “варини ж≥ночоњ стат≥, на в≥дм≥ну в≥д людей, не Ї суперниц¤ми м≥ж собою.

” Ѕакса, коли в≥н ще був цуцен¤м, почали було пробуджуватис¤ ≥нстинкти коханн¤ дл¤ продовженн¤ роду, ≥ йому дуже хот≥лос¤ показати ≥ оц≥нити себе, а дл¤ цього треба було з ким-небудь посваритись ≥ побитись. “а сутичка з √реЇм Ц його перше випробовуванн¤. “од≥ њх розвели, та ≥ √рей був значно старший ≥ досв≥дчен≥ший боЇць. ј тепер, коли Ѕакс помужн≥шав, його так ≥ т¤гло на б≥йку в присутност≥ Ѕаг≥ри ≥ хаз¤йки.

ќдного разу «о¤ √ерасим≥вна вивела њх на прогул¤нку, ≥ на сходах њхнього п≥дТњзду сид≥ла к≥шка. –ан≥ше вс≥ коти, побачивши його, чимскор≥ш т≥кали Ц л≥зли на дерево чи в ¤кусь д≥ру в фундамент≥ будинку. ј ц¤ ≥ не думала т≥кати. ¬она вс¤ вигнулась, вишк≥рилась, випустила к≥гт≥. ≤ коли Ѕакс п≥дб≥г до нењ, вона, ¤к блискавка, вдарила його лапою по нос≥. ¬≥н не чекав такоњ швидкоњ реакц≥њ. Ќе встиг от¤митись, ¤к одержав другий удар.  рапл≥ кров≥ виступили на нос≥. ¬≥н нањживс¤, загарчав, зупинивс¤ на певн≥й в≥дстан≥ в≥д заб≥¤ки. јле вона й не збиралась т≥кати. “аке протисто¤нн¤ тривало к≥лька хвилин, а пот≥м пов≥льно п≥д≥йшла до д≥ри у фундамент≥, с≥ла б≥л¤ нењ ≥, вод¤чи зеленими очиц¤ми, готова була будь-¤коњ мит≥ дати в≥дс≥ч противников≥. ƒивилас¤ на Ѕакса. —обака не насм≥ливс¤ п≥д≥йти до нењ ближче. Ѕ≥ль в≥д подр¤пин давав про себе знати, ≥ в≥н зам≥сть в≥дплатити њй, лиш тихо скавучав.

Ц ўо Ц одержав? Ц звернулась до пса «о¤ √ерасим≥вна. Ц ћаЇш по заслуз≥, не зач≥пай нев≥домих к≥шок.

“а й Ѕаг≥ра, ¤кби вм≥ла говорити, сказала б: Д“реба було запитати мене: ¤ знаю цю к≥шку. ¬она дуже агресивна, в≥д нењ терпл¤ть не лише собаки, а й людиФ. ¬ Ѕаксових очах можна було прочитати в≥дпов≥дь к≥шц≥: Д¬она колись ≥ в≥д мене д≥стане, ¤к ≥ ≥нш≥ к≥шкиФ. ¬же дома «о¤ √ерасим≥вна змастила йодом Ѕаксов≥ ранки ≥ приголубила його. ѕот≥м журливо промовила до своњх вихованц≥в:

 Ц —ьогодн≥ вже ≥ к≥сток не купила дл¤ вашого бульйону: стали так≥ дорог≥. як дал≥ з вами жити?

Ќ≥ Ѕаг≥ра, н≥ Ѕакс не розум≥ли, що в держав≥ йде боротьба м≥ж старим ≥ новим.  олись люди мали зароб≥тну плату, були стаб≥льн≥ ц≥ни на хл≥б, мТ¤со, ковбасу, рибу. ћайбутнЇ було нев≥доме ≥ цим прит¤гувало багатьох, особливо молодих. ¬оно подавало над≥ю на краще житт¤, Ц ¤к у закордонних ф≥льмах: красив≥ ж≥нки, машини, компТютери, по-сучасному обставлен≥ квартири. “ам людей не виснажувала прац¤: на першому план≥ Ц власн≥ задоволенн¤. ¬же була ухвалена конституц≥¤, президент проголосив курс на ринков≥ реформи, купон зам≥нила гривн¤. Ћюди з купонних м≥льйонер≥в-жебрак≥в за одну н≥ч перетворилас¤ в коп≥йчаних старц≥в.  расиве житт¤ не наступало. ÷≥ни виросли в дес¤тки раз≥в, см≥тники окупували бомж≥. «в≥дки њх ст≥льки вз¤лось? ј старц≥в Ц не перерахувати. ѕрезидент з прот¤гнутою рукою њздить по закордонах Ц просить грошей. ƒають п≥д проценти. ’то буде њх в≥ддавати ≥ коли? ƒержава Ц боржник. ћайбутнЇ перетворилось у м≥раж, а над≥¤ Ц вмираЇ останньою. ¬важалос¤, що великими брехунами були комун≥сти. ј сьогодн≥шн¤ влада переплюнула њх. Ѕрехн¤, фальсиф≥кац≥¤ ≥стор≥њ стали основою ≥деолог≥њ сучасноњ демократ≥њ. якоњ б сфери житт¤ не торкнутись Ц там пануЇ долар ≥ кул¤, найб≥льш≥ аргументи сучасноњ демократ≥њ. ≈коном≥чн≥ негаразди держави бол¤че вдарили ≥ по життю «оњ √ерасим≥вни, Ѕаг≥ри ≥ Ѕакса. ’аз¤йка вже не думала про себе, а б≥льше, про своњх вихованц≥в. «ранку йшла на базар, приц≥нювалас¤, просила: Дѕродайте трошки дешевше к≥сточок дл¤ собачен¤т, вони голодуютьЕ “ак њх шкода!Ф —≥льськ≥ люди сп≥вчували ≥ знижували ц≥ну на к≥стки, а перекупки, вгодован≥ ж≥нки, не те, що не спускали ц≥н, а нав≥ть см≥¤лис¤: Д—ам≥ не можете прогодуватис¤, ще й собак тримаЇте. Ћ≥пше на см≥тник викинути, н≥ж в≥ддати задармаФ. ѕриходила додому, варила кашу на бульйон≥ з к≥сток, д≥лила на порц≥њ. Дяк же ¤ вас дал≥ буду годувати?Ф ’одила на см≥тники, шукала поживи дл¤ своњх вихованц≥в. јле там бомж≥, об≥рван≥, з червоними обличч¤ми, в≥дбирали у нењ знайдене. « болем ≥ плачем верталас¤ додому. Дяк же будемо жити, хто нам поможе?Ф Ц питала вона не так песик≥в, ¤к сама себе. ƒо хати пенс≥онерки, на утриманн≥ ¤коњ було двоЇ собак, вселивс¤ голод. ≤ це не в часи загальноњ скрути, в≥йни, еп≥дем≥њ, а в пер≥од демократичних реформ, коли засоби масовоњ ≥нформац≥њ утверджують нац≥ональну ≥дею. ¬≥д хвороб ≥ голоду зменшувалась к≥льк≥сть населенн¤ в держав≥. « 1991 по 2006 р≥к Ц з пТ¤тдес¤ти двох м≥льйон≥в стало сорок ш≥сть. Ћюди вмирали просто на вулиц¤х. ќдного разу «о¤ √ерасим≥вна повела на прогул¤нку Ѕакса ≥ Ѕаг≥ру, то побачила гурт людей, що схилилис¤ над чолов≥ком, ¤кий лежав на спин≥, розкинувши руки. ¬≥н н≥би був роз≥пТ¤тий на хрест≥. ќдна ж≥нка з≥ сл≥зьми на очах сказала: Д¬≥н уже п≥вдн¤ тут лежить. ƒзвонили, викликали швидку допомогу, проте н≥хто не прињхавФ. ƒруга додала: Д√л¤ньте, ¤кий в≥н худий!.. Ѕ≥дненькийЕ Ќевже нема в нього родич≥в, щоб забрати?Ф. ќзвавс¤ бородатий чолов≥к: Д¬≥н жив тут недалекоЕ ƒивно, чому д≥ти не забирають?Ф ўе хтось додав: ДЌе забирають тому, що нема за що поховати. —под≥ваютьс¤: це зробить владаФ. Ѕородатий додав: Д¬лада ≥снуЇ дл¤ того, щоб приватизувати людське добро. ’овати не квапл¤тьс¤, а от квартиру його заберуть ≥ закони дл¤ цього знайдутьс¤Ф. Ц Д¬се нем≥чне повинно загинути, ¤кщо не може себе прогодувати, вил≥кувати, Ц додав пихатий молодик, Ц так≥, ¤к в≥н, знищували нас колись, то хай тепер сам≥ гинуть. Ѕог њм не прощаЇФ. Ц Дўо ви говорите? Ц вигукнув хтось з натовпу, Ц може, в≥н не з тих... “≥, що колись добре жили, тепер ще краще живуть. –ан≥ше чогось бо¤лис¤, а тепер њм усе дозволено. ¬с≥ ц≥ парт≥йн≥ службовц≥ стали державними службовц¤ми ≥ пенс≥њ ого-го ¤к≥ одержуютьФ. јле молодик не здававс¤: Д—тар≥ ≥ слаб≥ мус¤ть померти, житт¤ Ц це боротьба. ƒорогу молодим!Ф ёрба розхвилювалас¤, декотр≥ з ж≥нок почали розмахувати руками. Ћюдей збиралос¤ все б≥льше, ≥ вже не можна було роз≥брати, хто про що говорить. ƒвоЇ правоохоронц≥в сто¤ли неподал≥к ≥ з посм≥шкою дивилис¤ на те, що коњлось. ” них ч≥тка ≥нструкц≥¤ начальства: вм≥шуватись тод≥, ¤к виникне б≥йка. Ѕ≥йки не було. “ой, хто призв≥в до цього гармидеру, спок≥йно п≥шов у своњх справах. Ќатовп утихомиривс¤. Ћюди почали розходитись. Ќав≥ть правоохоронц≥ звернули за кут ≥ поплентались угору. Ќа вулиц≥ залишились: мертвий чолов≥к ≥ дв≥ ж≥нки старшого в≥ку.     √осподин¤, Ѕаг≥ра ≥ Ѕакс, ¤к≥ спостер≥гали цю сцену, також повернули в б≥к своЇњ квартири. «о¤ √ерасим≥вна щось шептала, а Ѕаг≥ра ≥ Ѕакс ≥шли, опустивши голови. ÷¤ под≥¤ њх також вразила.

« кожним днем голод перемагав ус≥ ≥нш≥ в≥дчутт¤. якось уноч≥ Ѕакс почув ¤кесь шурхот≥нн¤, що линуло з кухн≥. ѕо запаху визначив: це щось живе, нев≥доме. Ѕаг≥ра також проснулась, але л≥нувалась ≥ти за Ѕаксом. –ан≥ше Ѕакс гавкотом прогнав би чужака з квартири. “епер голод розбудив у ньому зв≥ра. …ому хот≥лос¤ њсти, а в кухн≥ Ц Дживе мТ¤соФ. “ихо пересуваючись, побачив с≥реньких мишей. ¬они ласували залишками каш≥ в мисц≥. √олод зробив Ѕакса злим, жорстоким, а розумом його над≥лили предки. ¬≥н не м≥г терп≥ти того, що миш≥ њли його ≥ Ѕаг≥рину кашу. –аптом кинувс¤ до миски Ц ≥ три мишки вже стали мертвими, четверта шмигнула в щ≥лину на п≥длоз≥. ƒвох мишок проковтнув за одним махом, третю зТњла Ѕаг≥ра. ѕочувши гурк≥т, до кухн≥ загл¤нула хаз¤йка. ”в≥мкнувши св≥тло, побачила хвостик миш≥ в пащ≥ Ѕаг≥ри. Дћолодц≥, ви ще й мишей ловите, Ц похвалила вона њх, Ц але що вам ц¤ њжа?Ф

 ќстанн≥м часом господин¤ випускала собак на прогул¤нку без пов≥дк≥в. Ѕаг≥ра й Ѕакс заб≥гали до ближнього магазину, там в окрем≥й к≥мнат≥ сид≥ли чолов≥ки й пригощалис¤ гор≥лкою, пивом, кавою. як правило, брали й закуску: сардельки, сосиски, бутерброди з ковбасою, вТ¤лену ≥ копчену рибу. Ѕаг≥ра й Ѕакс с≥дали б≥л¤ порога й жад≥бними очима стежили за присутн≥ми. ¬≥дв≥дувач≥ ≥нколи кидали њм огризки хл≥ба, шкурки в≥д сардельок. ўир≥ш≥ завс≥дники шпурл¤ли шматочки чистих продукт≥в. « задоволенн¤м дивилис¤, ¤к собаки з гарчанн¤м кидалис¤ на њжу. “рохи наситившись, б≥гли до своЇњ квартири, др¤пали двер≥. ’аз¤йка виходила ≥ питала: ДЌу що, п≥дкр≥пилис¤?Ф Ѕувало, вона сама йшла до магазину, щоб забрати њх.

ƒн≥ ставали короткими. якось до «оњ √ерасим≥вни зав≥тала плем≥нниц¤ √ал¤. ƒавно вона тут не була. Дќй, та у вас уже дв≥ собаки! Ќав≥що вони вам?Ф Ц запитала вона.

«о¤ √ерасим≥вна розпов≥ла њй про Ѕакса, що це породистий, ДвченийФ собака, см≥ливий, в≥дданий, чудовий сторож.  оштуЇ дорого. –озказала, що колишн≥ його господар≥ поњхали до јмерики. Ўукали Ддобрих рукФ, квапились ≥ в останню хвилину перед в≥дТњздом пса в≥ддали њй, саме тепер, коли настали страшн≥ часи ≥ прогодувати двох собак вона не маЇ сили. якби знайшлас¤ добра, пор¤дна с≥мТ¤, то вона в≥ддала б њй Ѕакса.

«о¤ √ерасим≥вна знала, що √алин чолов≥к, ¬асиль, полюбл¤Ї загл¤дати в пл¤шку, не раз ≥ руку прикладав  до њњ плем≥нниц≥. ќстанн≥м часом, казала, наче в≥н    порозумн≥шав Ц став лаг≥дн≥шим, добр≥шим. ÷е була неправда: не хот≥ла виносити см≥тт¤ з хати. Ѕив не т≥льки √алину, д≥тей, а й к≥шку. ¬она ≥ сама була не проти чарки. Ќапивались, ставали агресивними, сварились, матюкались, ображали одне одного. ƒ≥ти привикли до цього ≥ не звертали уваги на д≥њ батьк≥в. ѕерейн¤ли найг≥рш≥ њх ¤кост≥.

ѕерем≥ни в держав≥ торкнулись ≥ ц≥Їњ с≥мТњ. ќбох зв≥льнили з роботи, ≥ вони перебивались зароб≥тками з базару.  упували в гуртовн¤х продукти, реч≥, а пот≥м њх перепродували. ѕрот¤гом дн¤ Ц дв≥, три гривн≥ перепадало, ≥нколи ≥ до пТ¤ти. ƒ≥ти коп≥ювали батьк≥в Ц сварились, могли й поцупити те, що погано лежало. ѕ≥сл¤ розмови з т≥ткою √алина сказала чолов≥ков≥:

Ц ћожемо заробити в≥с≥мдес¤т зелених. ” моЇњ т≥тоньки Ї пес Ц красивий, породистий, вчений. “реба забрати його в нењ ≥ продати.

Ц “и знаЇш, що ¤ не люблю тварин, Ц в≥дпов≥в ¬асиль, ¤кий саме був не в дус≥ (так сам про себе говорив, коли треба було похмелитис¤).

Ц “а в≥н н≥чого нам не буде коштувати, Ц переконувала √алина. Ц ƒо продажу нехай в коридор≥ побуде. якщо не продамо, то виженемо на вулицю чи гицл¤м в≥ддамо.

ѕереконала чолов≥ка. јле весь сенс Ц у тому, чи в≥ддасть пса њм т≥тка. Ќа другий день п≥шли до «оњ √ерасим≥вни, по дороз≥ купили к≥лограм тел¤чих обр≥зк≥в. ѕринесли, розпов≥ли, що живуть кращ, н≥ж колись, що працюють на базар≥, стали перекупниками ≥ часто залишають квартиру без догл¤ду, особливо тод≥, коли д≥ти в школ≥. “≥тка не в≥рила њм: свою плем≥нницю добре знала. « часом √алина приходила част≥ше, голубила Ѕакса, привчала до себе, кожного разу п≥дгодовувала.

Дћоже, й справд≥ в≥ддати, Ц думала «о¤    √ерасим≥вна, Ц прогодувати двох собак ¤ не здатна та й √ал¤ зм≥нилась, каже, що чолов≥к пити перестав, рук не п≥д≥ймаЇ. јле чому Ѕакс њњ не сприймаЇ, гарчить, не даЇ њй  себе погладитиФ. ÷е була важлива п≥дстава дл¤ њњ сумн≥в≥в. ¬она, може, й не в≥ддала Ѕакса √алин≥, але на прогул¤нц≥ Ѕакс так смикнув  за поводок, що т≥тка впала ≥ не втримала собаку. ¬≥н вирвавс¤ ≥ поб≥г. Ѕакс змужн≥в, йому хот≥лос¤ гратис¤. ћолод≥сть, сила брали своЇ. Дя вже не впораюсь з ним, Ц сказала сама соб≥ «о¤ √ерасим≥вна, Ц та й √алина порозумн≥шала, чолов≥к њњ перестав пити, може, собака прискорить процес становленн¤ њхньоњ с≥мТњФ. ¬ир≥шила в≥ддати Ѕакса √алин≥.  оли та зав≥тала до нењ, вона сказала њй про своЇ р≥шенн¤. ќч≥ √алини загор≥лис¤. «о¤ √ерасим≥вна над≥ла на Ѕакса нашийник, закр≥пила поводок ≥ передала його в руки √алин≥.

Ц …ди, йди, р≥дний, житимеш у нењ, вона буде твоЇю хаз¤йкою, Ц п≥дштовхувала Ѕакса до дверей.

јле Ѕакс упиравс¤, гарчав. ¬≥дчував небезпеку, ¤ка його чекала там, у √алини. ѕроте в≥н змалечку звик п≥дкор¤тис¤ своњм господар¤м, ≥накше не могло бути. ¬продовж багатьох тис¤чол≥ть його предки п≥дкор¤лись людин≥. ¬≥н не хот≥в ≥ти з √алиною, але «о¤ √ерасим≥вна звел≥ла це зробити, а њњ наказ Ѕакс вважав законом ≥ не м≥г не виконати його. ќй, ¤к не хочетьс¤ йти, але мусить: в≥н Ц нев≥льник... ќпустивши голову, Ѕакс повол≥кс¤ за √алиною.

 

√лава ≤≤≤

 оли б знав Ѕакс, що приготувала йому дол¤, то перегриз би поводок ≥ вт≥к св≥т за оч≥. «нав т≥льки те, що став власн≥стю нових господар≥в. ќдн≥ продали його другим, а друг≥ в≥ддали «оњ √ерасим≥вн≥... “епер у нього нова господин¤... ƒоки ж це буде?.. “≥, перш≥, вирощували породистих, ел≥тних собак, щоб продати њх ≥ заробити грош≥. —амиц¤-боксер щороку народжувала пТ¤теро-шестеро, а то й б≥льше цуцен¤т. Ќе вс≥ виживали до дво-трим≥с¤чного в≥ку Ц декотрих вибраковували в≥дразу. ј це значить: њх топили у в≥др≥, пот≥м викидали на см≥тник. Ѕакс за вс≥ма собачими показниками належав до ел≥ти ≥ тому його продали за в≥с≥мдес¤т долар≥в. ≤ван ѕетрович в≥ддав його «оњ √ерасим≥вн≥ безплатно, гадав, що Ц в над≥йн≥ руки. ћоже, воно так ≥ було б. “а економ≥чна криза, ¤ка роз≥гралас¤ на ”крањн≥ ≥ привела до жебрацтва м≥льйони людей, зм≥нила його долю.

√алина привела Ѕакса до своЇњ квартири. як утримувати собак, не знала. ѕочала з того, що привТ¤зала Ѕакса до кл¤мки дверей ≥ п≥шла кудись у своњх справах. —к≥льки в≥н пробув на привТ¤з≥, без руху Ц не знав. ј йому так хот≥лос¤ справити нужду.  олись його завжди виводили три-чотири рази на добу, а тут минув день, а його нав≥ть не годували. —ид≥в у коридор≥ на цементн≥й дол≥вц≥. ѕоводок так високо привТ¤зали, що й л¤гти неможливо. ѕ≥д веч≥р прийшов додому пТ¤ний чолов≥к √алини. ѕобачивши пса, почав:

Ц ј все-таки привела! “а в≥н ще й наробив тут...

—хопив р≥зку ≥ почав лупцювати собаку. Ѕив не т≥льки р≥зкою, але й ногами Ц ≥ все старавс¤ попасти в пащу, в жив≥т. Ѕакс гарчав, скавучав... …ого ще н≥коли так не били. ÷≥ тортури продовжувались чверть години, а пот≥м зТ¤вилась √алина.

Ц ўо ти робиш? Ц розкричалас¤ вона. Ц “и ж убТЇш його. ћи ж за нього й коп≥йки не одержимо.

Ѕакс лежав на мокр≥й дол≥вц≥ ≥ ледве дихав.

"…ого ж н≥хто не виводив, Ц згадала √алина. Ц ј мен≥ т≥тка наказувала виводити трич≥  на день".

√алина зн¤ла з кл¤мки поводок ≥ поволокла собаку на вулицю.

Ѕакс не знав, за що його бив цей пТ¤ний чолов≥к. ¬≥н н≥кому не завинив. ’оч не хот≥в ≥ти з √алиною, проте п≥шов, бо так вел≥ла «о¤ √ерасим≥вна. ÷≥лий день просид≥в на цементн≥й дол≥вц≥, а це вже поза вс¤кими законами ≥ правилами. јдже в≥н не порушив н≥чого з того, чому його навчали колишн≥ господар≥ ≥ вчитель. ’от≥в справити нужду ≥ тримавс¤ до останн≥х сил... “а коли його побив пТ¤ний чолов≥к, в≥н не витримав ≥ ще раз опорожнивс¤, щоб не бол≥ло в живот≥... « ним поступили несправедливо. «начить, чолов≥к переступив закон. ¬ його душ≥ поселились перш≥ ростки ненавист≥ до людини. ѕерша несправедлив≥сть завжди глибша, вразлив≥ша ≥ залишаЇтьс¤ на довг≥ роки, а може, ≥ на все житт¤. ≤ ось тепер, на вулиц≥, в≥н зв≥льнивс¤ в≥д нужди ≥ прийшов до себе, але де¤кий час ненависть, страшна злоба на людей бушували в ньому.

Ќа вулиц≥ до √алини п≥д≥йшла сус≥дка Ц ћар≥¤ ≤ван≥вна.

Ц ¬и собаку завели? Ц запитала. Ц який гарний... ѕородистий. ¬идно, розумний. јле чому такий сумний?

√алина промовчала, ћар≥¤ ≤ван≥вна додала:

Ц ÷е добре, що ви придбали собаку: охорон¤тиме вашу хату. “епер ст≥льки злод≥њв розвелос¤...

Ц —ьогодн≥ привела його, а м≥й уже встиг побити його.  оли б прийшла трохи п≥зн≥ше Ц убив би.  ≤ чого в нього така люта ненависть до тварин?

Ц ўо Ц пТ¤ний був? Ц усм≥хнулас¤ сус≥дка. Ц  оли так, то не дивуйтесь? „ого не зробить гор≥лка, Ц з≥тхнула вона... ≤ в мене колись був собака. ¬≥н потребуЇ неаби¤коњ уваги, ¤к ≥ немовл¤. …ому треба в≥ддати всю свою душу, ≥ в≥н стане вашим найв≥рн≥шим другом.

Ѕакс зрозум≥в: мова йде про нього. —лова сус≥дки так розчулили його, що в≥н ткнув носом у кол≥но √алини, а пот≥м лизнув руку сус≥дки.

Ц —обака ваш мудрий, дов≥рливий, розум≥Ї, хто друг, а хто ворог.  оли щось не так, приходьте до мене, допоможу. ¬и ж знаЇте, що м≥й ћаксим працюЇ в органах. —кажу йому, щоб в≥н поговорив з вашим...

÷≥лу годину √алина гул¤ла з Ѕаксом на подв≥рТњ .  оли ув≥йшла до хати, то побачила ¬асил¤ на канап≥. ¬≥н хроп≥в, що аж було чути на сус≥дньому поверс≥.

Ѕаксу захот≥лось пити. ¬≥н знав: на кухн≥ повинно бути в≥дро з водою, намагавс¤ проникнути туди, та √алина вигнала його в коридор, нав≥ть не кинувши н≥¤коњ ганч≥рки на дол≥вку. ѕочав др¤пати двер≥. ’аз¤йка вийшла, проц≥дила кр≥зь зуби:

Ц ѓсти н≥чого... «автра щось куплю, за н≥ч не здохнеш.

Ѕакс мучивс¤ в≥д спраги ≥ голоду. ¬≥н ще раз шкр¤бнув двер≥, проте на цей раз н≥хто не в≥д≥звавс¤. ≤ в≥н, п≥дн¤вши голову, завив. ÷е було витт¤ не за кимсь близьким, не ностальг≥¤ за минулим, це була сама б≥ль прощанн¤ з молодим житт¤м. ÷е витт¤ було б≥льше схоже на  стог≥н, в ¤кому втрачав над≥ю на краще майбутнЇ. Ѕакс був мудрою твариною, але коли собака втрачаЇ над≥ю, то в≥н умираЇ без нар≥канн¤ на ≥нших, без стражданн¤, тихо, пов≥льно, в муках, не в≥домих св≥тов≥.

 оридор площею п≥втора на два метри став дл¤ нього кл≥ткою. —обака б≥гав з кутка в куток, поки не стомивс¤. ѕот≥м с≥в, а в≥дтак л≥г на холодний ≥ вогкий цемент. «адр≥мав. —нились йому ¤к≥сь кошмарн≥ вид≥нн¤, що ¬асиль з вовчими кликами накидавс¤ на нього, рвав на шматки: оч≥ Ц велик≥, страшн≥, а пащека вс¤ в кров≥. ¬≥д цих страх≥ть в≥н просинавс¤, вставав, ходив по коридору, знову л¤гав ≥ др≥мав. “ак було до самого ранку.  оли розвидн≥лос¤, вийшла √алина, впустила на кухню, кинула шматок хл≥ба ≥ п≥дсунула ближче до нього в≥дро з водою.

Ц ѕий, не давала увечер≥, щоб не всц¤вс¤. 

¬≥н чув це слово в≥д д≥тей, що порпалис¤ на см≥тнику, шукаючи дл¤ себе ¤коњсь поживи.

ѕроковтнувши хл≥б, напившись води, с≥в. ¬≥дчинилис¤ двер≥, ≥ з них виб≥гло двоЇ хлопц≥в з портфел¤ми.

Ц ÷е той собака, що на батька нашого гарчав, Ц сказав один. ƒругий додав:

Ц ћама казала, що заробить на ньому добр≥ грош≥, тод≥ вони обидва з батьком напТютьс¤, ¤к "бейли".

ДЅейлаФ, ДскотинаФ, Ддеб≥лФ Ц найкращ≥ слова матер≥, ¤кими вона нагороджувала свого ДкоханогоФ. ¬≥н не залишавс¤ в боргу перед нею, ще й руку прикладав. ƒ≥ти змалку це бачили ≥ чули. ≤ не дивно, що њх мова була багата на так≥ емоц≥йно забарвлен≥ вислови. ќт ≥ зараз в один голос крикнули:

Ц ”, зв≥рюка!

’лопц≥ помахали руками перед мордою Ѕакса ≥ поб≥гли до школи.

«нову самотн≥сть заволод≥ла псом. «ахот≥лос¤ справити нужду, а з-за дверей дол≥тала сварка чолов≥ка з ж≥нкою. ќбзивали одне одного словами, ¤ких в≥н н≥коли не чув. ѕот≥м сварка стихла.

—амотн≥сть мучила, не давала спокою. Ќевже йому доведетьс¤ п≥дкор¤тис¤ цим люд¤м, ¤к≥ не т≥льки не любл¤ть його, а ще й бТють? „ому в≥н опинивс¤ в них? як йому жити без ласки, без над≥њ? „ого йому чекати?

ќполудн≥ вийшла √алина, причепила поводок ≥ вивела пса на подв≥рТ¤. —правивши нужду, Ѕакс вир≥шив ще трохи поб≥гати. Ќужду собака справл¤Ї за к≥лька раз≥в, не так, ¤к людина Ц в≥дразу. √алина цього не знала ≥ проронила:

Ц ¬ипорожнивс¤, ход≥мо додому. Ц ≥ пот¤гнула за поводок.

ѕес щосили впиравс¤... ¬≥н же не людина, йому ще треба випорожнитись. ¬≥н смикнувс¤ ≥ вирвавс¤ з √алининих рук. ѕ≥дб≥г п≥д дерево ≥ Дрозписавс¤Ф на ньому.

Ц “о ти що,  ще не виписавс¤, Ц б≥гла до нього √алина. Ѕакс рвонув уб≥к. ≤ т≥льки-но ж≥нка наближалась до нього, в≥н в≥дскакував в≥д нењ, не даючи њй схопити поводок. √алина розсердилась, виламала р≥зку ≥ поб≥гла за ним. ƒопомогли перехож≥ зловити собаку. “¤гла до квартири, лупцюючи р≥зкою. ≤ знову перед ним постало питанн¤: Д«а що? ¬она не знаЇ моЇњ ф≥з≥олог≥њ: собака повинен справл¤ти нужду к≥лька раз≥в, щоб випорожнитис¤, мен≥ цього зробити не дали та ще й побили". ј розгн≥вана √алина кричала:

Ц “и ще й т≥кати хочеш? ћатимеш ще й в≥д чолов≥ка. я тоб≥ цього не прощу.

«ат¤гнувши Ѕакса в коридор, ж≥нка привТ¤зала його, а пот≥м п≥шла до к≥мнати , розказала ¬асилев≥, що пес вирвавс¤ ≥ хот≥в утекти.

Ц “реба провчити його, Ц сказав той ≥ в≥дразу схопив палицю та вискочив у коридор. ¬≥дчуваючи насолоду, жад≥бно дививс¤ на свою жертву. –озмахнувс¤ Ц намагавс¤ вдарити в голову Ѕакса. —обака скавучав, заводив в≥д болю, гарчав п≥сл¤ кожного удару.

«авжди п≥дкор¤ючись сильн≥шим, ¬асиль ви¤вл¤в жорсток≥сть до слабших створ≥нь, особливо беззахисних. Ќе маючи можливост≥ владарювати над р≥вними соб≥, в≥н скориставс¤ з того, що слабша тварина не могла в≥дпов≥сти жорсток≥стю на його зв≥рства.

Ѕакс був розумним собакою, проте його мудр≥сть не п≥дказувала йому, що треба кинутись на свого кривдника: в ньому жила генетична пок≥рн≥сть людин≥, його предки сотн≥ рок≥в були в≥рн≥ њй. Ѕакс Ц ¤скравий  виразник повед≥нки своњх предк≥в. ”се це виходило за меж≥ його розум≥нн¤. ј ¬асиль Ц ≥стота, антилюдина Ц немилосердно лупцював Ѕакса.

Ќев≥домо, чим би це ск≥нчилос¤, ¤кби не сус≥дка: вона почула скавучанн¤ ≥ гарчанн¤, до того ж ран≥ше заготувала к≥сточки, що залишилис¤ в≥д холодцю. ¬ одн≥й руц≥ тримаючи пакунок з к≥стками, а в друг≥й Ц слоњк з молоком, вона вгналас¤ в коридор ≥ вглед≥ла страшну картину. ќзв≥р≥лий ¬асиль, кидаючи матюки, давав соб≥ волю в знущанн≥ над собачкою, ¤кий, забившись у куток, терпеливо приймав удари.

Ц ўо ви робите?! Ц застогнала сус≥дка. ѓњ серце закип≥ло зл≥стю, ≥ вона мало не кинулась на ¬асил¤. јле, стримавши себе, стишеним голосом промовила:

Ц ÷е ж собака, його бити не можна, в≥н в≥д побитт¤ стане агресивним, кинетьс¤ на вас, покусаЇ. Ќе см≥йте його бити. я змушена буду сказати своЇму ћаксимов≥... ¬≥н позбавить вас права на цю собаку.

¬ийшла √алина ≥ до ¬асил¤:

Ц ѕровчив ≥ досить. ’од≥мо до к≥мнати.

Ц я ось принесла йому молочка ≥ к≥сточок, Ц спок≥йно промовила ћар≥¤ ≤ван≥вна.

Ц ѕоклад≥ть он там п≥д ст≥ною... я його вже  годувала, Ц збрехала √алина, Ц в≥н не голодний... ’≥ба п≥зн≥ше... ѕринесу тар≥лку... дл¤ молока.

—коро повернулась з тар≥лкою в руках. ћар≥¤ ≤ван≥вна спорожнила слоњк ≥ присунула ближче к≥стки:

Ц ѓж, Ѕакс, Ц лаг≥дно попросила.

јле собака сид≥в похнюплений, приголомшений. …ому було не до њж≥. Ќа ньому з≥гнала зло недобра людина. „ому вона така злюча? Ѕакс про це не знав ≥ не м≥г знати. “варини керуютьс¤ почутт¤ми. ¬они не вм≥ють анал≥зувати. ќдне в≥н зрозум≥в: пТ¤на людина Ц його ворог. ¬орог усьому навколишньому середовищу: люд¤м, тваринам, рослинам Ц усьому живому ≥ неживому св≥тов≥.

ѕТ¤ниц≥ завжди агресивн≥ Ц ≥ коли пТ¤н≥ ≥ коли тверез≥. ј ще б≥льш агресивн≥ тод≥, коли потребують похм≥лл¤. ¬асиль Ц безвольний алкогол≥к ≥ н≥¤ке кодуванн¤, чи ¤к≥сь ≥нш≥ л≥ки не допоможуть йому. „ому в≥н став таким? ўе в дитинств≥ не в≥дзначавс¤ чимось показовим в кращому розум≥нн≥ цього слова, завжди Ц на других рол¤х. ѕ≥днести, подати, виконати чиЇсь дорученн¤ ≥ за це одержати в≥д когось похвалу. ÷е його стих≥¤.  оли був учнем девТ¤того класу, то його однокласник, ¤кий мешкав неподалеку в≥д нього, запропонував випити разом з ним вина. ¬они випорожнили пл¤шку, ≥ йому стало так приЇмно, що  захот≥лось повторити. ¬асиль п≥сл¤ випитого в≥дчув, що в≥н теж щось значить, що в≥н Ц особист≥сть.

«ак≥нченн¤ школу, працюючи шофером на п≥дприЇмств≥, п≥сл¤ роботи часто пи¤чив з такими, ¤к ≥ сам, пи¤ками. …ого т¤гло до д≥вчат, проте пост≥йноњ д≥вчини не мав. „омусь вони з ним не хот≥ли контактуватись. ј йому так хот≥лос¤ ж≥ночого тепла...

Ќа першому роц≥ служби в арм≥њ Дд≥диФ його били, примушували виконувати найчорн≥шу роботу. ¬же десь за п≥вроку до Ддембел¤Ф в≥н про¤вив себе ¤к найжорсток≥ший Дд≥дФ.  ¬се сходило йому з рук. «мушував молодих солдат≥в прати йому сорочки, чистити чоботи, посилав њх за гор≥лкою. ј пот≥м бив њх Ц навчивс¤ це робити в≥д своњх Дучител≥вФ. Ѕив так, щоб не було синц≥в. ћолод≥ хлопц≥ бо¤лис¤ його Ц такого незграбного, злого ≥ жорстокого. ўе в нього була риса, ¤коњ не вглед≥ли нав≥ть його однол≥тки: допов≥дав лейтенантов≥ про все, що робилос¤ в казарм≥. якось, коли вже лейтенант ≥шов додому, ¬асиль догнав його.

"“оваришу лейтенант, Ц лепетав в≥н, Ц у цю хвилину в канцел¤р≥њ замкомвзвод, сержанти ≥ Дд≥диФ розпивають гор≥лку ≥ висм≥юють вас. я вже сказав про це майоров≥ Ц пропагандисту полку. ¬≥н вел≥в допов≥сти вам, а сам прийде туди п≥зн≥ше".  

Ћейтенант знав, чим це дл¤ нього може зак≥нчитис¤. «Т¤вивс¤ в казарму, наказав ус≥м л¤гати спати. ѕеред тим переписав пр≥звища.  оли прийшов майор, лейтенант допов≥в:

"я вже з ними роз≥бравс¤. Ќ≥чого страшного нема. ƒень народженн¤ в одного ≥... —ам≥ розум≥Їте. ј ¬асил¤ не запросили...Ф

Ќа цьому й зак≥нчили. «а таку в≥ддан≥сть ≥ донос ¬асилю присвоњли Їфрейтора.

¬асиль зв≥льнивс¤ з арм≥њ в званн≥ молодшого сержанта, з гарною характеристикою ≥ рекомендац≥Їю на безконкурсний вступ до вузу. ” вищому навчальному заклад≥, Ц провчивс¤ р≥к. ¬читис¤ не хот≥в: з дитинства батьки не привчили сид≥ти над книгою. «нань за середню осв≥ту не мав: у школ≥ вчивс¤ на тр≥йки, лише зр≥дка прогл¤дали четв≥рки. ј тут, у вищому навчальному заклад≥ Ц математика, ф≥зика, х≥м≥¤, лабораторн≥. ¬се вимагало напруженоњ роботи мозку. —хопивши к≥лька дв≥йок у першому семестр≥, пробував переробити себе. «асиджувавс¤ над книжкою, проте в голов≥ н≥чого не ос≥дало. ƒекан економ≥чного факультету допомагав йому, але пот≥м переконавс¤: н≥чого з нього не вийде. ¬асиль ≥ сам д≥йшов до такоњ думки. јле заздр≥сть до осв≥чених людей не покидала його ≥ залишилась на все житт¤.

«годом подавс¤ в шофери, тут калимив, ¤к м≥г. « ж≥нками не сходивс¤. ќдна вдовиц¤ ¤кось запросила його додому, але в≥н не виправдав њњ спод≥вань. ÷е дуже вразило його. ≤ в≥н шукав свого щаст¤ в чарц≥. ѕив з такими ж невдахами, ¤к сам, а п≥зн≥ше м≥г ≥ без них. якби була ≥нша ж≥нка, а не та груба, розпущена вдовиц¤, ¤ка, образивши, прогнала його. «ам≥сть того, щоб зрозум≥ти, приласкати, скеруватиЕ  “од≥  й житт¤ його п≥шло б ≥ншим руслом Ц тихим, спок≥йним, розм≥реним.

√алину зустр≥в випадково. ∆итт¤ також не щадило њњ. «акохалась в одного оф≥цера, але коханн¤ зак≥нчилось тим, що раптом зТ¤вилась його дружина з д≥тьми, добр¤че пот¤гала њњ за коси. ѕот≥м Ц навчанн¤ на курсах медсестер, робота в одн≥й з л≥карень Ћьвова. —першу мешкала в т≥тки, п≥зн≥ше перебралас¤ до гуртожитку. «ахопилась випивкою. Ќа одн≥й з веч≥рок познайомилась з ¬асилем. ѕочала з ним зустр≥чатис¤. ¬≥дразу зрозум≥ла, що це не той чолов≥к, про ¤кого мр≥¤ла, але вир≥шила не поривати з ним. Дякий-небудь, аби був, Ц думала вона, Ц аби хл≥б заробл¤в...Ф ¬ийшла за ¬асил¤ зам≥ж. ∆или з його батьками. Ќажили двох д≥тей. ѕот≥м батьки померли. ѕоки вони жили, ще ¤кось стримувались обоЇ. ѕо њхн≥й смерт≥ п≥шло все шкереберть: захопились випивкою. ѕ≥сл¤ кожного    заст≥лл¤ Ц сварка. ¬≥н зап≥дозрив њњ у зрад≥, почав ревнувати, ображав. √алина мовчала ≥ мстила тим, у чому ¬асиль њњ звинувачував Ц зраджувала. ј одного разу не витримала: Д ому ти потр≥бний... —лабак н≥кчемний?!.Ф ÷≥ слова обурили його ≥ викликали ще б≥льшу лють до нењ. ¬≥н кинув √алину на п≥длогу ≥ гамселив ногами, не думаючи, що може в≥д≥брати у нењ житт¤. Ќим керувало все те гн≥вне, жорстоке, що накопичилось за роки сум≥сного житт¤.

“аке повторювалос¤ не раз.  ≥лька рок≥в тому √алина подала за¤ву на розлученн¤. ∆≥нка-судд¤ ≥ ще дв≥                 ж≥нки-зас≥дател≥ з розумними обличч¤ми умовл¤ли њњ: Д¬и що Ц хочете д≥тей сиротами залишити? ј те, що ви не сум≥сн≥, не маЇ значенн¤... “аких Ц м≥льйони. якось живуть. ≤ в нас бувають нелади з чолов≥ками. ј за те, що в≥н учить вас уму-розуму, ми виносимо йому громадський осудФ.

„и могли ц≥ три огр¤дн≥ дами зрозум≥ти √алинине серце, в ¤ке вселилась чорна ненависть.

ќсь у ¤ку с≥мТю потрапив Ѕакс. –инков≥ реформи вдарили ≥ по ц≥й с≥мТњ. Ўматок хл≥ба дорого д≥стаЇтьс¤ √алин≥ та ¬асилев≥. ¬ажк≥ умови житт¤, пост≥йн≥ сварки погано впливали на д≥тей, њх виховувала вулиц¤, ≥ все те найг≥рше в стосунках м≥ж батьками розк≥шним цв≥том ос≥ло в них.

ѕо об≥д≥, коли √алини ≥ ¬асил¤ не було дома, хлопц≥ завели Ѕакса до к≥мнати.

Ц —ид≥ти, Ц наказали.

¬≥н с≥в.

Ц Ћежати.

¬≥н л≥г.

Ц Ѕакс неохоче виконуЇ наш≥ команди, Ц сказав старший, Ц треба його провчити, ¤к це робив батько.

¬≥н уз¤в р≥зку. Ѕакс в≥дразу зрозум≥в Ц будуть бити. ¬≥н нањживс¤, вишк≥рив зуби ≥ скочив у кут, щоб ¤кось захиститис¤ в≥д нападник≥в. ’лопц≥ в≥дступили. —тарший вийшов з квартири. —коро повернувс¤ з сучкуватою палицею в руках. Ѕакс сердито дививс¤ на ту палицю. «в≥р¤ча лють охопила його. ¬≥н уважно спостер≥гав, ¤к п≥дн≥малась вона. –аптом зуби його блиснули, ≥ р≥заки металевим звуком клацнули в пов≥тр≥. ƒ≥ти зл¤калис¤ ≥ в≥д≥йшли вб≥к.  оли Ѕакс заспокоњвс¤, вони м≥цно привТ¤зали його до ручки дверей. —обака ще не знав, ¤ку саме небезпеку готують дл¤ нього ц≥ розпален≥л≥ д≥тлахи, але в≥дчував: задумали щось недобре. —коро все зрозум≥в: битимуть з певноњ в≥дстан≥. ¬≥н крутивс¤ на вс≥ боки, гарчав, скавучав, вишк≥рював зуби, але його поневолювач≥ ≥шли в атаку ≥ були дл¤ нього недос¤жн≥. „им довше вони його били, тим б≥льше розпалювалас¤ њхн¤ лють. Ѕакс завивав в≥д болю, гарчав п≥сл¤ кожного удару. Ќарешт≥ упав, ледве дихаючи, не м≥г нав≥ть поворухнутис¤.

Ц ћоже, ми його вбили, Ц промовив з≥ страхом молодший. Ц якщо в≥н здох, то нам за це влетить.

ѕрийшла √алина. ’лопц≥ поскаржилис¤ њй на собаку. —тарший брехав матер≥:

Ц Ѕакс нас хот≥в покусатиЕ “акий скажений       пес. ћи його трохи провчили.

√алина добре знала своњх хлопчак≥в. —ама не раз говорила: Д≤ в кого вони вдалис¤?Ф

¬асиль сумн≥вавс¤, думав, чи його це д≥ти?  оли часом њњ лупцював, то кидав запитанн¤: Д¬≥д кого ц≥ байстрюки?Ф. √оворив це при д≥т¤х, ≥ коли вони хот≥ли щось заперечити, то пасок њздив по њхн≥х плечах. ” √алини позитивн≥ материнськ≥ почутт¤ брали верх над негативними. ¬она по-своЇму дбала ≥ любила р≥дних д≥тей.

ƒ≥тлахи бачили ≥ чули, ¤к брешуть одне одному батьки, ≥ тепер вони брехали матер≥, дивл¤чись њй у в≥ч≥, звод¤чи наклеп на беззахисного собаку. Ѕаксов≥ було невт¤мки, що вс¤ с≥мТ¤ глибоко вражена метастазами брехн≥, насильства, несправедливост≥. —трашна родина!

ƒл¤ того, щоб продати Ѕакса, треба було про нього п≥клуватис¤. ѕро це думала т≥льки √алина. Ѕакс збагнув лише одне: треба п≥дкор¤тис¤ вол≥ цих скал≥чених долею людей, виконувати њхн≥ примхи. ¬ ц≥й родин≥ в≥н став лютим псом. якщо ран≥ше любив своњх господар≥в ≥ рад≥сно виконував њхн≥ команди, накази, то тепер ненавид≥в весь людський р≥д, ненавид≥в цю цементну дол≥вку, цей коридор, ненавид≥в ц≥ двер≥, коли вони починають скрип≥ти: н≥чого доброго вони не в≥щують. Ѕакс дуже схуд, в його очах уже не св≥тилась рад≥сть. ’оч в≥н ≥ п≥дкоривс¤ своњй дол≥, але десь у далеких закутках св≥домост≥ теплилась над≥¤ на краще житт¤.

 ≥лька раз≥в √алина виводила його на  рак≥вський ринок, щоб продати. јле за встановлену нею ц≥ну н≥хто купувати його не збиравс¤. “а й вигл¤д його нин≥ був не товарний. ѕровод¤чи дн≥ ≥ ноч≥ на цементн≥й дол≥вц≥, почав хвор≥ти. —обаки, ¤к ≥ люди, хвор≥ють своњми хворобами. …ому потр≥бн≥ тепло ≥ затишок. Ќе раз уноч≥ проймав холод, ≥ в результат≥ Ц собачий радикул≥т. “од≥ не м≥г н≥ с≥сти, н≥ л¤гти. як день, так ≥ н≥ч Ц сто¤в: т≥льки-но збиравс¤ л¤гти, ¤к страшенний б≥ль пронизувала все його т≥ло.

—ус≥дка, ћар≥¤ ≤ван≥вна, чолов≥к ¤коњ працював в органах, ≥нколи приходила ≥ п≥дгодовувала його. ј коли побачила, що в≥н такий скоцюрблений, то принесла дл¤ нього невеличкий матрацик. «а це Ѕакс њй щиро вд¤чний. ÷е Їдина людина, ¤ку в≥н чекаЇ, а коли вона зТ¤витьс¤, в≥н рад≥сно покручуЇ обрубаним хвостиком. “≥льки при н≥й дозвол¤Ї соб≥ розслабитись, оч≥ вкриваютьс¤ вологою, а пот≥м з них кот¤тьс¤ краплини сл≥з. Ѕакс навчивс¤ плакати ≥ жал≥ти самого себе. якби не ћар≥¤ ≤ван≥вна ≥ не його привТ¤зан≥сть до нењ, то не знати, що було б з ним. «ацькований д≥тьми ≥ часто битий ¬асилем, Ѕакс ц≥л≥ доби мерз у холодному коридор≥, все чекаЇ й чекаЇ одну людину Ц сус≥дку ћар≥ю ≤ван≥вну. ÷е його Ц розрада, його житт¤. ¬≥д недоњданн¤, браку в≥там≥н≥в ≥ м≥кроелемент≥в почала л≥зти шерсть. ÷≥Їю шерстю вкрилас¤ дол≥вка, ¤ку √алина н≥коли не п≥дм≥тала.

Ќе бачачи перспектив у майбутньому, Ѕакс вир≥шив утекти.

√лава ≤Y

Ѕакс не раз бачив: коли люди виходили з коридора в п≥дТњзд, то натискали на ручку дверей униз, штовхали њх уперед ≥ вони в≥дчин¤лис¤.  оли н≥кого не було дома, в≥н повторив њхн≥ вправи: натиснув лапою на ручку, грудьми Ц на двер≥, ≥ вони в≥дчинилис¤. «≥ сх≥дц¤ на сх≥дець Ц ≥ вже Ц подв≥рТ¤. ј зв≥дти Ц на дит¤чий майданчик Ц ≥ в сад. ѕрис≥в у кущах, перепочив трохи ≥, задоволений, що втеча вдалас¤, почав б≥гати м≥ж деревами та кущами, насолоджуючись волею: вона пТ¤нила ≥ радувала його. јле йому не давало спокою питанн¤: ¤к знайти господар≥в, ¤к≥ вињхали в јмерику. ¬≥н добре запамТ¤тав ту вулицю, той будинок, де вони жили, ту алею, на ¤к≥й часто його вигулювали. Ќе забув ≥ майдану, де збиралос¤ багато людей, ¤к≥ завжди про щось сперечалис¤. ≤ ще на тому майдан≥ сто¤в високий, вилитий з металу чолов≥к.  азали: це памТ¤тник “арасов≥ Ўевченку. ƒо нього треба було п≥дн≥матис¤ сх≥дц¤ми. Ѕ≥л¤ п≥дн≥жж¤ завжди лежали кв≥ти: б≥л≥, червон≥, рожев≥, жовт≥. ќдн≥ були загорнут≥ в ср≥бний ≥ золотий пап≥р, ≥нш≥ просто розсипан≥ по вс≥й довжин≥ п≥дн≥жж¤. Ѕакс завжди пригл¤давс¤ до того монумента. —то¤в з ≤ваном ѕетровичем ≥ не в≥дводив в≥д нього очей, а його господар промовл¤в до монумента: Дќй “арасе, “арасе, зичив ти нам щасливоњ дол≥, Ц а чи маЇмо ми њњ Ц ту щасливу долю? јле ти й ≥нше писав. ≤ван ѕетрович декламував:

 

"Е—в≥те тихий, краю милий,
ћо¤ ”крањно!
«а що тебе сплюндровано,
«а що, мамо, гинеш?
„и ти рано до сх≥д сонц¤
Ѕогу не молилась?
„и ти д≥точок непевних
«вичаю не вчила?
ћолилас¤, турбувалась,
ƒень ≥ н≥ч не спала,
ћалих д≥ток догл¤дала,
«вичаю навчала.
¬иростали моњ кв≥ти,
ћоњ добр≥ д≥ти.
ѕанувала ≥ колись
Ќа широк≥м св≥т≥, Ц
ѕанувала... ќй Ѕогдане!
Ќерозумний сину!
ѕодивись тепер на мат≥р,
Ќа свою ¬крањну,
ўо, колишучи, сп≥вала
ѕро свою недолю,
ўо, сп≥ваючи, ридала,
¬игл¤дала волю.
ќй Ѕогдане, Ѕогданочку!
якби була знала,
” колисц≥ задушила,
ѕ≥д серцем приспала.
—тепи моњ запродан≥
∆идов≥, н≥мот≥,
—ини моњ на чужин≥,
Ќа чуж≥й робот≥.
ƒн≥про, брат м≥й, висихаЇ,
ћене покидаЇ,
≤ могили моњ мил≥
ћоскаль розриваЇ...
Ќехай риЇ, розкопуЇ,
Ќе своЇ шукаЇ,
ј тим часом перевертн≥
Ќехай п≥дростають
“а поможуть москалев≥
√осподарювати,
“а з матер≥ полатану
—орочку зн≥мати.
ѕомагайте, недолюдки,
ћат≥р катувати".

як ти в кор≥нь нашого житт¤ дививс¤! як до правнук≥в поганих звертавс¤. Ќе послухалис¤. ѕродали ≥ роз≥крали ”крањну. ¬с¤ влада Ц перевертн≥. ’то ж той борг буде в≥ддавати? Ќе можу...  оли ж та державн≥сть ≥ стаб≥льн≥сть наступить? ƒе ж той ћойсей?.. „асто ходив ≤ван ѕетрович з Ѕаксом до того памТ¤тника, журивс¤ долею б≥дних людей. «авжди сто¤в збоку, а до нього дол≥тало людське багатоголосс¤. Ѕакс вловлював вислови: ДЌе дозволимо червон≥й загроз≥ заполонити ”крањну!Ф, ДЌа суд комун¤к≥в!Ф, Д–ух Ц наша над≥¤Ф. ≤нш≥ вигукували: Д¬≥ддайте народов≥ народне!Ф, Д√аньба партократам!Ф, Дƒо в≥дпов≥дальност≥ прихватизатор≥в!Ф, Д¬≥ддайте наш≥ грош≥?Ф, Д«ароблене Ц роб≥тникам!Ф. Ѕагато чого наслухавс¤ ≥ надививс¤ Ѕакс. Ѕачив, ¤к проходила колона воњн≥в ”ѕј в мазепинках з нашивками на рукавах ц≥Їњ арм≥њ, пом≥тив, ¤к одна ж≥нка складеною вчетверо газетою била по обличчю такого ж л≥тнього, ¤к сама, чолов≥ка, приговорюючи: Дј це тоб≥ за „орновола!...Ф „ув, ¤к двоЇ поважного в≥ку людей, намагались ударити один одного по голов≥. ѕри цьому, той що в мазепинц≥ кричав: Дћало ¤ вас, комун≥ст≥в, повбивав. ¬ас треба вс≥х розстр≥л¤ти, вс≥х в≥д малого до старого!Ф ДЌе потерплюФ, Ц в≥дпов≥в чолов≥к без шапки, дот¤гнувшись рукою до обличч¤ того, що був у мазепинц≥, ¤кому вдалось уникнути удару ≥ вдарити супротивника головою в груди так, що той упав.  опнув ще його ногою. Дћало ¤ вас повбивав, мало ¤ вас повбивавФ, Ц кричав перший, намагаючись продовжувати б≥йку. јле його схопили за руки ≥ в≥дт¤гли вб≥к. ƒругий, п≥дн¤вшись, знову кинувс¤ битись, але м≥ж ними вже юрмивс¤ натовп. Ћюди розт¤гнули њх в р≥зн≥ боки. ѕо¤вились нов≥ ≥деологи, ¤к≥, розмахуючи руками, щось пропов≥дували. Ѕакс≥в господар не встр¤вав у так≥ суперечки ≥ сутички. ≤ван ѕетрович гл¤нув на собаку схвильованими очима, сказав: Д“реба нам зв≥дси њхати, здаЇтьс¤, не буде тут пор¤дку...Ф ≤ван ѕетрович пов≥в Ѕакса в напр¤мку оперного театру, пот≥м звернув нал≥во, купив у лоточниц≥ за тридц¤ть коп≥йок пир≥жок з л≥вером дл¤ собаки ≥ подавс¤ до крамниц≥ Д—оки-водиФ. “ут замовив соб≥ бокал пива, випив його. ѕот≥м п≥шли з Ѕаксом у б≥к театру.

...«араз Ѕакс на майдан≥ Ц сам один. “ут уже не так багато людей, н≥ж було тод≥, ¤к в≥н приходив сюди з ≤ваном ѕетровичем. Ѕакс швидко обб≥г ус≥ знайом≥ м≥сц¤: спод≥вавс¤ що знайде свого господар¤, або хоч запах його почуЇ. «аради цього сюди ≥ приб≥г. ѕ≥дкрадавс¤ ззаду до схожого на ≤вана ѕетровича чолов≥ка, нюхав. Ќ≥, не в≥н. ј в далек≥й јмериц≥ його колишн≥ господар≥ Ц ≤ван ѕетрович ≥ ќксана √ерасим≥вна Ц згадували про нього, спод≥вались, що в≥н у добрих руках.

якось ≤ван ѕетрович звернувс¤ до ќксани √ерасим≥вни: Д“и об≥ц¤ла написати листа «оњ. —питай њњ, ¤к там почуваЇ себе наш Ѕакс? ¬ишли њй, будь-ласка, сто долар≥в допомогиФ. ÷е вже було п≥сл¤ того, ¤к вони трохи прижилис¤ ≥ мали непоган≥ зароб≥тки. ўе просив, щоб «о¤ √ерасим≥вна сфотографувала Ѕакса ≥ вислала њм його зн≥мок. ƒовго збиралас¤ ќксана √ерасим≥вна написати листа, а коли написала, то не скоро в≥н потрапив на ”крањну.

ј Ѕакс усе шукав ≤вана ѕетровича, думав про нього. «а цей час в≥н уже набравс¤ досв≥ду, навчивс¤ давати оц≥нку р≥зним люд¤м.

Ќа одн≥й з вулиць, недалеко в≥д церкви, ¤кась огр¤дна ж≥нка з плечима борц¤ ≥ з великим животом, побачивши Ѕакса, ¤кий проб≥гав повз нењ, залепетала: Д„ого це в такому св¤тому м≥сц≥ б≥гаЇ цей обл≥злий собака? ћоже, в≥н заразний. “реба, щоб м≥л≥ц≥¤ викликала гицл≥в. ѕодив≥тьс¤ на нього, цей пес може покусатиФ. ƒо нењ приЇднавс¤ чолов≥к Ц такий же товстий, ¤к ≥ вона, з червоним масивним носом, з жовтими зубами. Ѕакс зрозум≥в: ж≥нка ≥ чолов≥к Ц недобр≥ люди, треба бути в≥д них ¤кнайдал≥. ƒо них п≥д≥йшла молода симпатична ж≥нка в червоному од¤з≥. ћ≥ж ними завТ¤залас¤ розмова. „олов≥к з червоним носом, жестикулюючи руками, розпов≥дав: Дћене покусав ось такий брод¤чий собака. я, щоб захиститись, ударив його ногою... “а ба! ¬≥н мене Ц цап за ногу ≥ прокусив литку.  ров б≥гла р≥чкою. ÷≥лий м≥с¤ць ходив до л≥карн≥ Ц приймав уколи в≥д сказу. ћоже, й цей     скаженийФ. Ц ¬≥н показав рукою на Ѕакса. —обака нањжачивс¤, оскаливс¤. ќгр¤дна ж≥нка заверещала: Дќй людоньки, р¤туйте. ¬≥н нас ус≥х тут покусаЇ!Ф Ц  Дћ≥л≥ц≥¤, Ц гукав чолов≥к, Ц тут скажений собака кусаЇ людейФ. Ѕ≥л¤ них  з≥бралас¤ ц≥ла юрба людей. Д“≥кай, собачко, Ц звернулась до Ѕакса ж≥нка в червоному од¤з≥. Ц Ѕ≥жи додомуФ. ÷ю команду Ѕакс знав. ѕочувши њњ ще раз, рвонув куди оч≥ дивл¤тьс¤, хоч йому ≥ не хот≥лось цього робити.  оманда дл¤ нього Ц це все. ¬≥н поб≥г через дорогу, на ¤к≥й його мало не перењхав автомоб≥ль. ¬ такому стан≥, ¤к в≥н, собаки гинуть. √олодний, зневажений, зацькований, в≥н почував себе пригн≥ченим пригнобленим, н≥кому не потр≥бним. ѕриб≥г до квартири √алини. ћ≥г би податис¤ й до «оњ √ерасим≥вни Ц сестри дружини ≤вана ѕетровича. Ќ≥ Ц не п≥шов: вона ж наказала йому бути з √алиною. ¬≥н чесно виконуЇ накази.  оли б був людиною, то проанал≥зував би ставленн¤ до нього √алини, њњ чолов≥ка Ц ¬асил¤, њхн≥х д≥тей, вчинив би так, ¤к поступають цив≥л≥зован≥ люди: подав би на них до суду. ¬имагав би  плати за моральн≥ ≥ ф≥зичн≥ збитки. ѕоказав би њм, на що в≥н здатний. ¬ажко д≥сталос¤ б його кривдникам. Ѕакс Ц вихований собака ≥ знаЇ, що людина Ц це вища ≥стота. ≤ ¤кщо в≥н њњ образить, то буде покараний. Ќе хот≥в заходити до квартири. —≥в п≥д дверима, похнюпивши голову. «нав: його чекаЇ сувора кара ≥ вважав, що це справедливо.

Ц ƒе ж ти пропадав? я гадала: Ѕакс ут≥к од нас, Ц почув голос √алини, Ц мабуть, њсти ходив шукати. ћи вир≥шили, що ти п≥шов «ою √ерасим≥вну шукати.

¬она в≥дчинила двер≥, пустила Ѕакса поперед себе в коридор, а сама п≥шла до к≥мнати. „ерез пТ¤ть хвилин вийшов ¬асиль... ≤ почалась екзекуц≥¤. Ѕив так, що й живого м≥сц¤ не залишилось. Ѕакс звик до тортур, ¤ких завдавала йому ц¤ родина. “епер в≥н хоч знав за що його били: вт≥к з дому.

¬ийшла √алина ≥ до ¬асил¤:

Ц ѕровчив ≥ досить з нього. Ѕ≥льше не т≥катиме.

«нову виручила сус≥дка Ц ћар≥¤ ≤ван≥вна. ѕринесла молока, вареного мТ¤са. ѕогодувала. —казала √алин≥:

Ц я в≥зьму його до себе, а то в≥н у вас здохне.

√алина, гл¤нувши на м≥сце, де лежав Ѕакс, побачила, що собака лежить непорушно, вит¤гнувши вс≥ чотири лапи: зл¤калась Ц пропаде собака н≥ за що. ƒаремно не продала його за ту м≥зерну суму, ¤ку њй давали на базар≥, тому й дозволила ћар≥њ ≤ван≥вн≥ вз¤ти собаку до себе. …ти в≥н не м≥г. √алина ≥ ћар≥¤ ≤ван≥вна вз¤ли його на руки ≥ перенесли на нову квартиру.

÷≥лий тиждень виходжувала ћар≥¤ ≤ван≥вна Ѕакса в≥д побоњв. ѕрот¤гом доби в≥н нав≥ть по нужд≥ не ходив. ¬арила дл¤ нього св≥ж≥ обр≥зки ¤ловичини, годувала, запихаючи в пащу пса њду.  упила в≥там≥н≥в.

ќчун¤вши, Ѕакс повесел≥шав. —трашним сном здавалось йому минуле житт¤. ƒумав так, ≥ ћар≥¤ ≤ван≥вна теж вир≥шила, що √алина вже й забула про Ѕакса. “а ба!

Ц ¬и знаЇте, Ц почала √алина, прийшовши до ћар≥њ ≤ван≥вни, Ц д≥ти так скучають за Ѕаксом, щодн¤ питають про нього. я вже бачу, що в≥н очун¤в.

≤ ћар≥¤ ≤ван≥вна з болем у душ≥ в≥ддала њй Ѕакса. «нову в≥н опинивс¤ в коридор≥ на своЇму старому м≥сц≥. як ≥ ран≥ше, д≥ти, проход¤чи повз нього шип≥ли: Д«в≥рюкаФ. Ќастало те страшне житт¤, в≥д ¤кого, живучи в ћар≥њ ≤ван≥вни, почав в≥двикати.

„ерез день, √алина, погодувавши Ѕакса, над≥ла на нього нашийник, вз¤ла на поводок ≥ повела на  рак≥вський ринок продавати.

√алина жила на вулиц≥ Ўевченка, це одна з найдовших вулиць Ћьвова. ўоб швидше добратись до ринку, вир≥шила њхати трамваЇм номер с≥м.  ѓхали о сьом≥й годин≥ ранку. ¬ цю пору трамвањ ще не переповнен≥ людьми. —≥ла в задн≥й вагон на задню площадку. Ѕакс ще не њздив трамва¤ми, ≥ йому було ц≥каво. √алина скомандувала:

Ц —ид≥ти.

¬≥н с≥в ≥ дививс¤ на двер≥, ¤к≥ сам≥ з дивним шумом ≥ тр≥скотом зачин¤лис¤. ÷е здивувало його. ¬≥н ще раз уважно придививс¤, але коло дверей людей не побачив. ¬они зачин¤лис¤ сам≥. ѕрийшла кондукторка.

Ц ѕрошу платити за проњзд, прошу платити за   проњзд , Ц заголосила вона.

ѕасажири вит¤гували гаманц≥, в≥драховували коп≥йки ≥ сипали на долоню кондукторц≥.

Ц ј ви чого не платите? Ц звернулась вона до молодого хлопц¤, що сто¤в б≥л¤ Ѕакса. Ц ѕлат≥ть.

Ц ” мене посв≥дченн¤.

Ц ѕокаж≥ть, Ц напол¤гала ж≥нка.

’лопець вит¤гнув ¤кийсь пап≥рець.

Ц ÷е не посв≥дченн¤, плат≥ть штраф або купуйте квиток. ” вагон≥ контролери... «аплатите штраф, Ц торохт≥ла вона.

Ц «амовкни, пугало шк≥дливе! Ц „ого розтеревенилась? “и що, сл≥па? „орнобильське посв≥дченн¤, чорнобильське посв≥дченн¤... Ц обличч¤ його побагров≥ло, п≥д очима синц≥, Ц ¤ тоб≥ дам контролер≥в...

ѕот≥м в≥н почав говорити так≥ слова, ¤ких засоби масовоњ ≥нформац≥њ не друкують. ѕасажири в≥дсахнулис¤ в≥д нього, кондукторка в≥д≥йшла Ц ¤кнайдал≥ в≥д гр≥ха. „ерез одну зупинку молодик вийшов.

Ц ÷е ваш собака? Ц звернулась кондукторка до √алини.

Ц ћ≥й.

Ц «а нього треба платити.

Ц —к≥льки?

Ц —т≥льки, ¤к ≥ за людину.

Ц я й за себе не збираюс¤ платити. «а мене вже заплатив ур¤д. „ерез зупинку виходжу. —обаку везу продавати, щоб д≥т¤м хл≥ба купити. ћоже, вам потр≥бно пса?..

 ондукторка, видно, розумна ж≥нка, мала ол≥ю в голов≥, знала, що сваркою, скандалом т≥льки соб≥ нерви попсуЇ, тому вир≥шила не зв'¤зуватись з ц≥Їю Дсобачою мамоюФ. “а й не њњ це справа. «а це в≥дпов≥дають контролери.

“рамвай п≥дходив до √ородоцькоњ вулиц≥, ¤к по¤вились контролери. ¬они вже затримали одну д≥вчину Ц студентку вузу, ¤ка не мала посв≥дченн¤ ≥ кл¤лась вс≥ма св¤тими, що забула студентський квиток дома ≥ що збиралась заплатити.

Ц  ондукторка в ≥ншому к≥нц≥ вагона, ≥ду до нењ ≥ заплачу, Ц молила вона контролер≥в. «милостивились над нею аж тод≥, коли побачили сльози в њњ очах.

Ц Ќу гаразд, Ц сказав старший, Ц на цей раз пробачимо тоб≥, ≥ди плати кондуктору.

¬ гарненькоњ студентки оч≥ аж засв≥тились в≥д доброти контролера. ўе одного чолов≥ка зловили вони. ѕовели до виходу Ц саме до того м≥сц¤, де знаходились √алина ≥ Ѕакс.

Ц ¬аш квиток?.. Ц запитав старший контролер, Ц ≥ за проњзд собаки теж.

√алина вдала, що шукаЇ квиток . јж тут п≥дскочила кондукторка.

Ц ¬ нењ нема квитка... ≤ за проњзд собаки Ц нема. Ќе хот≥ла брати, ще й ображала р≥зними словами.

ƒвер≥ трамва¤ в≥дчинилис¤. Ћюди почали виходити. √алина з Ѕаксом теж рушила до виходу. јле в цю мить один з контролер≥в (молодший) схопив њњ за руку ≥ вив≥в з трамва¤ разом з Ѕаксом.

Ц ѕлат≥ть штраф. ћи вас не в≥дпустимо. ѕоведемо до м≥л≥ц≥њ.

Ќелегко њм було впоратись з нею та ще й з чолов≥ком, ¤кого вони теж вивели. Ћюди обминали њх з жалем. ј затриманий чолов≥к почав пручатис¤.

Ц ѕуст≥ть! „ому ви мене за рукав тримаЇте? ѕорвете, в≥дпов≥дати будете. я п≥вроку зарплату не одержую, Ц б≥дкавс¤ в≥н, Ц мен≥ заплат¤ть, то й вам буду платити.  олись квиток трамвайний коштував три коп≥йки, тепер тридц¤ть. Ќайдорожч≥ квитки у Ћьвов≥.  уди влада дивитьс¤?

¬≥н шарпавс¤ в р≥зн≥ боки. √алина теж намагалась вирватись з рук молодого контролера, але в≥н цупко тримав њњ. Ѕакс з ц≥кав≥стю дививс¤, ¤к вищ≥ ≥стоти сварилис¤. ¬≥н зрозум≥в, що √алину вони тримають через нього тому, що вона часто повтор¤ла слово "собака". ¬≥н знав це слово. —обака Ц це в≥н. √алина не била його так, ¤к ¬асиль ≥ д≥ти. ≤ в≥н знав закон, ¤кий йому втлумачили колишн≥ господар≥ ≥ «о¤ √ерасим≥вна. «а цим законом в≥н, Ѕакс, належить √алин≥, отже, вона його господин¤. …ому було байдуже, що контролери шарпають безквиткових пасажир≥в, але коли той молодий шарпонув √алину та й ще ненароком дуже р≥зко пот¤гнув за поводок, в≥д чого Ѕаксу стало бол¤че, в≥н, довго не роздумуючи, кинувс¤ на молодого контролера з такою силою ≥ швидк≥стю, що той ледве втримавс¤ на ногах. ÷е дл¤ вс≥х стало великою неспод≥ванкою.  онтролери випустили з рук затриманих ≥ т≥ розб≥глис¤ в р≥зн≥ боки. Ѕакс, т¤гнучи поводок по брук≥вц≥, рушив за √алиною.  оли контролери от¤милис¤, то безквитков≥ люди вже зм≥шалис¤ з перехожими. “рохи от¤мившись, √алина, тримаючи за поводок Ѕакса, с≥ла на лавку, щоб перепочити у скверику, що навпроти  рак≥вського ринку, зл≥ва в≥д вулиц≥ «олотоњ. Дякби не Ѕакс, Ц думала вона, Ц то довелос¤ б заплатити штраф, а може, ще й Ѕакса забрали б, адже документ≥в на нього в нењ нема. Ќедавно в газетах було надруковано постанову м≥ськоњ ради про правила утриманн¤ тварин дома. ¬ н≥й зазначалось, що Д...вс≥х тварин, особливо собак, необх≥дно зареЇструвати в жеках. ¬они повинн≥ мати паспорти, в ¤ких зазначено, коли ≥ проти ¤ких хвороб њм зроблено щепленн¤Ф. ј тому, що Ѕакс скочив на контролер≥в з гарчанн¤м, то його забрали б ≥ в≥ддали б гицл¤м, а т≥ в свою чергу в≥двезли б його в карантинну д≥льницю, щоб умертвити ≥ зн¤ти шкуру, а внутр≥шн≥ органи в≥дправили б студентам мед≥нституту на досл≥дженн¤.

ќтже, Ѕакс, сам того не в≥даючи, вр¤тував себе в≥д неминучоњ смерт≥, а √алину в≥д штрафу та ще й допом≥г вийти з б≥ди тому чолов≥ков≥, ¤кий њхав без квитка.

“рохи в≥дпочивши, √алина повела Ѕакса на собачий ринок. яких там т≥льки пс≥в не було. ћаленьк≥ пудельки, такси, болонки гн≥здились у кошиках, спан≥ели, бультерТЇри, п≥нчери, бульдоги Ц в ¤щиках, а велик≥ Ц добермани, в≥вчарки, ротвейлери, мастифи, сенбернари та ≥нш≥ породи Ц продавц≥ тримали на пов≥дках. –≥зн≥ причини змушували людей продавати собак: одн≥ це перетворили на б≥знес, ≥нш≥ не могли прогодувати своњх улюбленц≥в, ще ≥нш≥ просто ловили на вулиц¤х породистих собак, приводили на ринок ≥ продавали њх за безц≥нь. ƒивно поводились тут ц≥ тварини. ¬они в≥дчували зм≥ни, ¤к≥ повинн≥ в≥дбутис¤ в њхньому житт≥, ≥ тому були пригн≥чен≥, мовчазн≥.  олись у своњх квартирах вони були господар¤ми, у всьому першими. ј тепер сид≥ли тут, на базар≥, байдуж≥ до своЇњ участ≥. “≥льки маленьк≥ цуцен¤та, що мали два-три м≥с¤ц≥ в≥д роду, ще бавились одне з одним, а старш≥, особливо т≥, ¤ких продавали через поган≥ умови житт¤, створювали ц≥каве видовище. ≤ продавц≥, ≥ собачки, з≥бран≥ на продаж, тулилис¤ один до одного. ќдна болонка безперервно лизала руки своЇњ господин≥, а коли та п≥дн¤ла њњ до обличч¤, то аж запищала в≥д радост≥ й лизала њњ губи.

¬ ≥ншому р¤ду продавали к≥шок р≥зних пор≥д ≥ мастей.  ≥шки Ц це ≥нш≥ тварини. ÷≥ створ≥нн¤ ласкав≥ш≥ в≥д пс≥в. ¬они лежали в кошиках, пот¤гуючись, ≥ зовс≥м не журились, що њх продають.  ≥шки б≥льш пристосован≥ до житт¤, вони легше знаход¤ть соб≥ њжу. √оловне Ц не л≥нуватись. ¬они бо¤тьс¤ п≥дл≥тк≥в, ¤к≥ можуть завдати њм кривди Ц побити, нав≥ть пов≥сити. јле в квартирах завжди б≥льше к≥шок, н≥ж собак. Ћюбл¤ть њх стареньк≥ бабц≥, а також одинок≥ ж≥нки, ¤ким не пощастило вийти зам≥ж або ¤к≥ взагал≥ зам≥ж не виходили, привТ¤зуютьс¤ до цих тварин безд≥тн≥ с≥мТњ. ƒекотр≥ з них вважають д≥тей лишн≥м клопотом ≥ кажуть: Д—учасн≥ д≥ти т≥льки й думають, ¤к батьк≥в знеславити, ¤к б≥льше з них вит¤гнутиФ.

“епер розумна с≥мТ¤ не дозволить соб≥ мати б≥льше     двох-трьох д≥тей: нема кошт≥в на њх од¤г, њжу, вихованн¤. Ѕагатод≥тних с≥мей Ц одиниц≥. „им стар≥ше сусп≥льство, тим б≥льше одиноких ж≥нок. ¬они надають перевагу не д≥т¤м, а друз¤м ≥ к≥шкам. —обак завод¤ть т≥ родини, ¤к≥   твердо сто¤ть на ногах.

√алина вглед≥ла ¤щик ≥ в≥дразу с≥ла на нього, не випускаючи з рук поводок. Ѕакс спочатку сто¤в, а пот≥м ус≥вс¤ поруч з нею, роздивл¤ючись навколо себе. —ус≥дн≥ пси теж звернули на нього увагу.

—обаки, ¤к ≥ люди, вм≥ють розмовл¤ти м≥ж собою т≥льки њм зрозум≥лою мовою. ÷≥Їю мовою звернулась до Ѕакса сучка Ц ердельтерТЇр:

Ц … тебе сюди привели продаватиЕ ћоњ господар≥ продають мене тому, що не можуть ≥ себе прогодувати. я живу в них уже пТ¤ть рок≥в Ц з дитинства. ¬они любл¤ть мене. —ам≥ по-к≥лька дн≥в ход¤ть голодн≥.... ѓм бол¤че дивитис¤, коли ¤ голодую, тому й привели мене сюди на продаж... ј так не хочетьс¤ в≥д них ≥ти!.. ћати мо¤ померла в≥д старост≥, ≥ ¤ одна залишилась у них. ¬они стар≥ вже люди, пенс≥онери. ¬се б≥дкаютьс¤, що скоро помруть. ѓм дуже важко виводити мене на прогул¤нку. √л¤нь, господин¤ нав≥ть пов≥дка не вз¤лаЕ я бачу: ти можеш стати моњм другом... я рада бачити тебе тут... ’оч поговорити Ї з ким.        Ѕакс аж повесел≥шав. –озпов≥в сус≥дц≥ про  своЇ житт¤ в щасливу пору дитинства, юност≥, про господар≥в, ¤к≥ кудись вињхали, а його в≥ддали сестр≥ дружини ≤вана ѕетровича Ц «оњ √ерасим≥вн≥, б≥дн≥й пенс≥онерц≥, а та в свою чергу Ц √алин≥. —карживс¤ на своЇ страшне житт¤ в √алини, не забув згадати њњ чолов≥ка Ц ¬асил¤ Ц садиста ≥ алкогол≥ка, њњ синочк≥в Ц в≥длюдк≥в-п≥дл≥тк≥в. ј тепер в≥н був би радий, щоб його продала √алина комусь пор¤дн≥шомуЕ "ћене вже водили продавати сюди, але н≥хто не купив. √л¤нуть, що ¤ такий худий, шерсть вил≥зла, луска завелас¤. Ќе хочуть брати.  ажуть: Ќав≥що ви такого хворого ≥ обл≥злого собаку продаЇте?Ф Ц довго скарживс¤ Ѕакс. ÷е вперше в≥н зустр≥в сп≥врозмовницю. ƒо њхньоњ розмови прислухалис¤ й ≥нш≥ собаки. ¬с≥ почали оплакувати свою собачу долю. “≥льки цуцен¤та бавилис¤ одне з одним, не звертаючи уваги на старших пс≥в. ќдна такса розпов≥ла, що њњ подарували вередливому хлопчиков≥. —початку в≥н бавивс¤ з нею, а коли вона йому набридла, то його мама вигнала њњ з квартири. ќтак≥-то люди!

Ц Ќав≥що вона брала мене? Ц б≥дкалас¤ такса. Ц “ому, що син так захот≥в? ћати цього хлопчика колишн≥м моњм господар¤м ¤кусь послугу зробила, Ц ≥ т≥ в≥ддали мене њй. ћо¤ мама-такса в≥дразу визначила, що це поган≥ люди, ≥ з гарчанн¤м кинулась на маму хлопчика. Ќамагалась нав≥ть вкусити њњ за ногу.  олишн≥ господар≥ в≥д≥гнали мою маму. “ак ¤ опинилась у чуж≥й квартир≥. Ћюди все робл¤ть дл¤ своњх д≥тей, щоб њм було добре, особливо дбають матер≥ цих д≥тей. —обаки-мами хоч би й хот≥ли зробити щось путнЇ дл¤ мал¤т, але не все в≥д них залежить... ј пот≥м цей хлопчик звернувс¤ до своЇњ мами: Дя вже не люблю таксу, викинь њњФ, Ц ще й розплакавс¤. Ц ¬она мене за гриву ≥ Ц на см≥тник. ’олодно вже було. ¬продовж м≥с¤ц¤ ¤ б≥гала п≥д двер≥ њхньоњ квартири. “ам тепл≥ше, н≥ж на см≥тнику. „уж≥ люди жал≥ли мене, п≥дгодовували. ≤нколи нав≥ть запрошували до к≥мнати. я ж Ц з породистих собак, такса, а мене Ц на см≥тник. ћама хлопчика любить свою дитину ≥ готова дл¤ нењ все зробити, виконати вс≥ њњ забаганки... √р≥х на душу в≥зьме, щоб синов≥ стало краще. ∆иву беззахисну ≥стоту знищить, аби њњ дитин≥ було добре. я вже з н≥г падала, гинула: кращ≥ шматки на см≥тнику хватали велик≥ собаки ≥ люди, коли мене побачив цей чолов≥к, ¤кий мене тепер продаЇ. „ула: в≥н Ц доцент, кандидат наук, а тепер пенс≥онер. ѕенс≥¤ Ц пТ¤тдес¤т в≥с≥м гривень. ∆иве один у двок≥мнатн≥й квартир≥. Ѕереже цю квартиру дл¤ своЇњ доньки. ¬она десь на зароб≥тки до Ѕельг≥њ в≥дправилась. ј коли брав мене, то казав: Д« тебе буде користь: ти собака породиста, молода, Ц ще пТ¤тдес¤т гривень зароблюФ. Ћовити таких собак, а пот≥м продавати Ц його б≥знес. —ам  казав про це. Д“и ще молода, в тебе все попереду, Ц вм≥шалась у розмову довгошерста колл≥, Ц ти ще не знаЇш, що таке справжн¤ жорсток≥сть людей. я дес¤ть рок≥в в≥рою ≥ правдою служила господар¤м. ¬с¤ко бувало. “епер, на старост≥ л≥т, вигнали з дому. “а ще й ¤к! ¬ивезли в л≥с, прикрутили до дерева. ƒе б ¤ могла подумати, що вони мене на погибель в≥двезли. „екала добу, другу, третю. ћало вовки не загризли. я ж слухн¤на колл≥. Ќа четверту добу перегризла шнурок... ƒва тижн≥ добиралас¤ до м≥ста. ј поки знайшла квартиру, ще минуло к≥лька дн≥в. Ўкр¤бнула пазурами двер≥. √адала, зрад≥ють... —ама така рада була, що прибилас¤ нарешт≥ додому. ¬ийшла хаз¤йка ≥ прогнала. ќп≥сл¤ п≥д њхн≥м п≥дТњздом сид≥ла вдень ≥ вноч≥, ¤к старчиха, просила в перехожих шматок хл≥ба. ƒобр≥ люди кидали, але не кликали до себе... ÷ей чолов≥к, що продаЇ мене, Ц бомж, на см≥тнику живе.  аже: Дћоже, що-небудь зароблю на тоб≥Ф. јле ¤ йому не потр≥бна.  ажуть, у Ѕрюховичах Ї притулок дл¤ бездомних собак, там њх догл¤дають ≥ годують, у тепл≥ тримають. Ѕуло б добре, щоб хтось в≥дв≥в мене тудиФ.

÷≥лий день д≥лилис¤ собаки своњми клопотами. –≥дко хто з покупц≥в купував њх. Ћише таксу купили... «а пТ¤тнадц¤ть гривень. —подобалась вона одн≥й молодиц≥.

Ц  уплю дл¤ матер≥, щоб не скучала одна дома. —тар≥сть Ц це найстрашн≥ша пора в житт≥ людини. Ѕагато хто нин≥ чекаЇ смерт≥ старих Ц д≥ти, родич≥, а найб≥льше Ц держава. ¬и т≥льки подумайте: ¤кби держава не мала ≥нвал≥д≥в, пенс≥онер≥в, душевнохворих ≥ ≥нших людей, котр≥ н≥чого не виробл¤ють, Ц ¤кою б вона багатою була! ћо¤ мама Ц сама, батько помер, товаришки Ц теж, а њњ смерть не бере... ћен≥ за нењ Ц велика турбота.  уплю њй цю таксу, все-таки жива ≥стота буде поруч з нею, Ц з≥тхала ж≥нка.

Ќа базар привезли св≥жу рибу. Ѕакс любив њњ, нав≥ть вважав, що вона смачн≥ша за мТ¤со. ѕродавав цей продукт чолов≥к невизначеного в≥ку. ћоже, йому було за сорок, а може, й за ш≥стдес¤т. ќбличч¤ його Ц виснажене, а сам Ц шк≥ра та кост≥. ѕродавав коропи, карас≥, св≥жоморожен≥ оселедц≥. √алина, залишивши Ѕакса бомжу, ¤кий продавав колл≥, вир≥шила купити риби.

Ц —к≥льки коштують коропи? Ц запитала вона.

Ц ѕТ¤тнадц¤ть гривень за к≥лограм.

Ц ј чому так дорого?

Ц “аку ц≥ну встановив власник.

Ц ƒешевше не можна?

Ц Ќ≥.

Ц  олись, за рад¤нськоњ влади, так≥ коропи коштували один карбованець ≥ двадц¤ть коп≥йок за к≥лограм.

Ц “о колись було, тепер ≥нш≥ часи. я ось продаю, а сам покуштувати не можу. √рошей нема. ј колись, було, куплю, насмажу, зТњм Ц ск≥льки схочу... ¬с≥м доступно було... “епер т≥льки вибраним. ¬≥дколи стою, ще жодноњ рибини не продав. “од≥, правда, були черги. Ќу то що... ѕостоњш, владу покритикуЇш, але й рибу купиш. ј тепер, ≥ди п≥д ратушу, розбивай палатку ≥ кричи на все горло, що губернатор злод≥й, мер Ц граб≥жник. ћаЇш право. —вобода. –ан≥ше на кухн≥, увечер≥, пошепки про це (за столом, хоча й з дешевою ковбасою ≥ смаженою рибою, з хл≥бом за чотирнадц¤ть коп≥йок за буханку) з огл¤дкою говорили. «араз на чотирнадц¤тому роц≥ незалежност≥: г≥рко згадувати. “ож, ¤ку вам рибину? яка сподобалась, вибирайте.

Ц ј ц¤ ск≥льки коштуЇ? Ц перебила його тираду √алина.

Ц Ў≥сть Ц за к≥лограм.  ульок св≥й маЇте? якщо м≥й, то ще дес¤ть коп≥йок.

Ц ƒавайте дв≥ штуки, Ц показала рукою, Ц але не б≥льше н≥ж на гривню. ћожу собаку вам продати, нав≥ть обм≥н¤ю на рибу. Ѕоксер... ѕородистий, Ѕаксом зветьс¤.

Ц Ќ≥, не треба, Ц в≥дпов≥в продавець риби.

Ѕакс, почувши свою кличку, настороживс¤. ¬≥н знав, що його привели продавати, тому гл¤нув на продавц¤ риби.

Дƒобрий чолов≥кФ, Ц визначив в≥н в≥дразу, Ц такий бити не буде.

ѕродавець риби також гл¤нув на собаку, пот≥м звернувс¤ до нього:

Ц “и пес розумний ≥ добрий. якщо тебе такого, ¤к ти Ї, привели продавати, то, мабуть, не солодке було твоЇ житт¤. Ѕачу: ти голодний. ќдна газдин¤ вчора купувала рибу в≥др≥зала головки...

 ѕродавець з-п≥д д≥жки, в ¤к≥й у вод≥ плавала риба, вит¤гнув пакунок, розгорнув його ≥ поклав перед Ѕаксом.

Ц ѓж, Ц звернувс¤ до собаки, Ц ти гарний пес. Ѕакс понюхав рибн≥ голови, покрутив обрубком хвоста в знак вд¤чност≥ за гостинець ≥ добре слово й почав њсти. —ус≥дн≥ собаки заздр≥сно дивились на Ѕакса. ќдна в≥вчарка наблизилась до нього, але в≥н так загарчав (та й √алина сто¤ла поруч), що та повернулас¤ на своЇ м≥сце. Ѕакс ≥ √алина просид≥ли на базар≥ до смерку, але н≥хто собаку не купив.

 

√лава Y

       ѕовернувшись додому, √алина залишила Ѕакса в коридор≥, а сама подалась до к≥мнати.

            Ц Ќе продала? Ц в один голос запитали њњ  ¬асиль ≥ д≥ти.

Ц “о нав≥що в≥н нам? ¬иженемо! яка з нього користь! Ц додав молодший син.

Ц як ¤ка? —ьогодн≥ в≥н мене захистив в≥д контролер≥в у трамвањ, мало њх не покусав, Ц в≥дпов≥ла √алина. ¬ ц≥й с≥мТњ була в≥дсутн¤ взаЇмоповага.  оли по¤вились на св≥т д≥ти ≥ були жив≥ ¬асилев≥ батьки, ¬асиль ≥ √алина зверталис¤ до них пестливо: "—ерг≥йку, јндр≥йку"Е јле тепер, коли сини стали п≥дл≥тками, вони вже так до них не звертаютьс¤. √укають: Д—ерг≥й, јндр≥й!Ф Ц ≥ то лиш зр≥дка. «рештою, вони й сам≥ кличуть одне одного вигуком Д≈й!Ф або наказовим д≥Їсловом Д—лухай!Ф ўе коли побралис¤, м≥ж ними виникла невеличка щ≥лина, ¤ка з роками ставала все ширшою ≥ ширшою, а нин≥ стала пр≥рвою, сповненою ненавист≥ ≥ лют≥, ¤к≥ пишними пагонами розцв≥ли в душах њхн≥х д≥тей. ” школ≥ вони Ц перш≥ заб≥¤ки, вчилис¤ аби¤к.  оли подоросл≥шали, почали вимагати у д≥тей б≥льш заможних батьк≥в грош≥. ј ¤кщо хтось чинив њм оп≥р, то того учн¤ ловили в темному м≥сц≥ ≥ пригощали штурханами. ¬чител≥ радили ¬асилев≥ ≥ √алин≥ звертати на них увагу, бо таке вихованн¤ в майбутньому приведе њх до крим≥налу. ѕроте ¬асиль, в≥дпов≥в њм так: Дƒобре, що хлопц≥ навчились захищатис¤Ф. —ерг≥й ≥ јндр≥й м≥ж собою називали батьк≥в не "тато ≥ мама", а "в≥н ≥ вона". «авжди до них зверталис¤ на "ти" з в≥дт≥нком неповаги. “а чому могли навчити њх батьки, ¤к≥ м≥ж собою були в стан≥ в≥йни? “епер в≥д цих агресивних п≥дл≥тк≥в найб≥льше д≥ставалос¤ Ѕаксу. ≤ в≥н мусив терп≥ти. ¬же звик до њхн≥х знущань. «авжди, коли т≥льки показували р≥зку, б≥г на своЇ м≥сце в коридор≥: чекав екзекуц≥њ. ј коли били, то гарчав, скавул≥в в≥д болю ≥ забивавс¤ ¤кнайдал≥ в кут, намагаючись ухил¤тись в≥д удар≥в.

      —ус≥д ћаксим Ц чолов≥к ћар≥њ ≤ван≥вни, ¤кий працював в органах безпеки, був ще й екстрасенсом. ¬≥н не практикував в≥дкрито, ¤к ≥нш≥ ¤сновидц≥ ≥ знахар≥, а глибоко займавс¤ медициною, знав ус≥ больов≥ точки на т≥л≥ людини. ¬ т≥й установ≥, де працював, його вважали одним з найкращих профес≥онал≥в своЇњ справи. «лочинц≥ сам≥ з≥знавалис¤ йому в своњх гр≥хах. Ѕагато хто з них ставав на чесний шл¤х. ћаксим вороже ставивс¤ до своњх сус≥д≥в Ц ¬асил¤ та √алини: бачив, ¤к вони в кожному з≥ своњх д≥тей убивали людину. ¬≥н сп≥вчував Ѕаксов≥, ¤кий терп≥в в≥д рук цих нелюд≥в, хот≥в ¤кось вирвати нещасного пса з-п≥д њх Доп≥киФ. –адивс¤ про це з ћар≥Їю ≤ван≥вно Ц своЇю дружиною.

“емний коридор, цементна дол≥вка, погане харчуванн¤, знущанн¤ Ц все це зробило свою чорну справу Ц Ѕакс важко захвор≥в. √н≥йн≥ вид≥ленн¤ з очей ≥ статевого органу, п≥на з носа ≥ часте диханн¤ св≥дчили про те, що через к≥лька тижн≥в собаки не стане. ¬асил¤ ≥ √алину це зовс≥м не хвилювало. ∆урилис¤ сус≥ди.  оли ћар≥¤ ≤ван≥вна знову зав≥тала до них, то мало не зомл≥ла. Ѕакс лежав ≥ плакав: в≥н був на меж≥ смерт≥. ” квартир≥ н≥кого не було. ћар≥¤ ≤ван≥вна ще раз подзвонила, але н≥хто не в≥дпов≥в. «айшла в свою квартиру ≥ розпов≥ла ћаксимов≥. ѕот≥м вони перенесли Ѕакса до себе додому ≥ викликали л≥кар¤. «м≥р¤вши температуру, прослухавши хворого пса, л≥кар сказав:

Ц ¬≥н дуже охл¤в в≥д недоњданн¤, та ще й простудивс¤. “римати в тепл≥, годувати св≥жими продуктами, давати в≥там≥ни. я прийду до вас через два дн≥.

“ак ћар≥¤ ≤ван≥вна вдруге вр¤тувала Ѕакса в≥д неминучоњ загибел≥. “епер собаку мучило почутт¤ знев≥ри до людей. ¬ ньому пробудивс¤ зв≥р, хоч ≥ приручений, але зв≥р, ¤кий, щоб жити, мусить захищатись ≥ здобувати њжу. Ѕакс Ц тварина не така св≥йська, ¤к к≥нь, корова, в≥вц¤, ¤к≥ служать людин≥ роботою, або ¤ких в≥дгодовують на њжу.  ¬≥н Ц тварина, ¤ка  захищаЇ людину. ƒл¤ цього повинен жити, а щоб жити, мусить споживати ц≥нний харч Ц з м≥кроелементами ≥ в≥там≥нами. ѕоради ветл≥кар¤ ћаксим ≥ ћар≥¤ ≤ван≥вна використати не могли, бо часто њздили у в≥др¤дженн¤. ѕочали думати, ¤к бути дал≥ з Ѕаксом. ѕро проблеми, ¤к≥ виникли у звТ¤зку з Ѕаксом,  ћар≥¤ ≤ван≥вна сказала:

Ц ћоже, в≥ддамо Ѕакса в собачий притулок Ц той, що в Ѕрюховичах.

Ц як би там не було, а притулок Ї притулок, Ц в≥дпов≥в ћаксим, Ц ¤ виховувавс¤ в дит¤чому будинкуЕ Ќ≥кому не зичу там бути. “≥льки батьки, ¤к≥ любл¤ть одне одного, можуть по-справжньому виховувати р≥дних д≥тей. ѕриродою так призначеноЕ ’оч ≥ в батьк≥в бувають збоченн¤ у вихованн≥ Ц надм≥рна любов до д≥тей, вседозволен≥сть, всепрощенн¤. ¬се повинно бути в м≥ру Ц ≥ ласка, ≥ добро, нав≥ть щаст¤.

Ц “и переборщив, Ц ¤к це щаст¤ в м≥ру? ¬оно або Ї, або його нема. ¬оно не завжди буваЇ. ¬ дитинств≥ щасливий, в зр≥лост≥ Ц нещасливий, а в старост≥ Ц забутий ≥ помираЇ п≥д тином.

Ц „ого це ми з тобою розф≥лософствувались? ўо ж нам з Ѕаксом робити? ќдужаЇ в≥н Ц прийде √алина та й забере на базарЕ ÷е ж њњ власн≥стьЕ —таЇ страшно, коли подумаЇш, що цей собака Ц власн≥сть таких людей. ’≥ба може бути чиЇюсь власн≥стю природа, њњ закони? «акони природи завжди ставл¤ть людину на своЇ м≥сце.

ƒзв≥нок у двер≥ перервав њхню розмову. «Т¤вилас¤ √алина з≥ своЇю т≥ткою Ц «оЇю √ерасим≥вною.

Ц ћи прийшли, щоб подивитись на Ѕакса, Ц почала √алина. Ц —права в тому, що мо¤ т≥тка, «о¤ √ерасим≥вна, одержала листа з јмерики. ѕишуть колишн≥ господар≥ собаки Ц ≤ван ѕетрович ≥ ќксана √ерасим≥вна. ¬они ц≥кавл¤тьс¤, ¤к почуваЇ себе њхн≥й Ѕакс. ўе прос¤ть у лист≥ сфотографувати  його ≥ вислати њм фото.

Ц „и можна фотографувати собаку в такому стан≥, до ¤кого ви його довели, гл¤ньте на нього, Ц ћаксим прив≥в «ою √ерасим≥вну до того м≥сц¤, де лежав пес. Ѕакс уп≥знав «ою √ерасим≥вну, про це св≥дчило його верт≥нн¤ обрубком хвоста. Ќав≥ть оч≥ в нього посв≥тл≥шали. —обака, ≥ не лише в≥н, в≥дчуваЇ зм≥ни в своЇму житт≥. ўури залишають корабель перед тим, ¤к в≥н мусить потонути. ƒик≥ тварини т≥кають в≥д еп≥центру землетрусу.

ћаксим ≥ ћар≥¤ ≤ван≥вна розпов≥ли «оњ √ерасим≥вн≥, ¤ких знущань зазнав Ѕакс в √алинин≥й с≥мТњ.

Ц ¬и ж бачите, в ¤кому стан≥ опинилось це створ≥нн¤. “а цього ж песика вже давно не було б на б≥лому св≥т≥, коли б не ми, Ц обурювалась ћар≥¤ ≤ван≥вна.

«о¤ √ерасим≥вна накинулась на √алину:

Ц “и мене обманула.  азала: дл¤ д≥тей... ј ти хот≥ла продати. “и ж об≥ц¤ла... ƒе тво¤ сов≥сть? яка ж ¤ дурна!.. я добре знала тебе. ѕов≥рила... Ћюди добр≥! Ц голосила «о¤ √ерасим≥вна. Ц ≤ван ѕетрович ≥ сестра, тво¤ т≥тка, ќксана, нав≥ть грош≥ прислали на утриманн¤ Ѕакса. ¬се, ¤ забираю собаку. ƒуже вам д¤кую. як же ¤ тебе додому в≥дведу? Ц погладила Ѕакса.

–аптом похопилас¤ √алина.

Ц як це ¤ в≥ддам Ѕакса? ÷ього не буде. ¬продовж двох м≥с¤ц≥в ¤ його догл¤дала, годувала, ми до нього звикли. Ќе в≥ддам!

ѕочалас¤ суперечка. «о¤ √ерасим≥вна говорила одне, √алина Ц ≥нше. ∆≥нки завелис¤. “ут уже не було н≥ старшого, н≥ молодшого. √н≥в керував ними. ј Ѕакс лежав,  уважно прислухаючись до сл≥в знайомих йому людей. Ќарешт≥ збагнув: свар¤тьс¤ через нього, Ц але щоб аж так?.. «ло боролос¤ з добром. ѕерше уособлювала √алина, друге Ц «о¤ √ерасим≥вна.

¬≥д њхньоњ суперечки Ѕакс припав до п≥длоги ≥ з≥щуливс¤. —обака знав: на нього маЇ право √алина: «о¤ √ерасим≥вна сама ж в≥ддала його њй. Ќаказувала тод≥:   ДЅакс, Ц це тво¤ господин¤. ѓњ вол¤ дл¤ тебе Ц законФ. «араз в≥н в≥дчував: ¤кщо знову потрапить у с≥мТю √алини Ц смерт≥ не уникнути. “а коли «о¤ √ерасим≥вна н≥жно сказала: ДЅакс, ¤ заберу тебе ≥ ти в мене будеш щасливимФ, а по цих словах вит¤гла шматок ковбаси (вже мала за що купити: за грош≥, що вислала ќксана √ерасим≥вна) й поклала перед ним, √алина кинулась до собаки. «абрала ковбасу ≥ на весь голос зарепетувала:

Ц Ќе дам, не дам, Ц схопила поводок ≥ пот¤гла хворого пса до виходу.

¬ цю хвилину вийшов з к≥мнати ћаксим. —пок≥йно, не квапл¤чись, в≥д≥брав поводок од √алини ≥ наказав њй:

Ц ¬и не маЇте права на цього собаку. “е, що ви з ним зробили, не вкладаЇтьс¤ в людський розум, тому прошу вас вийти з моЇњ квартири. ј вам, Ц звернувс¤ до «оњ √ерасим≥вни, Ц ¤ допоможу в≥двести собаку туди, куди скажете.

¬≥н в≥дчинив двер≥ ≥ вказав на них √алин≥. “а аж затремт≥ла в≥д злост≥. ¬ийшла, грюкнувши дверима так, що аж скло на в≥кнах задрижало. «о¤ √ерасим≥вна над≥ла на Ѕакса поводок ≥ разом з ћаксимом повели пса до «оњноњ квартири. Ќа вулиц≥ «о¤ √ерасим≥вна зн¤ла поводок ≥ Ѕакс, в≥дчувши волю, поб≥г, огл¤даючись, чи далеко в≥д нього «о¤ √ерасим≥вна ≥ ћаксим.

¬улиц¤ми м≥ста гуркот≥ли трамвањ, шмигали, ¤к с≥р≥ щури, машини, кудись квапились перехож≥. Ѕакс п≥дб≥гцем стрим≥в попереду «оњ √ерасим≥вни, за ними розм≥реними кроками ступав ћаксим. ћинули кут вулиць Ўевченка ≥ √ородоцькоњ. Ѕ≥л¤ церкви, ¤к завжди, сид≥ли старц≥ Ц молода циганка з немовл¤м, горбата бабус¤, схожа на засушений опеньок, пор¤д з ними сто¤в д≥дусь, опершись на сучкуватий дрючок, од¤гнений в дореволюц≥йне пальто, на голов≥ Ц капелюх. Ѕ≥л¤ н≥г циганки Ц мисочка, а в н≥й Ц б≥л≥ коп≥йки. Ѕабус¤ ≥ д≥дусь прост¤гали скрючен≥ руки. ќбоЇ в ун≥сон просили: Дѕодайте ’риста ради, хай вам Ѕог допоможе! ѕодайте коп≥йку, люди добр≥!Ф ÷иганка мовчала. ¬иставила з-п≥д од¤гу одну грудь ≥ притиснула до нењ немовл¤.

Ѕакс п≥дб≥г до них, подививс¤ на кожного, обнюхав, н≥би промовл¤ючи: Дя й сам такий. ƒопом≥г би вам, Ц але ¤к?Ф ¬≥н був без пов≥дка ≥ намордника, що категорично заборонено м≥сцевою владою. Ќа ≥ншому боц≥ вулиц≥ сто¤ли два м≥л≥ц≥онери. ¬они дивилис¤ в б≥к Ѕакса. «о¤ √ерасим≥вна захвилювалась, що ц≥ м≥л≥ц≥онери, побачивши собаку без амун≥ц≥њ, можуть њњ оштрафувати. —казала про це ћаксимов≥.

Ц Ќе б≥йтес¤!  оли ¤ тут, н≥хто вас не зачепить, Ц в≥дпов≥в той.

«о¤ √ерасим≥вна розпов≥ла йому одну ≥стор≥ю.  оли вона одного разу вивела Ѕаг≥ру на прогул¤нку, то побачила м≥л≥ц≥онера, ¤кий простував њй назустр≥ч. ¬≥н в≥дразу звернувс¤ до нењ:

Ц „ому собака не на пов≥дку?

Ц ÷е Ѕаг≥ра, вона Ц пок≥рна, н≥кому зла не робить.

Ц Ќе робить!.. Ц голосом, що н≥чого доброго не в≥щував, кинув: Ц Ќе робить, то ще зробить... Ќе дотримуЇтесь пор¤дку... ѕлат≥ть штраф Ц с≥мнадц¤ть гривень.

Ц ¬и що? ƒе ¤ таких грошей в≥зьму? я пенс≥онерка. Ќа хл≥б ледве вистачаЇ...

Ц ÷е мене не обходить. ћо¤ справа Ц штраф брати. ѕлат≥ть, Ц напол¤гав в≥н, Ц ≥накше заберу собаку.

Ц Ќема... ќсь що залишилось, Ц вит¤гла гаманець, розкрила його ≥ з нього випала асигнац≥¤ в пТ¤ть гривень.

ћ≥л≥ц≥онер р≥зко схиливс¤ ≥ схопив њњ та замахав нею перед носом «оњ √ерасим≥вни.

Ц ј ви кажете: ДЌема грошейФ. √аразд, на цей раз прощаю, об≥йдемос¤ й цими гр≥шми, а попадетесь наступного разу Ц у в≥дд≥ленн¤ заберу.

«асунувши асигнац≥ю до кишен≥, в≥н обернувс¤ ≥ п≥шов.

Ц я нав≥ть не пом≥тила, де в≥н д≥вс¤... Ц зак≥нчила розпов≥дь «о¤ √ерасим≥вна.

—индром бо¤зн≥ перед правоохоронц¤ми залишивс¤ й дос≥. —иди, бабо, в хат≥ ≥ не рипайс¤. “а й у хат≥ можуть нашкодити лих≥ люди.

«о¤ √ерасим≥вна ≥ ћаксим збиралис¤ переходити вулицю, ¤к б≥л¤ них загуркот≥в трамвай. Ѕакс принишк, з острахом дививс¤ на це рухливе зал≥зне твор≥нн¤, ¤ке дзвен≥ло, скиглило, б≥гло по зал≥зних рейках, готове розчавити все живе на своЇму шл¤ху. —обака зупинивс¤. „екав, коли вагон, переповнений людьми, нарешт≥ зникне.

¬улиц¤ завжди л¤кала Ѕакса, в≥щувала небезпеку ≥ водночас ≥нтригувала. «араз в≥н сто¤в ≥ дививс¤, ¤к мчать легков≥ ≥ вантажн≥ машини. ƒочекавс¤ «ою √ерасим≥вну з ћаксимом ≥ вс≥ троЇ вийшли на тротуар.

Ц ”се-таки ¤ в≥зьму його на поводок, Ц сказала «о¤ √ерасим≥вна ≥, пристебнувши поводок, скомандувала: Дѕоруч, Ѕакс! ѕоруч!Ф

Ѕакс знав цю команду ≥ затр≥пот≥в пор¤д з њњ л≥вою ногою. «о¤ √ерасим≥вна гл¤нула на ћаксима.

Ц як усе зм≥нилос¤ за останн≥ роки, Ц чи то запитувала, чи то стверджувала вона, Ц все тепер Ї Ц очам приЇмно... ѕродукти в блискуч≥й упаковц≥, ¤к за кордоном. „ерг немаЇ. “≥льки б грош≥.  олись грош≥ були, а продукт≥в не було, тепер навпаки, можеш купити все, що хочеш, та нема за що.

¬они йшли вулицею, а назустр≥ч њм Ц люди: багато чолов≥к≥в, ж≥нок ≥ д≥тей. ”с≥ загл¤дали на Ѕакса: б≥жить красивий добрий пес.  расу любл¤ть ус≥, ¤кщо вона Ї, Ц чи то людина, чи тварина, чи рослина.  раса викликаЇ гарн≥ почутт¤, переживанн¤ ≥ хочетьс¤ вбирати њњ в себе, бути з нею. Ќе кожн≥й жив≥й ≥стот≥ природа дала прекрасне т≥ло ≥ душу.  раса не живе сама по соб≥, а розвиваЇтьс¤ в залежност≥ в≥д умов житт¤. “епер, др≥бочучи пор¤д з «оЇю √ерасим≥вною ≥ ћаксимом, Ѕакс в≥дчував приплив сил, н≥би вже знав, що зм≥ни в його житт≥ йдуть на краще.

ћаксим, «о¤ √ерасим≥вна ≥ Ѕакс минули памТ¤тник з бронзи пророков≥ “арасу, звернули направо, п≥д≥йшли ще до одного монумента.

Ц ¬ один ≥ той же час жили двоЇ великих людей Ц “арас ≥ јдам Ц прекрасне творили дл¤ своњх народ≥в ≥ сто¤ть поруч. ”крањнц≥ шанують не т≥льки своњх, а й чужих пророк≥в, Ц вголос мислив ћаксим, Ц у Ћьвов≥, т≥льки тут, збираютьс¤ люди р≥зних погл¤д≥в ≥ промовл¤ють ≥ виголошують. ≈п≥центр демократ≥њ, зв≥дси почалась незалежн≥сть ”крањни. ћ≥ж цими двома монументами особлива аура свободи.

ƒумки ћаксима перебив чолов≥к з чорною бородою, в темних окул¤рах, од¤гнутий у кожух.

Ц        ћаксим, прив≥т! Ц звернувс¤ в≥н до ћаксима.

÷е був доцент одного з Ћьв≥вських вуз≥в, поет, ф≥лософ, в≥чний опозиц≥онер влад≥. ћаксим уже неодноразово вступав з ним у дискус≥њ на теми ≥стор≥њ ”крањни, ф≥лософ≥њ. ¬ цього чолов≥ка на все були своњ м≥ркуванн¤. …ому не дай њсти ≥ пити, а дай поморал≥зувати. ћаксим ще не встиг в≥дкрити рота, щоб в≥дпов≥сти на прив≥танн¤, ¤к той почав:

Ц «араз влад≥ виг≥дно, щоб украњнський народ перебував у стан≥ депрес≥њ, а народ Ц це ми. ћи тепер стали безв≥льними ≥ апатичними. «добувши незалежн≥сть, ми втратили свободу, передовс≥м внутр≥шню. ћи щомит≥ зазнаЇмо тиску з ус≥х бок≥в: телебаченн¤ нас переконуЇ, газети зал¤кують, реклама д≥стаЇ. ≤нформац≥¤ давно перестала бути правдивою, стала знар¤дд¤м пол≥тики. —лово втратило свою ц≥нн≥сть ≥ основне призначенн¤. ƒо того ж ми опинилис¤ в еп≥центр≥ страшного смерчу, ¤кий намагаЇтьс¤ в≥д≥рвати нас в≥д нашого кор≥нн¤ Ц ≥стор≥њ, культури, звичањв, споконв≥чних ц≥нностей. ÷е проблема крањн, ¤к≥ сьогодн≥, шукаючи св≥й власний шл¤х розвитку, потрапл¤ють у сфери ≥нтерес≥в ≥нших держав.

ћаксим наче ≥ погодивс¤ з його думкою, але висловив ≥ свою:

Ц я розум≥ю твою емоц≥йну депрес≥ю. јле в будь-¤ких рисах нашого характеру можна знайти й позитивне. ћи Ц народ терпл¤чий ≥ пом≥ркований: не хапаЇмось при найменш≥й  нагод≥ за зброю. ј коли беремось за ¤кусь справу, т¤гнемо, ¤к воли, Ц уперто ≥ до к≥нц¤. «вичайно, нам треба знати, куди йдемо ≥ що там знайдемо. јле дл¤ цього нам, ¤к сусп≥льству, треба поставити перед собою ч≥тк≥ ор≥Їнтири.

ƒоцент не втримавс¤, перебив ћаксима:

Ц якщо ми сьогодн≥ хочемо ув≥йти до цив≥л≥зованоњ ™вропи, нам передовс≥м треба зм≥нити св≥дом≥сть Ц вчитис¤ поваги до самих себе, до власноњ культури, ≥стор≥њ, до своњх пращур≥в Ц усього того, що становить нашу неповторн≥сть. ћи заповнен≥ нин≥ вс≥л¤ким мотлохом, ¤кий ≥ культурою назвати гр≥х, перейн¤ли вторинн≥ ознаки цив≥л≥зованост≥, жертвуючи власною г≥дн≥стю. Ќаша культура поступово стаЇ поганенькою пров≥нц≥йною парод≥Їю с¤ючого ѕарижа ≥ скандального √ол≥вуда.

Ц Ќевже все так погано? Ц заперечив ћаксим, Ц у невеликих м≥стах ≥ селах люди в≥дчувають щире слово, њхн≥ серц¤ чутлив≥ до про¤ву справжн≥х емоц≥й ≥ почутт≥в. “ам, у пров≥нц≥њ, ≥снуЇ духовн≥сть, туди ще не дос¤гли щупальц¤ комерц≥йних теле- ≥ рад≥оканал≥в, там люди св¤то в≥р¤ть у духовне в≥дродженн¤ ”крањни. Ћюдина повинна навчитис¤ розумно протисто¤ти спокусам Ц њх сьогодн≥ море: велик≥ грош≥, влада, вродлив≥ ж≥нки, шикарн≥ авто, ≥ щоразу питати у себе, ¤кою ц≥ною платити за це.

Ц ќн куди ви завели, Ц проказав доцент.

Ц ¬и скаж≥ть, Ц хто з нас не порушував ’ристових запов≥дей: Дне брешиФ, Дне крадиФ, Дне осуджуйФ, Дне убийФ, Длюби ближнього, ¤к самого себеФ. “епер така система, що дозвол¤Ї переступити закони загальнолюдськоњ морал≥ ≥ заручниками ≥стор≥њ нас робл¤ть ¤краз т≥ люди, ¤к≥ знехтували цими законами. ¬ сусп≥льств≥ була невелика купка людей-романтик≥в, котр≥ в≥рили св¤то в ≥дею, а величезна б≥льш≥сть тих, хто просто пристосувавс¤ до запропонованих умов... ¬искочили нагору люди безпринципн≥, аморальн≥ Ц нин≥шн≥ цин≥чн≥ злод≥њ, хапуги, манкурти вс≥х мастей, ≥деологи насаджували ц≥нност≥ не те що сумн≥вн≥, а просто шк≥длив≥. ¬ нашому житт≥ так часто зм≥нюютьс¤ полюси ≥ позиц≥њ, що одн≥ ≥ т≥ ж реч≥ набувають зовс≥м протилежних оц≥нок. “епер запанувало безчасс¤. ” наш≥й памТ¤т≥ перервавс¤ ланцюжок часу.

ƒоцент задумавс¤. ј до ћаксима нахлинув новий пот≥к думок.

Ц я ось про своњх сус≥д≥в, ¤к вони навчають правилам морал≥ ≥ пор¤дност≥ своњх д≥тей. ÷≥ д≥ти не в≥дчувають, що погано, а що добре, де непристойне робитьс¤ нормальним ≥ загальновживаним. ћоњ сус≥ди погано ставились до ось цього пса, а у њхн≥х д≥тей з собакою ще г≥рш≥ стосунки.

«о¤ √ерасим≥вна, ¤ка слухала цю розмову, все розум≥ла ≥ мовчала, звернулас¤ до ћаксима.:

Ц ѕора вже нам ≥ти, Ѕакс чекаЇ нас.

ћаксим попрощавс¤ з≥ своњм сп≥вбес≥дником. “рохи пройшовши, «о¤ √ерасим≥вна сказала:

Ц я уважно прослухала ваш д≥алог, хот≥ла б додати, що навчати д≥тей поваги, морал≥ ≥ пор¤дност≥ можна т≥льки на власному приклад≥ ставленн¤ до батьк≥в, а тепер житт¤ в≥д≥брало в л≥тн≥х людей майбутнЇ, а сучасна влада забрала њхнЇ минуле ≥ кинула њх напризвол¤ще. якщо ми зрадили своњх батьк≥в, то наш≥ д≥ти зробл¤ть з нами те ж саме. √адаю, не треба н≥кого виховувати Ц просто жити самому за сов≥стю ≥ честю. ƒ≥ти Ц лише в≥ддзеркаленн¤ наше у майбутньому...

¬она була осв≥ченою ж≥нкою: зак≥нчила ≥нститут.  им т≥льки не працювала: учителькою в школ≥, ≥нструктором райвно, директором м≥ського парку. Ќав≥ть, будучи на пенс≥њ, влаштувалась сторожем в одн≥й установ≥. ƒуже любила тварин, нав≥ть в≥рш≥ складала про них. ¬важала: в≥рн≥шого, н≥ж собака, друга в людини нема. ќсь њњ в≥рш на цю тему:

 

Ќу чому ¤ люблю так собаку?
ј тому, що собака Ц м≥й друг:
–ади мене п≥де в≥н в атаку
≤ покличе злочинц¤ на прю.
≤ грудьми в≥н за мене враз стане,
якщо треба, й себе вже в≥ддасть
≤ н≥коли мене не обмане
≤ н≥коли мене не продасть!
≤ не бреше в≥н, ≥ не доносить,
≤ н≥чого взам≥н не бере,
«а добро своЇ плати не просить
… нагород особливих не жде.
ƒуже справно свою несе службу,
ј у серц≥ плекаЇ любов,
я ц≥ную його в≥рну дружбу...
¬≥н за мене на смерть йти готов.

 

«о¤ √ерасим≥вна колись виходила зам≥ж. јле... —початку  була велика любов, а пот≥м Ц розлука. —ина виховувала сама. ¬ир≥с, одержав осв≥ту ≥ залишивс¤ жити в –ос≥њ. “епер ≥нколи листи присилаЇ. «биралас¤ поњхати до нього: онук≥в хот≥ла побачити, але так≥ економ≥чн≥ негаразди в р≥дн≥й держав≥, що не вдастьс¤ зд≥йснити своњх задум≥в. ќтак ≥ живуть Ц вона Ц у Ћьвов≥, а онуки Ц в –ос≥њ.

’оч «о¤ √ерасим≥вна ≥ њњ чолов≥к були украњнц¤ми ≥ пост≥йно жили на ”крањн≥, проте зрос≥йщенн¤ не обминуло ≥ њх. Ќев≥стка Ц рос≥¤нка. ј куди голка Ц туди й нитка, куди ж≥нка Ц туди й чолов≥к... ÷е т≥льки вона з≥ сх≥дних терен≥в ”крањни подалас¤ за чолов≥ком-галичанином. ќб≥ц¤в золот≥ гори, молочн≥ р≥ки, а зам≥сть них Ц зневага, погрози. √аличани в бога в≥р¤ть, а цей не од св≥ту цього. ѕодалас¤ за ним до Ћьвова. ƒумала: сама винна. “а, ¤к ви¤вилось, Ц н≥... √ор≥лка знищила њхнЇ житт¤. ¬≥н уже д≥д, а н≥коли про внук≥в не думав, ¤к ≥ про сина. якось зустр≥ла його на вулиц≥ Ц йшов брудний, зарослий, ¤к бомж. –озпов≥ла про сина, онук≥в. ѕосто¤в, помовчав та й почимчикував своЇю дорогою, н≥ слова не сказавши. ј могли бути щасливими. ћали гарну квартиру... ѕот≥м довелось розм≥н¤ти њњ Ц йому одна к≥мната ≥ њй з сином Ц теж одна... ¬се житт¤ присв¤тила синов≥. ¬ивчила його, а тепер в≥н там, а вона Ц тут. ” нењ Ц Їдина розрада Ц Ѕаг≥ра, тепер буде ще й Ѕакс.

«ою √ерасим≥вну не покидають думки. јнал≥зуЇ своЇ житт¤ Ц колишнЇ ≥ тепер≥шнЇ. ∆итт¤! ўо ж воно таке?  ожна людина будуЇ його по-своЇму. ќдин плануЇ своњ д≥њ в усьому, а другий спод≥ваЇтьс¤ на щасливий випадок. «о¤ √ерасим≥вна визнаЇ планов≥сть у всьому. Ѕ≥льш≥сть молодих с≥мей плануЇ народженн¤ д≥тей, думаЇ, ¤кою буде њхн¤ дол¤. ј коли вони вже по¤вл¤тьс¤ на св≥т, змаленьку виховують у дус≥ христи¤нських запов≥дей. якщо це дочка, то мама дл¤ нењ Ц ≥ подруга, ≥ старша сестра. ƒочка в≥дкриваЇ перед мат≥рТю найпотаЇмн≥ш≥ струни свого серц¤. јналог≥чн≥ стосунки повинн≥ бути м≥ж батьком ≥ сином.

—под≥ванн¤ на щасливий випадок приводить до народженн¤ ДвипадковихФ,  небажаних д≥тей.

ѕерше ≥ основне в житт≥ Ц продовженн¤ свого роду. ƒ≥ти, перш за все, Ц це памТ¤тник батькам про себе. „и зробл¤ть дл¤ родини, а може, ≥ дл¤ людей добро? ј може, зло... „ому тепер на ”крањн≥ так багато безбатченк≥в? „ому випадков≥сть зачатт¤ так заполонила наше сусп≥льство? ўо це Ц плоди бездуховност≥ нац≥њ? ’то за це в≥дпов≥сть? ¬лада чи всевишн≥й? ћоже, вс¤ система нашого житт¤ рухаЇтьс¤ не в той б≥к, не в тому напр¤мку? як послухаЇш кер≥вництво вс≥х р≥вн≥в, н≥би все правильно Ц так, ¤к ≥ треба, а    насправд≥ Ц не так. ” людей планов≥сть народженн¤ перевищуЇ випадков≥сть. ј в тварин Ц навпаки. Ћюди регулюють чисельн≥сть св≥йських тварин, утримують ст≥льки, Ц ск≥льки потр≥бно ≥ ск≥льки можуть. ј в дикому св≥т≥ Ц ≥нш≥ закони. “ам, за ƒарв≥ном, Ц природний в≥дб≥р, закони пристосуванн¤, виживанн¤ сильн≥шого. –ослини ≥ тварини не порушують закон≥в  природи: њх переступають люди ≥ в≥д цього страждають ус≥.

Ѕакс в так≥ глибок≥ думки не вдававс¤. ¬≥н жив ≥нстинктами ≥ тими командами, ¤ких навчили його люди. ўе в≥н жив за законами почутт≥в. ¬≥н не передбачав, не прогнозував, ¤к люди, а передчував, ¤к ус≥ тварини. ј передчував в≥н щось рад≥сне ≥ тому б≥г пор¤д з «оЇю √ерасим≥вною ≥ ћаксимом Ц з веселим настроЇм. ¬елике щаст¤ мають тварини в тому, що вони пригн≥чуютьс¤ т≥льки на момент утиску ≥ швидко забувають кривду, ¤ку њм зробили.

“епер Ѕаксу здавалось, що весь св≥т навколо нього Ц ≥ люди, ≥ машини ≥ в≥трини магазин≥в, ≥ ц≥ велик≥ будинки Ц також весел≥ ≥ рад≥сн≥, ¤к ≥ в≥н сам. Ќазустр≥ч њм ≥шов чолов≥к з собакою з породи ердельтерТЇр≥в Ц ж≥ночоњ стат≥. Ѕакс смикнувс¤ в њњ б≥к, та Ц теж рушила йому назустр≥ч. якусь мить вони сто¤ли одне навпроти одного. √осподар≥ теж наблизились до тварин, ¤к≥ вже вступили в розмову, що стрим≥ла з њхн≥х погл¤д≥в ≥ рух≥в.

Ц “и хто? Ц звернувс¤ Ѕакс ≥ почав обнюхувати напарницю.

Ц ’≥ба не видно, що ¤ Ц ж≥ночоњ стат≥, Ц в≥дскочила вб≥к вона.

Ц ÷е тв≥й господар? Ц запитав в≥н.

Ц “ак, ¤ в нього живу в≥д дн¤ народженн¤... Ц в≥дпов≥ла ≥ дуже пильно почала пригл¤датис¤ до Ѕакса.

Ц “в≥й господар добрий? Ќе бТЇ тебе?

Ц як це бити собаку? ’≥ба таке буваЇ? ћене н≥коли н≥хто не бив.

Ц “и щаслива, а ¤ натерп≥вс¤... Ќе пов≥риш... ќсь мене забрала добра людина в≥д лихоњ ж≥нки... ј що буде пот≥м, не знаю. ’очу думати, що все буде добре.

ѕоки собаки розмовл¤ли, господар≥ теж перекинулис¤ словами Ц звичайно, кожен розпов≥дав про свого вихованц¤.

Ц ÷е не т≥льки член с≥мТњ, але й л≥кар наш: своЇю лаг≥дн≥стю л≥куЇ нас в≥д нервових потр¤с≥нь. ¬она передбачаЇ неприЇмност≥, що можуть статис¤ в наш≥й родин≥, Ц почав господар едельтерТЇра.

Ц я з вами зг≥дна, Ц п≥дтвердила «о¤ √ерасим≥вна, Ц у мене Ѕаг≥ра, ¤к подруга... я з нею розмовл¤ю... ¬она мене розум≥Ї...

≤ «о¤ √ерасим≥вна, ≥ господар ердельтерТЇра пов≥домл¤ли одне одному вс≥ тонкощ≥ собачого житт¤, ≥ не т≥льки собачого. ¬они розкривали ≥ своњ почутт¤ до цих тварин. ≤нколи ћаксим втручавс¤ в њхню розмову.

Ц «акони природи не терпл¤ть пустоти, Ц сказав в≥н. Ц ¤кщо людина похилого в≥ку втрачаЇ кохану людину, з ¤кою прожила б≥льшу частину свого житт¤, то кращого, н≥ж собака, вона не знайде друга. Ћюдина не т≥льки повинна њсти, спати, справл¤ти нужду, заробл¤ти грош≥, мати ц≥каву роботу, але й друга, з ¤ким можна под≥литис¤ вс≥м Ц ≥ горем ≥ щаст¤м. ќсь тому так старики прихильн≥ до тварин. –овесники вмирають, у д≥тей та внук≥в Ц своЇ житт¤... Ќа стар≥сть людина залишаЇтьс¤ сама з≥ своњм добрим чи поганим минулим. ќсь тод≥ собака чи к≥т будуть п≥дтримувати њх до к≥нц¤ житт¤.

ѕоки вони розмовл¤ли, Ѕакс, ¤к справжн≥й кавалер, лизнув плече напарниц≥, намагавс¤ поц≥лувати в губи, але та не прийн¤ла його залиц¤нн¤. ¬она, ¤к ≥ вс≥ ж≥нки, повинна була поводити свого залиц¤льника за н≥с, в≥дскочила вб≥к. Ѕакс п≥дб≥г до нењ ≥ обн¤в лапою за шию. ” собак-самц≥в завжди любов з першого погл¤ду, т≥льки до самиць вродливих, сильних, н≥жних.

Ц Ќу, досить, погралис¤, а тепер ход≥мо: Ѕаг≥ра  чекаЇ, Ц тихо звернулас¤ до Ѕакса «о¤ √ерасим≥вна.

... ¬они йшли центром Ћьвова. ћаксим, наче вперше, розгл¤дав будинки, милувавс¤ њх арх≥тектурою. «о¤ √ерасим≥вна Ц теж. Ѕакс др≥бот≥в поруч. —тупали по древн≥й брук≥вц≥. «а готелем Д∆оржФ перетнули проспект Ўевченка (колись ц¤ вулиц¤ називалась јкадем≥чною), загл¤нули на к≥норекламу к≥нотеатру Д”крањнаФ. Ќа н≥й Ц аф≥ш≥ американських бойовик≥в. ћинули приватн≥ магазинчики з дешевою гор≥лкою нев≥домого виробництва. ќсь вулиц¤ Ѕатор≥¤, колишн¤ ¬атут≥на, а тепер кн¤з¤ –омана, за нею вируЇ √алицький ринок (у 2004 роц≥ його закрили на ремонт). ѕродавц≥ сид¤ть на тротуар≥, вигукують:

Ц  уп≥ть недорого, продукти наш≥ Ц з села!

ѕродають моркву, картоплю, р≥зну зелень, молоко, вТ¤лену ≥ сушену рибу, кв≥ти.

Ц  уп≥ть гор≥лку Ц з заводу, сорокоградусна, Ц пропонуЇ ћаксимов≥ жвава молодичка.

  „ого т≥льки не родить √алицька земл¤! „ого т≥льки не виробл¤ють працьовит≥ руки галичан!

Ќа √алицькому базар≥ продають ≥ прив≥зн≥ фрукти Ц лимони, апельсини, банани, мандарини та багато ≥нших з чудернацькими назвами.

ѕройшли повз кв≥тковий базар. ≤ взимку, ≥ вл≥тку, навесн≥ ≥ восени повно кв≥т≥в Ц св≥жих, р≥знокольорових. ћинули площу ¬оззТЇднанн¤, а б≥л¤ монастир¤ бернардин≥в, збудованого ще в ’”≤≤ Ц ’”≤≤≤ стол≥тт¤х з≥бралась юрба в≥руючих. «упинились б≥л¤ борговоњ ¤ми. ¬ н≥й колись тримали боржник≥в Ц неплатник≥в податк≥в. ≤шли св¤тими м≥сц¤ми. ќсь уже й мур. Ќа ньому веж≥, в ¤ких розм≥стивс¤ ≥нститут Д”крзах≥дпроектреставрац≥¤Ф. яке ще м≥сто в ”крањн≥ таке багате на ≥сторичн≥ памТ¤тки, ¤к Ћьв≥в. ћаксимов≥ у¤вл¤лось, що тут, перед муром, зараз зберетьс¤ тьма-тьмуща дружинник≥в кн¤з¤ Ћева, щоб дати в≥дс≥ч жад≥бним до багатоњ здобич≥ татарам, ¤к≥ спустошували –уську землю. ¬≥н ≥шов повз ворота, вдивл¤вс¤ в них ≥ в≥дчував трепет у т≥л≥. Дќсь вони, результати прац≥, ума, сили наших предк≥в, Ц думав в≥н. Ц як≥ стосунки були м≥ж тими людьми? як вони мислили?  ожний кам≥нь, кожна цеглина, деревТ¤на дол≥вка, вимощена дубовими чурбанами, св≥дчать про давн≥шню ≥стор≥ю, ¤коњ багато хто не знаЇ, але ¤ка збагачуЇ знанн¤ тих, хто њњ вивчаЇ: вона даЇ њм наснагу, натхненн¤ до творчоњ прац≥. ћова ≥стор≥њ зрозум≥ла т≥льки тим, хто ос¤гнув њњ тањнуФ.

ћаксим ступаЇ по цьому древньому помосту ≥ йому здаЇтьс¤, н≥би в≥н сам пройшов ус≥ т≥ в≥ки добра ≥ б≥д, що випали на долю його народу. Дќ Ћьвове ’≤≤≤-го стол≥тт¤, Цпрошепот≥в ћаксим, Ц тебе не раз обл¤гали татарськ≥ орди ≥ не давали твоњм мешканц¤м придбати десь харч≥. “их, хто вињжджав з м≥ста, убивали, брали в неволюФ. ¬≥н добре знав ≥стор≥ю Ћьвова. ” ’≤” стол≥тт≥ його захопив був польський король  азимир ≤≤≤, але цей же король дав Ћьвову ћагдебурзьке право ≥ в≥дтод≥ впродовж двох з половиною стол≥ть м≥сто перебувало п≥д владою ѕольщ≥. ¬ цей же пер≥од воно розбудовувалось, розвивалось, м≥цн≥ло. «д≥ймалис¤ оборонн≥ веж≥, укр≥плювались мури, вкривались брук≥вкою вулиц≥. ¬ 1490 роц≥ було завершено буд≥вництво ратуш≥, ¤ку вкрили черепицею ≥ встановили на н≥й годинник з мелод≥йним боЇм. –озвивалис¤ ремесла, торг≥вл¤, культура, мистецтво, друкарство. ≤ван ‘едоров надрукував першу книгу ДјпостолФ, а п≥зн≥ше Ц ДЅукварФ, ¤кий значно п≥дн¤в осв≥тн≥й р≥вень м≥ста. ¬ цей пер≥од польська шл¤хта посилила гнобленн¤ украњнського населенн¤ м≥ста.

” Ћьвов≥ був страчений кер≥вник визвольноњ боротьби украњнського ≥ молдавського народ≥в проти султанськоњ “уреччини Ц молдавський господар ≤ван ѕ≥дкова. ” 1982 роц≥ йому поставили памТ¤тник, а площу, де його поставили, назвали його ≥менем. ÷≥кава передсмертна промова ≤вана ѕ≥дкови: Дѕанове пол¤ки! ћене привели на смерть, хоча ¤ не вчинив такого, за що заслужив такого к≥нц¤. я знаю одне: ¤ завжди боровс¤ мужньо проти ворог≥в христи¤нства ≥, ¤к чесний лицар, завжди д≥¤в на добро ≥ користь своЇњ батьк≥вщини, ≥ було у мене Їдине бажанн¤ Ц бути њй опорою ≥ захистом проти нев≥рних ≥ д≥¤ти так, аби вони лишалис¤ в своњх кра¤х ≥ не переходили ƒунаю. јле цей м≥й добрий нам≥р не м≥г бути виконаним, ≥ один Ѕог знаЇ, чому; особливо мен≥ заважав той, з чиЇњ вол≥ мене привели сюди на страту, та ¤ над≥юс¤ на бога, що мине небагато часу, ≥ в≥н, продажний хан, д≥стане в≥дплату за мою невинну кров. ћен≥ н≥чого не в≥домо, кр≥м того, що ¤ повинен вмерти в≥д його руки (вказуючи на ката) тому, що турок, нев≥рний хан-¤зичник, наказав ≥ вашому королев≥, його п≥дданому, зд≥йснити страту, ≥ ваш король дав таке розпор¤дженн¤. “а врешт≥-решт це дл¤ мене не маЇ жодного значенн¤, одне запамТ¤тайте, що мине небагато часу, ≥ те, що д≥Їтьс¤ зараз з≥ мною, станетьс¤ ≥ з вами, ≥ з вашим добром, ≥ голови ваших корол≥в в≥двезуть у  онстантинополь, ¤к хан-басурманин таке накажеФ.

ћужн≥м козаком був ≤ван ѕ≥дкова. ѕ≥сл¤ ц≥Їњ промови в≥н обернувс¤ до своњх людей ≥ додав: Дѕрошу вас, аби цим моњм слугам ≥ товаришам, таким чесним, ¤к ≥ ¤, п≥сл¤ моЇњ смерт≥ не чинили жодних перешкод тому що, по-перше, вони пор¤дн≥ люди; кр≥м того, вони чесно служили республ≥ц≥, отже,  заслуговують не лише того, аби н≥хто не завдавав  њм образи, але й того, щоб њх нагородили за њх доброчинн≥ заслуги. ≤ ще прошу вас, оск≥льки ц¤ безучасна людина (вказавши на ката) нег≥дна торкатис¤ мого т≥ла при житт≥, не дозвол¤йте йому доторкнутис¤ до нього ≥ п≥сл¤ смерт≥, лишивши це моњм люд¤м, ¤к≥ перебувають тут лише дл¤ того, аби в≥ддати мен≥ цю останню послугуФ.

ѕ≥сл¤ цього ≤ван ѕ≥дкова замовк, а в присутн≥х покотилис¤ сльози, особливо в багатьох з тих воњн≥в, що прибули сюди лише заради нього, але через вжит≥ серйозн≥ заходи не змогли йому н≥чим допомогти. Ќа њх обличч¤х, однак, можна було прочитати б≥ль, що наповнював њх серц¤. ќдин з них п≥д≥йшов до нього з великою скл¤нкою вина ≥ подав йому, ¤ку в≥н уз¤в з рад≥стю ≥ надпив великий ковток. “од≥, звернувшись до того, в≥д кого вз¤в скл¤нку, в≥н сказав, що пТЇ за його здоровТ¤ ≥ вс≥х його товариш≥в. ѕ≥сл¤ цього пройшовс¤ туди й назад ≥ п≥шов на м≥сце страти. ѕобачивши жмут соломи, на ¤ку в≥н мав стати кол≥нами, голосно промовив: Дќ господи, невже ¤ нег≥дний схилити кол≥на на щось благородн≥ше?Ф Ц ≥, повернувшись до своњх людей, сказав: Дѕ≥д≥ть до моњх речей ≥ принес≥ть мен≥ килимок, ¤кий у мене лишивс¤Ф. ÷е негайно виконали. “од≥ в≥н схилив кол≥на, прочитав молитву й перехрестивс¤ за руським звичаЇм, бо був ц≥Їњ в≥ри, й закрив оч≥, чекаючи смертельного удару. јле, оск≥льки кат не завдавав удару, в≥н повернувс¤ ≥ спитав його: Дўо ж ти?..Ф Ќа це кат в≥дпов≥в: Д“во¤ мил≥сть, треба закотити од¤г, аби в≥н не заважав ударуФ. ѕочувши це, ≤ван ѕ≥дкова сказав: Дƒуже добреФ.

¬≥н сам розправив св≥й од¤г, ¤к належало, сказавши кату, аби робив свою справу, ≥, здавшись господу, прийн¤в смертельний удар з великим спокоЇм.

ќдин з присутн≥х, щоб показати, що вирок виконано, вз¤в  його голову й трич≥ показав њњ народу. ¬ цю мить ви¤вилос¤ й велике народне сп≥вчутт¤ ≥ наст≥льки сильне ремство, що, ¤кби не було вжито серйозних заход≥в, можна було б побоюватис¤ повстанн¤. √айдуки, чекаючи будь-чого, сто¤ли напоготов≥; врешт≥-решт н≥чого не сталос¤. ¬≥домо, що ц¤ под≥¤ викликала в народ≥ велике незадоволенн¤, але, очевидно, все входить в свою кол≥ю ≥ все забуваЇтьс¤.

Ћюди ѕ≥дкови вз¤ли його т≥ло ≥ пришили до нього голову, поклали т≥ло в зелену скриню, ¤ку в≥н сам соб≥ приготував, ≥ в≥двезли до украњнськоњ церкви, що була поблизу.

÷ю под≥ю описав, пов≥домл¤ючи флорент≥йський дв≥р, ≥тал≥Їць ‘≥л≥пп “алдуч≥ в 1578 роц≥.

¬ 1648 роц≥ Ѕогдан ’мельницький обложив Ћьв≥в сел¤нсько-козацькими ≥ татарськими в≥йськами, вимагав викупу. « ц≥Їю метою льв≥вТ¤ни змушен≥ були збирати грош≥ ≥ реч≥. ѓхн≥ повноважн≥ представники говорили: Дќзнакою велич≥ душ≥ Ї ¤к зневага до небезпеки, ¤ку можна в≥двернути, так ≥ твереза оц≥нка лиха, ¤кому не можна зарадитиФ.

’от≥лос¤ б, щоб ≥ тепер≥шн≥ кер≥вники Ћьвова були такими ж мудрими, ¤к ≥ т≥, що пТ¤тсот рок≥в тому.

¬ 1704 роц≥ шведський король  арл ’≤≤ уз¤в штурмом Ћьв≥в ≥ пограбував його так, що все населенн¤ м≥ста зубож≥ло, а в 1772 роц≥ Ћьв≥в окупували австр≥йськ≥ в≥йська, а на початку двадц¤того стол≥тт¤ в≥н  знову потрапив п≥д владу ѕольщ≥.

« 1939-го року в Ћьвов≥ владарювали б≥льшовики, з 1941-го по 1944-ий Ц н≥мц≥, в≥дтак знову Ц рад¤нська влада ≥ ось уже пТ¤тнадц¤ть рок≥в м≥стом керуЇ демократична влада незалежноњ ”крањни.

Ѕакс, «о¤ √ерасим≥вна ≥ ћаксим п≥дземним переходом вийшли на Ћичак≥вську вулицю.

«о¤ √ерасим≥вна гл¤нула на ћаксима ≥ сказала:

Ц ѕ≥втора м≥с¤ц¤ тому, в цьому п≥дземному переход≥ була пустка, мали де справл¤ти нужду бомж≥, а тепер гл¤ньте, ск≥льки тут р≥зних магазинчик≥в, к≥оск≥в понаставл¤ли! ўо хочеш, можеш купити...

Ѕакс зиркнув на «ою √ерасим≥вну, хоч н≥чого не зрозум≥в з того, що вона сказала, але в знак згоди з нею притиснув вуха ≥ покрутив культ¤пкою хвоста. ј коли вс≥ вийшли на вулицю Ћичак≥вську, Ѕаксов≥й радост≥ не було меж. ¬ир≥шили њхати дал≥ трамваЇм є  2.

Ц ћен≥ вже тут недалеко, не буду вас затримувати, Ц звернулас¤ «о¤ √ерасим≥вна до ћаксима, Ц с¤ду на дв≥йку: к≥лька зупинок Ц ≥ ¤ дома.

Ц якщо ви так хочете, Ц будь ласка, але в мене Ї час, ≥ ¤ можу провести вас до самого дому.

¬с≥ троЇ сто¤ли на зупинц≥: чекали трамва¤.

Ц ƒобрий день, Ц звернулас¤ до них д≥вчина в б≥лому плащ≥, Ц ¤к давно ¤ вас не бачила. як ваш≥ справи? як ваш≥ собачки? ¬и тод≥ мен≥ про цього собачку розпов≥дали? який гарний пес, але ¤кий худющий.  олись ви мен≥ об≥ц¤ли подарувати цуцен¤ в≥д Ѕаг≥ри.

÷е була ≈лла. ¬они колись разом працювали в одн≥й установ≥. ≈лла також любила тварин ≥ вже давно мр≥¤ла завести соб≥ собаку. «о¤ √ерасим≥вна справд≥ об≥ц¤ла њй дати Ѕаг≥рине дит¤. –ан≥ш спадало њй на думку в≥ддати ≈лл≥ Ѕакса, але  ставс¤ випадок, ¤кий зм≥нив њњ задум: зТ¤вилас¤ плем≥нниц¤ ≥ все перевернула догори дном. ≤ ось знову випадок: зустр≥ч з ≈ллою. «о¤ √ерасим≥вна знала, що ц¤ д≥вчина Ц добра людина: не зробить Ѕаксу зла. ≈лла гл¤нула на Ѕакса ≥ в≥дразу прониклась сп≥вчутт¤м до нього.

Ц який ти чудовий собачка, Ц сказала вона, Ц дивл¤чись на пса.

ѕрис≥ла, хот≥ла погладити його. ѕроте в≥н скочив уб≥к, загарчав.

Ц Ќе ч≥пайте його, Ц втрутивс¤ ћаксим, Ц в≥н таких випробувань зазнав...  Ќе дай бог ≥ ворогов≥.

ћаксим ≥ «о¤ √ерасим≥вна, доповнюючи одне одного, розпов≥ли ≈лл≥ все про Ѕакса ≥ вона ще б≥льше пройн¤лась сп≥вчутт¤м доброзичливост≥ до нього. ¬она з тих людей, що робл¤ть добро. ѕ≥сл¤ розпов≥дей «оњ √ерасим≥вни та ћаксима про Ѕакса сльози навернулись њй на оч≥.

Ц ћоже, ви мен≥ його в≥ддасте? Ц спитала д≥вчина, Ц так шкода його. —обачко, п≥деш до мене? я тебе ображати не буду, Ц звернулась до Ѕакса.

Ц я вже можу бути в≥льним? Ц поц≥кавивс¤ ћаксим у присутн≥х. Ц ј ти, Ц гл¤нув на Ѕакса, Ц думаю, що твоњ неприЇмност≥ зак≥нчились. Ц ѕерев≥в погл¤д на ≈ллу. Ц я маю досв≥д... ѕропоную в≥ддати пса ц≥й д≥вчин≥. Ц ≤ н≥би п≥дтверджуючи свою думку, спитав «ою √ерасим≥вну: Ц ¬и ж знайом≥ з родиною ц≥Їњ д≥вчини.

Ц “ак, ¤ знаю њњ мат≥р ≥ батька. ÷е пор¤дна с≥мТ¤, але мушу подумати... я не готова до в≥дпов≥д≥, Ц захвилювалась «о¤ √ерасим≥вна. ≤ до ≈лли: Ц “и мене проведеш додому? ѕоговоримо.

Ѕакс, ¤кий чув цю розмову, розум≥в: говор¤ть про нього, але н≥¤к не м≥г збагнути, про що саме. ћинуле, ¤ке в≥н пережив, т¤ж≥ло над ним, зробило його недов≥рливим, перекреслило вс≥ його навики, що њх привили йому з дитинства добр≥ господар≥. ≤ тепер, прислухаючись до голосових ≥нтонац≥й «оњ √ерасим≥вни, ≈лли, ћаксима, в нього знову народжувались приЇмн≥ почутт¤ до людини. «алишились позаду дит¤ч≥ роки, юн≥сть, наступало доросле житт¤.

Ѕакс уже добре вивчив його закони. як кожна жива ≥стота, в≥н хот≥в ласки, любов≥. ќдн≥ все це мають упродовж усього житт¤, ≥нш≥, так≥, ¤к в≥н, мали ≥ благополучч¤, ≥ лихо. ™ й так≥, що з дитинства до смерт≥ Ц безталанн≥ Ц не мають щасливоњ дол≥.

јле, ¤к ми тепер знаЇмо, дитинство ≥ юн≥сть Ѕакса пройшли щасливо Ц в злагод≥ ≥ добр≥. ≤ т≥льки непередбачен≥ под≥њ зм≥нили умови його житт¤. «араз, почувши розмову «оњ √ерасим≥вни, ≈лли ≥ ћаксима, в нього по¤вилась над≥¤, ¤ка переростала в упевнен≥сть, в нове, щасливе майбутнЇ.

ѕобачивши Ѕакса в квартир≥ «оњ √ерасим≥вни, Ѕаг≥ра рад≥сно замахала обрубком хвоста.

Ц “и знову прийшов до нас? Ц запитала вона, дивл¤чись на нього. Ц “и весь пон≥вечений. ” тебе залишились прекрасними лише чорн≥ оч≥.

Ц Ќе питай, що мен≥ довелось пережити. ѕотрапив до рук страшних людей. Ќе знав, що так≥ ≥снують на св≥т≥ Ц а ще вищ≥ ≥стоти! ¬они страшн≥ш≥ за диких зв≥р≥в. ћерзотники, ¤к мал≥, так ≥ старш≥.

Ѕакс на своњй, т≥льки йому ≥ Ѕаг≥р≥ зрозум≥л≥й мов≥, розпов≥в про т≥ знущанн¤, ¤ких зазнав у с≥мТњ √алини.

Ц “епер ми знову будемо разом. ¬есь той час, коли ти був у √алини, ¤ дуже скучала за тобою. ’оч ми обоЇ ≥нколи ≥ сварились, але скоро забували про те.

Ц ÷¤ ≈лла хоче забрати мене до себе. ¬се тепер буде залежати в≥д новоњ господин≥. ћен≥ тут добре, наша хаз¤йка розум≥Ї собачу душу.

ѕоки Ѕакс розмовл¤в з Ѕаг≥рою, ≈лла умовл¤ла «ою √ерасим≥вну в≥ддати њй пса. ƒуже в≥н припав њй до душ≥. ∆≥нка довго вагалас¤, пот≥м сказала:

Ц √аразд, хай буде по-твоЇму, але зробимо так: ти прињдь до мене к≥лька раз≥в, щоб Ѕакс до тебе привик. якщо в≥н тебе сприйме (а це по ньому в≥дразу буде видно), то в≥ддам тоб≥ його. Ќехай в≥н ¤кийсь час поживе тут пор¤д з Ѕаг≥рою.

Ќа цьому вони й роз≥йшлис¤. Ќа другий день ≈лла прињхала до «оњ √ерасим≥вни. ѕривезла њду: пир≥жки з л≥вером, молоко (дл¤ Ѕакса) ≥ торт дл¤ господин≥. ѕоклала перед ним гостинець. —обака думав Ц њсти чи н≥: команди ж то не було. «о¤ √ерасим≥вна здогадалась: треба дати йому команду. ≤ вона наказала:

Ц        Ѕакс, њж.

ѕочувши ц≥ слова, собака зТњв пир≥жок, запив молоком. ѕот≥м ≈лла под¤кувала йому за те, що в≥н прийн¤в њњ гостинець, та коли знову хот≥ла його погладити, в≥н загарчав, правда, не так зл≥сно, ¤к учора, але шерсть настовбурчилас¤, ≥ д≥вчина в≥двела свою руку. ƒонедавна руки людини приносили йому т≥льки ф≥зичний б≥ль, ≥ хоча в руках ≈лли не було н≥ р≥зки, н≥ паска, в≥н ще не дов≥р¤в њй. ѕотр≥бен був час. Ќа трет≥й день Ѕакс дозволив погладити себе. ѕригадав, ¤к його гладили ≤ван ѕетрович, ќксана √ерасим≥вна, њхн≥ д≥ти.  ажуть, у собаки нема памТ¤т≥. Ќе в≥рте. ” кожноњ тварини вона Ї. ѕамТ¤ть, ¤к на добро, так ≥ на зло, н≥коли не забуваЇтьс¤, просто вона притупл¤Їтьс¤: замулюЇтьс¤ ≥ншими под≥¤ми. Ћаска, про ¤ку мр≥Ї жива ≥стота, посилюЇ дов≥ру до того, в≥д кого вона надходить.

 Ѕаксу вже було приЇмно, коли  руки ≈лли чухали його за вухами, гладили спину, нав≥ть груди. Ќа груд¤х у Ѕакса б≥л≥ла пл¤ма, наче краватка, що надала йому своЇр≥дноњ ориг≥нальност≥.

 Ќаступив час, коли собака вже не гарчав,  коли ≈ллина рука опускалась йому на спину. ¬≥н нав≥ть хот≥в, щоб д≥вчина швидше прийшла до нього. як вона по¤вл¤лась, його вуха притискались до голови, обрубок хвоста ≥ вс¤ задн¤ частина т≥ла ходила ходором, ¤к у профес≥йноњ танц≥вниц≥. ќдного дн¤ «о¤ √ерасим≥вна дозволила ≈лл≥ забрати собаку до себе додому.

 

√лава ”≤

Ќа другий день, о шост≥й годин≥ ранку, ≈ллин батько Ц ¬≥ктор ≤ванович Ц побачив, що пес не лежить, а сидить, про щось задумавшись.

             Ц ўе дуже рано, можеш поспатиЕ ÷е тво¤ нова дом≥вкаЕ “и пес розумний. ўе полежи, а пот≥м п≥демо на прогул¤нку.

ѕроте Ѕакс дививс¤ на ¬≥ктора ≤вановича насторожено, готовий дати в≥дс≥ч за образу. ќ девТ¤т≥й годин≥ пес почув голос:

Ц Ќу, шановний, збирайс¤ на прогул¤нку. —початку над≥немо  нашийник, пот≥м Ц поводок. ¬ийдемо на подв≥рТ¤, ознайомимос¤ з м≥сцев≥стю. Ќа подв≥р'њ Ї багато собачок, може, серед них ≥ друз≥ дл¤ тебе знайдутьс¤...

¬≥ктор ≤ванович уз¤в нашийник ≥ поводок, с≥в на ст≥лець. ѕочав кликати до себе Ѕакса.

Ц ƒо мене, Ѕакс, до мене!

јле Ѕакс  не п≥дходив, сторожко дививс¤ на ¬≥ктора ≤вановича. ¬≥н не хот≥в, щоб на нього наклали нашийник. Ќашийник ≥ поводок викликали в нього емоц≥њ не дуже приЇмн≥. ¬≥н не забув, ¤к це робили √алинин≥ д≥ти, над¤гали на нього нашийник, прич≥плювали поводок, а в≥дтак  привТ¤зували ≥ били. ÷е  викликало в нього жахлив≥ спогади.

Ц “и мен≥ не дов≥р¤Їш, Ц ласкаво промовив чолов≥к, Цне мен≥, а тоб≥ треба прогул¤тись... я тебе в≥дпустив би й без цих речей, але ж  це тепер неможливо. ѕо-перше, ти не знаЇш, ¤к повернутис¤ додому. ѕо-друге, може статис¤ непередбачений випадок. “ож ≥ди сюди Ц до мене, Ц владним голосом скомандував ¬≥ктор ≤ванович.

Ѕакс ще раз бентежно гл¤нув на нього ≥ невпевнено п≥д≥йшов. –аптом ¬≥ктор ≤ванович нат¤гнув на собаку нашийник ≥ закр≥пив поводок.

Ц ќт ≥ все, Ц промовив чолов≥к, Ц тепер можна ≥ти гул¤ти.

ѕо сходах зб≥гли на подв≥рТ¤ Ц в чотирикутник, утворений девТ¤типоверх≥вками. Ѕаксу треба було справити нужду, ≥ в≥н пот¤гнув ¬≥ктора ≤вановича до стол≥тнього дуба, що накривав своњм в≥тт¤м половину подв≥рТ¤, "розписавс¤" на ньому ≥ поб≥г, т¤гнучи чолов≥ка за собою в гущу кущ≥в, там зупинивс¤, огл¤нувс¤, понюхав землю ≥ знову пот¤гнув ¬≥ктора ≤вановича в ≥нший б≥к, щоб зробити св≥й туалет. Ѕакс завжди так робив. «а все своЇ житт¤ (нав≥ть при велик≥й скрут≥) в≥н н≥коли не зробив туалет в квартир≥, п≥дТњзд≥, на тротуар≥, на проњждж≥й частин≥ вулиц≥. —оромивс¤ справл¤ти нужду нав≥ть тод≥, коли на нього хто-небудь дививс¤.

ƒень був сон¤чний. —в≥жий в≥терець розв≥вав приЇмн≥ запахи. Ќахабн≥ли круки ≥ горобц≥, синички ≥ ще ¤к≥сь птахи влаштовували св≥й концерт. ƒ≥ти грали в футбол, а господар≥ собак, ¤ких чимало б≥гало наввипередки, розмовл¤ли про своњх улюбленц≥в.

¬≥ктор ≤ванович ≥ Ѕакс, ¤кий справив нужду, походили на подв≥рТњ, а пот≥м п≥шли на площадку, де бавились маленьк≥ д≥ти. «агл¤нули й до см≥тника, в ¤кому порпалис¤ бомж≥, п≥шли в б≥к ≥нвал≥дського магазину, в ¤кому ц≥ни тепер значно вищ≥, н≥ж у приватних, ≥ вийшли на вулицю ’≥м≥чну.

 Ѕакс б≥г не по тротуару , а по газону. ¬≥ктор ≤ванович хот≥в спустити його з пов≥дка, Ц хай поб≥гаЇ... јле побо¤вс¤, щоб Ѕакс не заб≥г куди не сл≥д.

Ц ќзнайомишс¤ з м≥сцев≥стю, звикнеш до нењ ≥ тод≥ будеш б≥гати без пов≥дка, а на це потр≥бно не менше  тижн¤.

¬ с≥мТњ домовилис¤: ¬≥ктор ≤ванович ≥ ≈лла по черз≥ вивод¤ть Ѕакса на прогул¤нку, а  атерина готуЇ дл¤ нього њжу. ѕро харч≥ дбають ус≥.

ћинуло в≥с≥м дн≥в. —обака почав звикати до новоњ обстановки Ц жив т≥льки в коридор≥ ≥ в≥дв≥дував кухню, де њв ≥ пив, побоювавс¤ заходити в к≥мнати квартири. Ѕо¤вс¤ лихих людей. √осподар≥ зверталис¤ до нього т≥льки ласкаво, своЇчасно годували ≥ виводили на прогул¤нку. Ќевдовз≥ Ѕакс упевнивс¤, що с≥мТ¤ не буде робити йому зла.

Ѕакс на все житт¤ запамТ¤тав тепло ≥ ласку своЇњ матер≥, батька в≥н н≥коли не бачив ≥ не знав. ћоже, в цьому великий гр≥х людей. ¬они парують тварин дл¤ своЇњ вт≥хи, не дають можливост≥ посп≥лкуватис¤: в дик≥й природ≥ такого нема. ÷уцен¤та н≥коли не знають ласки батька. ўе немовл¤тами вони сп≥лкуютьс¤ з≥ своњми сестрами ≥ братами, а пот≥м њх розлучають ≥ вони не вп≥знають ≥ њх. ¬ диких зв≥р≥в батько в перш≥ м≥с¤ц≥ п≥сл¤ народженн¤ допомагаЇ матер≥ годувати мал¤т, вчить мисливству, знайомить з навколишн≥м св≥том. Ќ≥коли дика мати не кине своЇ дит¤ напризвол¤ще. ÷е прерогатива людини. „и Ї на св≥т≥ хоч одна ж≥нка, ¤ка б не зробила аборт. ј ск≥льки ж≥нок робл¤ть ще г≥рше? Ц знищують свою кровинку. “варини пест¤ть свою дитину доти, поки вона не навчитьс¤ сама здобувати њжу, не стане самост≥йною. ћоральн≥ засади в де¤ких категор≥й людей значно нижч≥, н≥ж у тварин. ÷е людина перетворила у розпусту ≥ пох≥ть найпрекрасн≥ш≥ почутт¤. Ќ≥ одна тварина св≥домо не робить аборт≥в. ÷е чинить прекрасна половина людства. “≥льки в людському св≥т≥ ж≥нка, народивши дитину, викидаЇ њњ на см≥тник. ј ск≥льки д≥тей матер≥ залишають у пологових будинках? ѕро чолов≥к≥в уже й говорити не доводитьс¤, Ќ≥ в≥йн, н≥ голодомор≥в Ц а м≥льйони безбатченк≥в. ўось трапилось з ≥нтелектом людства, з його духовн≥стю. «адумайтесь, люди? ÷¤ проблема стара, ¤к св≥т, але в пер≥од перенаселенн¤ планети вона набуваЇ особливого значенн¤.

“варини в≥дчувають любов людини до нењ, вони Ц ¤к маленьк≥ д≥ти. “варини Ц найкращий ≥ндикатор на добр≥ чи поган≥ в≥дчутт¤. ќсобливо ц≥ в≥дчутт¤  були розвинут≥ у Ѕакса. ўе в≥н не любив чорного кольору. ÷ей кол≥р викликав у нього так≥ ж емоц≥њ, ¤к у бика Ц червоний. „орний кол≥р вит≥сн¤Ї вс≥ ≥нш≥ барви в природ≥. ¬≥н тисне на псих≥ку. Ќедарма на похорон люди од¤гаютьс¤ у чорне. јле чому тварина так не полюбила чорний кол≥р Ц загадка природи.

ƒень за днем Ѕакс освоював квартиру, спочатку загл¤дав у к≥мнати: прийде до дверей, просуне голову ≥ чекаЇ, чи не будуть сварити його. Ќавпаки, запрошували: У«аходь, заходь, Ѕаксун¤. Ќе соромс¤. “и господар у ц≥й квартир≥Ф. « часом в≥н ходив по к≥мнатах, ¤к справжн≥й хаз¤њн. ѕочав ц≥кавитись телев≥зором, особливо програмою У ’то в хат≥ хаз¤њнФ. ќдного разу крупним планом показали боксера, схожого на нього. Ѕакс настовбурчивс¤, скочив до екрана, гавкнув к≥лька раз≥вЕ јле скло Ї скло. Ќе в≥дреагувало на його реакц≥ю.  оли ¬≥ктор ≤ванович стукав на друкарськ≥й машинц≥, Ѕакс л¤гав б≥л¤ його н≥г ≥ чекав, коли в≥н зак≥нчить роботу. ƒуже т≥шивс¤, коли ¬≥ктор ≤ванович казав йому: У—коро п≥демо на прогул¤нку. Ѕачу, що тоб≥ треба справити нужду та й к≥сточки роз≥мТ¤тиФ.

¬же на вулиц≥ розмовл¤ли, ¤к стар≥ друз≥. ¬≥ктор ≤ванович розпов≥дав Ѕаксу про все набол≥ле. ƒовго ходили по вулиц¤х м≥ста. ¬же через п≥вм≥с¤ц¤ собака вже гул¤в без пов≥дка. ¬≥н твердо освоњв дорогу до будинку. ≤нколи господар ≥шов додому ран≥ше, н≥ж Ѕакс.

Ц ј ти ще погул¤й трохи, Ц казав в≥н Ѕаксу, Ц сам приб≥жиш... я вже п≥ду... ¬ мене ще багато роботи.

Ѕакс знав м≥ру. „ерез п≥вгодини приб≥гав п≥д двер≥ ≥ голосно гавкав: Уќсь ¤ вже прийшов, в≥дчин¤й,Ф Ц ≥ др¤пав лапою двер≥. ”в≥йшовши, уважно дививс¤, ¤к ¬≥ктор ≤ванович реагуватиме на його зап≥зненн¤. ј той: Ући ж друз≥ з тобою... ƒруг друга поважати повинн≥Ф, Ц обн≥ме пса за шию, притулитьс¤ обличч¤м до його морди. ќч≥ в Ѕакса св≥тилис¤ рад≥стю, блискали щаст¤м. «а таку ласку до себе в≥н платив ще б≥льшою в≥ддан≥стю ≥ любовТю.

ўо таке щаст¤? ўаст¤ Ц це коли людина робить щасливими ≥нших, любить њх, жал≥Ї ≥ любить тварин. √осподь створив ≥ людей, ≥ тварин. ѕеред ним ус≥ р≥вн≥.

Ќе буваЇ незначних, не вартих уваги б≥д. ƒл¤ когось це маловажна б≥да, а дл¤ когось Ц катастрофа в житт≥, а може й смерть.

¬ласники собак збиралис¤  на подв≥рТњ з≥ своњми вихованц¤ми ≥ розпов≥дали про них р≥зн≥ ≥стор≥њ, випадки з собачого житт¤. ќсобливо балакучими були сус≥ди ¬≥ктора ≤вановича Ц “ет¤на ≥ јнтон.

Ц  ара небесна чекаЇ того, хто образить живу ≥стоту, Ц почав јнтон. Ц —кажу вам про таке: один непор¤дний чолов≥к убив к≥шку ≥ за це д≥став покаранн¤: через два м≥с¤ц≥ його на смерть  збила машина. «а зроблене зло людину чекаЇ небесна кара. ™ вищий суд: в≥н завжди кару приводить до виконанн¤.

Ц ј ќнопр≥Їнко убив пТ¤тдес¤ть двох людей ≥ за це Ц    пожиттЇве покаранн¤, Ц заперечила йому “ет¤на.

Ц ќнопр≥Їнка ще чекаЇ божий суд. ћоже, його кара жахлив≥ша, н≥ж той вирок, що йому винесли, Ц резюмував ¬≥ктор ≤ванович.

“ет¤на розпов≥ла ц≥каву ≥стор≥ю про –екса. ¬ одному сел≥ на Ћьв≥вщин≥ жила с≥мТ¤ ≥ в нењ був собака –екс. «доровий, ¤к вовк. ” тому сел≥ в≥н був царем пс¤чого племен≥ Ц сильний, розумний, ну такий, ¤к Ѕакс.

Ѕакс, почувши своЇ ≥мТ¤, п≥дв≥в вуха ≥ подививс¤ на “ет¤ну. ¬≥н уже зустр≥чавс¤ з нею ≥ признав њњ доброю людиною. “ет¤н≥ сподобалась реакц≥¤ Ѕакса. ¬она ще раз гл¤нула на нього ≥ продовжувала:

Ц ÷¤ с≥мТ¤ була багатод≥тною й дуже заможною. ћала в скрин¤х багато вс¤кого добра, золота й ≥нших коштовностей. Ќаймолодший син похизувавс¤ перед друз¤ми про маЇтки родини: "—крин≥ повн≥ н≥мецькоњ матер≥њ, а ¤к≥ персн≥ з д≥амантами ще в≥д бабц≥ залишились!"

¬ т≥й компан≥њ був ≥ син одного злод≥¤, ¤кий розпов≥в про це батьков≥, а той Ц своњм сп≥льникам. ¬ир≥шили вони пограбувати цю с≥мТю. ¬ноч≥ продерли стр≥ху, зал≥зли на горище, а зв≥дти Ц в комору, де лежало сховане добро. ƒвер≥ до к≥мнати, де спали господар≥, завТ¤зали м≥цною мотузкою. Ќабравши повн≥ сумки речей, злод≥њ, щоб замести сл≥ди, п≥дпалили будинок. –екс, почувши чужих у хат≥, почав голосно гавкати: в≥н ночував у коридор≥. √осподар≥ своЇчасно проснулись, вибили шибку у в≥кн≥ ≥ таким чином вр¤тувалис¤. ј –екс згор≥в разом з хатою. якби не пес, то  згор≥ли б ≥ господар≥.

¬≥ктор ≤ванович ≥ Ѕакс так здружилис¤, що не могли один без одного бути.  оли господар кудись ≥шов, то наказував собац≥:

Ц Ѕакс, ¤ ≥ду у своњх справах, ти залишаЇшс¤ старшим в хат≥! «розум≥в?

Ѕакс дививс¤ на ¬≥ктора ≤вановича розумними чорними очима, п≥дтверджуючи, що збагнув його наказ.

Ц “и господар ≥ охоронець квартири, Ц п≥д≥ймав руку ¬≥ктор ≤ванович.

ѕес проводжав його до дверей ≥ чекав, коли клацне замок, пот≥м б≥г до в≥кна, стрибав на п≥дв≥конн¤ ≥ чекав доти, коли по¤витьс¤ господар на подв≥рТњ й з вулиц≥ махне йому рукою. Ѕакс проводжав його очима, оп≥сл¤ л¤гав на п≥дв≥конн≥ ≥ спогл¤дав, що робитьс¤ на подв≥рТњ.  оли ¬≥ктор ≤ванович повертавс¤ додому, пес з≥скакував на п≥длогу, б≥г до дверей ≥ рад≥сно зустр≥чав господар¤.

—обаки, вовки та ≥нш≥ зв≥р≥ живуть у зграњ, де завжди йде боротьба за перш≥сть. Ќайсильн≥ш≥, найрозумн≥ш≥ стають вожаками. Ѕакс думав, що в≥н, ≈лла,  атерина ≥ ¬≥ктор ≤ванович Ц згра¤. “епер л≥дер Ц ¬≥ктор ≤ванович. „ому б йому не випробувати своњ сили ≥ не стати л≥дером. Ѕакс перестав слухатись  атерини та ≈лли. Ќе признавав њх: хот≥в бути другим п≥сл¤ господар¤. јле, коли ¬≥ктор ≤ванович к≥лька раз≥в нагадав йому про його м≥сце в ≥Їрарх≥њ с≥мТњ, в≥н угамувавс¤.

ќдного разу господар ув≥йшов до своЇњ к≥мнати ≥ побачив таку картину: Ѕакс лежав на постел≥ ¬≥ктора ≤вановича, поклавши голову  на подушку Ц точн≥с≥нько так, ¤к лежить хаз¤њн. ¬≥н лежав на спин≥, п≥дн¤вши лапи догори.

Ц Ќу ти й даЇш, Ц звернувс¤ до нього господар, усм≥хаючись. ѕокликав  атерину ≥ ≈ллу ≥ показав на Ѕакса:

Ц  оп≥юЇ мене. ’оче бути головним у хат≥.

 атерина ≥ ≈лла засм≥¤лис¤. ј в≥н лежить, хоч би що, наче мусить так бути. „екав: виженуть чи н≥. Ќе виган¤ли, Ц сам п≥дв≥вс¤ ≥ п≥шов на своЇ м≥сце.

 оли с≥мТ¤ об≥дала на кухн≥, Ѕакс залазив п≥д ст≥л ≥ терпл¤че чекав: "ћоже, ≥ мен≥ щось перепаде". √одувала його  атерина. ќдного разу в≥н пооб≥дав ≥ п≥шов на своЇ м≥сце. ¬она зауважила:

Ц “и не вд¤чний пес. я тебе нагодувала. Ц ј де твоЇ д¤кую?

Ѕакс повернувс¤ до кухн≥, п≥дв≥в голову ≥: Д √ав, гав, гав!Ф, Ц та ще й кумедно помахав головою.

Ц ќтак треба завжди, Ц зауважила  атерина, Ц ≥ ти будеш найвихован≥ший пес.

ћинали дн≥ ≥ м≥с¤ц≥. Ѕакс обр≥с густою шерстю, потовст≥шав, став сильним. ќдного разу, коли  атерина вивела його на прогул¤нку, то не могла втримати на пов≥дку. Ќе вона керувала ним, а в≥н нею Ц т¤гнув њњ так, що господин¤ не йшла , а б≥гла за ним.

Ц Ѕакс, з тобою ¤ вже не впораюсь, Ц проказала ж≥нка ≥ в≥дчепила поводок.

Ќайб≥льше Ѕакс любив грати на подв≥рТњ з д≥тьми в футбол. ÷е була дивина. —першу д≥ти не хот≥ли брати його в свою команду, проган¤ли його, гукали до ¬≥ктора ≤вановича:

Ц «абер≥ть свого собаку, в≥н заважаЇ нам грати !

ѕроте п≥зн≥ше, коли Ѕакс перехопив мТ¤ч, уз¤в його в зуби ≥ почав з ним т≥кати, пТ¤тнадц¤ть хлопчак≥в кинулись за ним, щоб в≥д≥брати його. јле так ≥ не зум≥ли це зробити. ќп≥сл¤ зм≥нили тактику: пасували мТ¤ч один одному, а пес ган¤вс¤ в≥д одного хлопц¤ до другого. ÷е њм дуже сподобалось. ѕравда, ≥нколи Ѕакс перехоплював мТ¤ч, ≥ тод≥ на подв≥р'њ зд≥ймавс¤ такий крик ≥ свист, що це чули й на сус≥дньому подв≥рТњ.

« часом хлопчаки сам≥ просили ¬≥ктора ≤вановича:

Ц ѕривед≥ть Ѕакса, нехай з нами поган¤Ї у футбол!

Ѕакс став улюбленцем двору. …ого знали вс≥ мешканц≥ будинк≥в чотирикутника Ц в≥д великого до малого. „асто сус≥ди запитували ¬≥ктора ≤вановича,  атерини чи ≈лли:

Ц як ваш Ѕакс? ƒавно його не бачили... “акий красень!.

¬с≥ ц≥ похвали Ѕакс сприймав, ¤к належне. “епер це був не той змарн≥лий, змучений пес. ¬≥н став мужн≥м, красивим, аристократичим. Ѕакс знав соб≥ ц≥ну ≥ вимагав до себе в≥дпов≥дноњ уваги. ¬≥н почав завойовувати перш≥сть серед собак, ¤к≥ верховодили на подв≥р'њ. Ѕакс не т≥льки в≥дбивавс¤, але й сам вступав у б≥йку. « кожною перемогою ставав см≥лив≥шим, ≥нколи нападав першим. Ѕакс не був злобливим, коли суперник п≥дкор¤вс¤, то в≥н прощав йому минулу недружелюбн≥сть. Ѕакс був догл¤нутий ≥ вичесаний пес. ƒл¤ цього ¬≥ктор ≤ванович водив його до тен≥сного столу. —лово ДЅарТЇрФ Ц ≥ Ѕакс Ц на стол≥. —пец≥альною щ≥ткою, ¤ку купила  атерина, вич≥сував його. —початку ц¤ процедура йому не подобалась, а пот≥м сам вистрибував на ст≥л ≥ чекав, поки його вичешуть.

Ћюбив Ѕакс гул¤ти з ¬≥ктором ≤вановичем уноч≥, коли вс≥ спл¤ть, Ц десь так п≥сл¤ третьоњ години. “ихо всюди, навколо Ц н≥ душ≥, т≥льки м≥с¤ць та з≥рки св≥т¤ть над м≥стом. …шли на зупинку тролейбуса, с≥дали на лавочку ≥ рахували, ск≥льки проњде машин повз них.

Ц ќсь уже ≥ дес¤та машина промчала, Ц п≥дсумував ¬≥ктор ≤ванович, Ц пора  вже й додому йти Ц в≥дпочивати.

ќбходили квартал. –≥дк≥сн≥ перехож≥, побачивши њх, здалеку переходили на ≥нший б≥к тротуару.

Ѕакс не любив м≥л≥ц≥онер≥в. «в≥дки в≥н дов≥давс¤, що це люди правопор¤дку? ¬≥ктор ≤ванович сам не любив м≥л≥ц≥њ, в≥дслуживши в «бройних —илах понад тридц¤ть рок≥в, в≥н вважав, що служити в органах пор¤дн≥й людин≥ принизливо, це все одно, що копирсатис¤ в б≥лизн≥, ≥нша справа захищати ¬≥тчизну Ц це благородно ≥ престижно. «ахисники Ѕатьк≥вщини завжди користувались пошаною сп≥вв≥тчизник≥в, а т≥ Ц так соб≥.

Ѕув такий випадок. ќдного разу ¬≥ктор ≤ванович сид≥в  на лавочц≥. Ѕакс був пор¤д з ним. ¬ечор≥ло. ѕоблизу бавилис¤ хлопц≥ ≥ д≥вчата. «верталис¤ до Ѕакса:

Ц Ѕакс, ≥ди з нами гул¤ти! Ц јле в≥н не звернув на них уваги.

—аме п≥д≥йшли двоЇ м≥л≥ц≥онер≥в, почали щось з молоддю говорити, а пот≥м високий запитав:

Ц „ий це собака?

Ѕакс настороживс¤.

Ц „ий? Ц перепитав голосн≥ше.

Ц ћ≥й, Ц ¬≥ктор ≤ванович п≥дв≥вс¤ з лавки.

Ц „ому без намордника ≥ пов≥дка?

Ц ¬≥н сумирний, вихований пес.

Ц Ќе ДположеноФ, треба сплатити штраф! ћоже, в≥н ще кусаЇтьс¤ ≥ скажений...

Ц Ќ≥, це пок≥рливий собака.

Ц “и, старий дурню, замовчи... «ахищаЇш приблудного пса, Ц ≥ дихнув на ¬≥ктора ≤вановича таким перегаром, що в нього аж запаморочилась голова.

Цяк ви з≥ мною розмовл¤Їте?.. ќбражаЇте, Ц скип≥в чолов≥к.

Ц —обака без намордника й пов≥дка, а в≥н ще викобенюЇтьс¤. «астрелю пса, Ц ≥ почав розст≥бати кобуру.

Ц ¬и що?  оли пТ¤н≥, то йд≥ть своЇю дорогою, Цвипалив ¬≥ктор ≤ванович.

¬исокий м≥л≥ц≥онер вит¤гнув п≥столет, пересмикнув затвор.

            Ц Ѕакс, т≥кай! Ц вигукнув господар.

јле собака б≥льше притиснувс¤ до ноги хаз¤њна, вишк≥рив зуби, готовий кинутис¤ на кривдник≥в.

ћ≥л≥ц≥онер прот¤гнув руку, щоб в≥дштовхнути ¬≥ктора ≤вановича, але той шарпнувс¤ вб≥к ≥ п≥дставив груди п≥д дуло п≥столета.

Ц  озел... ¬ сторону... «араз ≥ тебе пристрелю разом з собакою... “вою мать!.. Ц матюкнувс¤ високий.                                                                                                                                                                                                                                                                                                

Ќижчий ростом м≥л≥ц≥онер звернувс¤ до високого:

Ц ѕетре, не зач≥пай њх, бачиш, ¤к старий роз≥йшовс¤. Ќав≥що тоб≥ ц¤ б≥да? ’од≥мо: у нас ще багато справ.

¬исокий не м≥г втихомиритись.

Ц Ќе можна прощати порушникам. „ого ж ми тут ходимо? ѕор¤док треба наводити. Ц ¬≥н усе намагавс¤ в≥дштовхнути ¬≥ктора ≤вановича, щоб вистр≥лити в собаку. Ц ¬≥д≥йди, стара образинаЕ Ќе встр¤вай... ѕрикончу й тебе, Ц кричав в≥н, розмахуючи п≥столетом.

Ц —тр≥л¤й, стр≥л¤й... —ов≥ст≥ нема у вас. «араз передзвоню до начальника вашого в≥дд≥ленн¤! Ц ¬≥ктор ≤ванович вийшов з себе.

Ц “и ще й л¤каЇш мене... Ц скип≥в м≥л≥ц≥онер.

Ѕакс захлинавс¤ в≥д гарчанн¤, готовий за першим сигналом господар¤ кинутись на м≥л≥ц≥онера.

ћоже, це ≥ зак≥нчилось би трагед≥Їю дл¤ Ѕакса ≥ ¬≥ктора ≤вановича, але, схвильован≥ сваркою, п≥д≥йшли хлопц≥ й д≥вчата, ¤к≥ в≥дпочивали поблизу. «доровий глузд уз¤в верх, особливо у нижчого на зр≥ст м≥л≥ц≥онера.

Ц ’од≥мо, ход≥мо, ѕетре, Ц в≥н т¤гнув за рукав високого, Ц бач, ск≥льки св≥дк≥в.

Ц ѕлював ¤ на св≥дк≥в... ¬ладу треба поважати, Ц викрикував високий. ћатюкаючись, в≥н ≥ нижчий на зр≥ст м≥л≥ц≥онер п≥шли в темр¤ву.

¬≥ктора ≤вановича трусило в≥д повед≥нки й образ молодого пТ¤ного м≥л≥ц≥онера.

"як це ¤, полковник, ¤кий прослужив понад тридц¤ть рок≥в, в≥ддавши сили, здоровТ¤ держав≥, в≥тчизн≥, Ц думав в≥н, Ц побувавши у р≥зних складних ситуац≥¤х, не раз чув свист куль. ≤ ось ¤кийсь п'¤ний сержант м≥г пристр≥лити н≥ з того н≥ з сього. ƒе ж це ми живемо? ¬ ¤к≥й держав≥?"

“рохи охолонувши, ¬≥ктор ≤ванович подумав: Д” кожноњ людини чи тварини Ц сво¤ дол¤Е ћи ще, Ц гл¤нув на Ѕакса, Ц потр≥бн≥ на цьому св≥т≥Ф.

ƒивувавс¤ хороброст≥ Ѕакса: "Ќе вт≥к, а, ¤к справжн≥й боЇць, став поруч, готовий у будь-¤ку мить стати на прю з кривдниками".

ѕоходивши трохи вулиц¤ми, заспокоњвшись, ¬≥ктор ≤ванович та Ѕакс прийшли додому.

¬ипав перший сн≥г Ц пухнастий, синювато-б≥лий. яка ж то дл¤ Ѕакса вт≥ха б≥гати, скакати, купатис¤ в б≥л≥й порош≥. …ого радост≥ не було меж.

” Ѕакса по¤вивс¤ друг Ц пес-боксер: масть, статура, р≥ст Ц однаков≥, т≥льки паща в боксера трохи ширша ≥ краватка на груд¤х довша. –аз у раз один з одним ган¤ли наввипередки. ¬≥д них в≥¤ло здоровТ¤м ≥ силою. √осподар ƒруга  (його так ≥ звали)  звертавс¤ до них:

Ц ¬истачить вже так б≥гати. ¬≥дпочиньте!

јле собаки так захопились б≥ганиною, що не думали про в≥дпочинок. ¬они були Ц ¤к два р≥дн≥ брати, нав≥ть в≥вчарка Ѕон≥ обходила њх боком. ƒо своЇњ компан≥њ вони прийн¤ли сетера ƒжулю. ¬она Ц справжн¤ красун¤, була профес≥йним мисливцем. √ан¤ли по подв≥рТю втрьох до знемоги.  оли втомлювались, с≥дали вс≥ троЇ в р¤д ≥ чекали в≥д господар≥в гостинц¤. “≥ њх щедро пригощали.

Ц Ќагул¤вс¤? Ц запитав Ѕакса ¬≥ктор ≤ванович. Ц¬томивс¤? Ќу, ход≥мо додому.

Ѕакс неохоче виконував цю команду: хот≥лось ще побути з друз¤ми.

јле ¤кщо господар напол¤гаЇ, то треба йти. ÷е був пес особливоњ вдач≥. ўось нове визр≥вало у його душ≥. ѕочутт¤ в≥дданост≥ до господар¤ ставали сильн≥шими, вчинки мудрими ≥ ц≥леспр¤мованими. …ому вже не треба давати команду: все виконував, гл¤нувши на господар¤. якщо треба було комусь ≥з член≥в с≥м'њ в≥двол≥ктис¤ в≥д скорботних думок, то йшли до Ѕакса, розпов≥дали йому про все: знали, що не осудить, не продасть. ¬≥н уважно вислуховував, завжди сп≥вчував њм ≥ так дививс¤ в оч≥, н≥би говорив: УЌе хвилюйс¤, все об≥йдетьс¤: час вил≥ковуЇФ. Ѕакс Ц найкращий л≥кар дл¤ член≥в с≥мТњ.

ўе два випадки п≥дн¤ли авторитет Ѕакса не т≥льки серед член≥в с≥мТњ ¬≥ктора ≤вановича, але й серед ус≥х тих, хто його знав.

 атерина з Ѕаксом поњхала на дачу. ѕоралас¤ на город≥ Ц побачила, що бур¤ з≥рвала електричний др≥т, ¤кий був п≥д напругою. ’от≥ла в≥дкинути його, торкнулась рукою за др≥т ≥ затремт≥ла вс¤, не могла в≥д≥рватись в≥д нього. Ѕакс, побачивши, що ж≥нка бТЇтьс¤ в корчах, загавкав, пот≥м приб≥г до сус≥д≥в, гавкав ≥ б≥г у той б≥к, де була  атерина. “≥ побачили, швидко приб≥гли, ледве в≥дт¤гнули њњ в≥д дроту. ¬≥дразу викликали "швидку допомогу".

Ц Ћюбий, милий м≥й, Ѕаксе, Ц говорила п≥зн≥ше господин¤ йому, Ц ти вр¤тував мен≥ житт¤, ¤ тоб≥ зобовТ¤зана...

ƒругий випадок ставс¤ з ¬≥ктором ≤вановичем. ÷е було вже п≥сл¤ двадц¤ть третьоњ години. ¬≥н ≥ Ѕакс поверталис¤ додому в≥д одного при¤тел¤. —обака, ¤к завжди, б≥г попереду, зр≥дка зупин¤вс¤, "розписувавс¤" на стовбурах дерев, стежив за хаз¤њном. Ќеподал≥к в≥д будинку, де вони жили, хтось обхопив ¬≥ктора ≤вановича одною рукою за шию ≥ почав валити його на землю, другою Ц  затул¤в йому оч≥ ≥ рот.

"ўо за жарти? Ц майнула думка, Ц хто це може бути?" Ц ≥ пот¤гнув "жарт≥вника" на св≥тло п≥д л≥хтар. ƒипломат з паперами випав з його рук. “руснувши плечима ≥ зв≥льнившись в≥д нападника, ¬≥ктор ≤ванович побачив, ¤к другий, в≥дчинивши його, щось шукаЇ в ньому, викидаючи один за одним на землю папери.

Ц ўо ви хочете в≥д мене? Ц крикнув в≥н ≥ в цю ж мить пом≥тив, ¤к трет≥й, тримаючи в руках н≥ж, простував до нього.

 Ц Ѕакс, вз¤ти! Ц вигукнув ¬≥ктор ≤ванович.

–аптом клацнули зуби Ѕакса Ц ≥ з рук нападника випав н≥ж, ≥ глибока рана, з ¤коњ сочилась кров, по¤вилас¤ на його л≥кт≥. ¬с≥ три злод≥њ кинулись т≥кати, а Ѕакс поб≥г за ними сл≥дом.

Ц Ѕакс, до мене! Ц гукав ¬≥ктор ≤ванович, кинувшись у кущ≥ за собакою. Ц ƒо мене, Ѕакс!

¬≥н бо¤вс¤, що нападники, можуть поранити чи нав≥ть вбити його.

ѕоскладавши папери в дипломат, знайшовши товсту палицю, ¬≥ктор ≤ванович з Ѕаксом прочесали всю м≥сцев≥сть, проте н≥кого не знайшли. ѕодались до ближнього кафе. “ам сид≥ли три схож≥ на нападник≥в хлопц≥. ќдин з них в≥дразу вийшов у туалет.

Ц ÷е ви т≥льки-що напали на чолов≥ка з дипломатом, Ц запитав ¬≥ктор ≤ванович, розмахуючи палицею.

Ц “и що, мужик, ми вже тут сидимо прот¤гом двох годин, запитай бармена.

’аз¤њн гл¤нув на Ѕакса ≥ промимрив:

Ц Ќе вони?

Ѕакс не зреагував на ц≥ слова: "Ќе вони". 

Ц —≥дай з нами, Ц запропонував один з них ≥ налив у чарку гор≥лки.

 Ц ј пес тв≥й не голодний? Ц спитав ≥ п≥дсунув Ѕаксу шматок ковбаси. ƒо нењ собака не доторкнувс¤.

Ц ¬чений пес, з чужих рук њжу не бере. Ќ≥, мужик, це не ми були, Ц позиркував на палицю чолов≥к.

ѕовернувшись додому, ¬≥ктор ≤ванович зателефонував до в≥дд≥лу м≥л≥ц≥њ, розпов≥в черговому про нападник≥в.

Ц ¬и маЇте т≥лесн≥ ушкодженн¤?

Ц Ќ≥.

Ц ” вас що-небудь забрали?

Ц Ќ≥.

Ц “о чого ви хочете?.. Ќе перешкоджайте нам працювати.

Ц ¬и що? Ц не розум≥ЇтеЕ Ќа мене напали! ’от≥ли пограбувати, та виручив м≥й пес.

јле зам≥сть в≥дпов≥д≥ почув довг≥ гудки.

ѕ≥сл¤ цих двох випадк≥в Ѕакс набув у член≥в с≥мТњ особливого статусу. ≈лла почала його називати Ѕаксом Ѕаксовичем. «верталась до нього на ви. ¬≥н став не т≥льки улюбленим членом с≥мТњ, авторитетом, а й особою з особливими заслугами, знаним собакою не т≥льки в окруз≥, але й у район≥. —≥мТ¤ пишалас¤ ним, а члени сад≥вничого кооперативу йшли до д≥л¤нки ¬≥ктора ≤вановича, щоб т≥льки гл¤нути на знаменитого пса. “епер , коли њхали машиною, Ѕакс с≥дав спереду, ¤к справжн≥й керманич, т≥льки не любив, коли на нього накладали рем≥нь безпеки.

ћинула зима, в своњ права вступила весна.

якось ≈лла знайшла в трав≥ ослабленого, закльованого воронами папугу. ѕ≥дн¤ла його ≥ принесла додому, поклала в кл≥тку, насипала пшона, налила води. ƒв≥ доби в≥дходив, а коли трохи зм≥цн≥в, почав сп≥вати. ѕоказала його Ѕаксу. “ой довго дививс¤ на птаха, а пот≥м ¤к гавкнув, то б≥дний папуга забивс¤ в кут кл≥тки.

Ц Ѕакс, це тв≥й новий друг, ти повинен його поважати ≥ захищати, бач, ¤кий в≥н маленький, Ц повчала його ≈лла, Ц ≥ живе в≥н у наш≥й квартир≥ на таких же правах, ¤к ≥ ти.

Ѕакс не терп≥в суперник≥в. ≤ ¤кщо папуз≥ прид≥л¤ли б≥льше уваги, в≥н гн≥вавс¤, але це був добрий гн≥в. ѕапугу назвали ћаксимом. —коро в≥н звик до прим≥щенн¤. ¬ранц≥ кл≥тку в≥дчин¤ли Ц ≥ ћаксим л≥тав ц≥лий день по к≥мнат≥. “им часом Ѕакс нерухомо сид≥в ≥ сл≥дкував за д≥¤ми ћаксима. ѕол≥тавши, птах с≥дав на кл≥тку Ц ≥ ц≥ла симфон≥¤ звук≥в наповнювала св≥тлицю. Ѕаксу дуже хот≥лос¤ торкнути папугу лапою, ≥ в≥н вискакував на ст≥л, на ¤кому сто¤ла кл≥тка. ј коли наближавс¤ до нењ, то ћаксим в≥дл≥тав ≥ с≥дав на полиц≥ з книжками, куди не м≥г добратис¤ собака, ≥ пильно дививс¤, що той робить.

јле одного разу ћаксим, забувши про застереженн¤, ледве не поплативс¤ своњм житт¤м. ’оч Ѕаксу наказували не ч≥пати птаха, але його мисливськ≥ задатки вз¤ли верх, ≥ коли папуга захопивс¤ сп≥вом на кл≥тц≥, пес п≥дкравс¤ до нього, п≥дн¤в лапу, але раптом почув:

Ц Ѕакс, не можна! ўо ти робиш? √еть з к≥мнати! “и х≥ба, не розум≥Їш, що ћаксим Ц тв≥й друг!

≈лла своЇчасно вв≥йшла до к≥мнати. якби затрималась  на мить Ц то в≥д папуги не залишилос¤ б ≥ п≥рТњнки. ¬она вз¤ла птаха, п≥днесла до пащ≥ Ѕакса, погрозила пальцем.

Ц ўе раз зачепиш ћаксима, то будеш битий.

ќп≥сл¤ посадила папугу на спину собац≥ ≥, тримаючи його, примусила Ѕакса пройтись по прим≥щенню. ѕес зрозум≥в: папугу ч≥пати не можна. «годом ћаксим с≥дав Ѕаксу на спину, ≥ той возив його по вс≥й квартир≥. Ѕакс ≥ папуга стали друз¤ми. ÷≥ жив≥ ≥стоти любили сонце. ¬они  с≥дали разом з  атериною б≥л¤ в≥кна й дивились на нього. якось  атерина, сид¤чи б≥л¤ в≥кна, засп≥вала п≥сню. Ѕакс, ¤кий сид≥в поруч з нею, почав п≥дтримувати њњ, а ћаксим, почувши њхн≥ голоси, закатав таке аранжуванн¤, що, ув≥йшовши до к≥мнати, ¬≥ктор ≤ванович сказав:

Ц Ќепоганий ансамбль виходить, можете виступати на естрад≥ й грош≥ заробл¤ти.

ѕриходили сус≥ди, родич≥, знайом≥, ≥  атерина демонструвала њм св≥й ансамбль. √ост≥ плескали. ’валили, бажали творчих усп≥х≥в ≥ дивувались њхн≥ми артистичним зд≥бност¤ми.

јле б≥льше за все Ѕакс любив њздити на дачу. як в≥н дов≥дувавс¤,  що с≥мТ¤ збираЇтьс¤ њхати туди, важко сказати. —ам брав у зуби нашийник, поводок ≥ п≥дходив до ¬≥ктора ≤вановича.

Ц ’очеш прогул¤тись? Ц питав той, Ц ¤ ж вранц≥ виводив тебе.

Ц Ќ≥, Ц махав головою Ѕакс.

Ц Ќа дачу? Ц питав його ¬≥ктор ≤ванович, ≥ оч≥ Ѕакса св≥тились рад≥стю, вуха притискалис¤ до т≥ла, а зад ≥ обрубок хвоста пустились у танець.

Ц ѕоњдеш, поњдеш, Ц запевн¤в його чолов≥к.. ¬≥д цих сл≥в пес високо п≥дстрибував: намагаючись лизнути господареве обличч¤.

¬≥ктор ≤ванович над≥вав на пса нашийник, ч≥пл¤в поводок (≥нколи накладав намордник) ≥ йшли до сто¤нки машини. јле цього разу зустр≥в при¤тел¤. ѕоки з ним розмовл¤в, Ѕакс поб≥г на дит¤чий майданчик, на ¤кому дв≥ д≥вчинки гралис¤ мТ¤чем. Ѕакс дуже любив д≥тей, завжди з ними в≥тавс¤ першим, дозвол¤в њм гладити себе. ≤ вони до нього ставилис¤ любТ¤зно. “≥льки-но побачать Ѕакса Ц в≥дразу: У Ѕакс, дай лапу!Ф ¬≥н поважно п≥дн≥мав правицю ≥ вкладав њњ в маленьку ручку дитини. ћал¤ тр¤сло його лапу ≥ дуже було задоволене тим, що пес сп≥лкуЇтьс¤ з ним. ћалюки кидали йому мТ¤ч ≥ в≥н п≥дбивав його носом, ¤к справжн≥й футбол≥ст. ÷е забавл¤ло д≥тей ≥ пса. –ад≥сть була обоп≥льна.

ј сьогодн≥ було ≥накше.  оли одна з д≥вчаток, кинула в б≥к Ѕакса мТ¤ч ≥ в≥н схопив його й приб≥г до них з над≥Їю, що буде з ними гратис¤, Ц вони почали ≥стерично кричати ≥ плакати. —початку Ѕакс стрибав б≥л¤ них, а пот≥м, кинувши мТ¤ч, с≥в ≥ здивовано дививс¤ на них, не розум≥ючи чого вони вередують.

ѕриб≥гла молода, невеличка на зр≥ст ж≥нка ≥ не своњм голосом закричала:

Ц ÷ей собака хот≥в покусати моњх д≥тей... ¬≥н на них кидавс¤...

ѕот≥м, коли з≥бралис¤ люди, вона заговорила:

 Ц ¬≥н покусав моњх д≥тей.

—хопила кам≥нь ≥ вдарила ним собаку. Ѕакс в≥дскочив, але роздратована ж≥нка п≥дн¤ла сучкувату палицю ≥ полоснула  нею собаку по голов≥.

ѕриб≥г ¬≥ктор ≤ванович:

Ц ўо ви робите? „ому ви його бТЇте? ÷ей собака н≥кого не кусаЇ: в≥н навчений... “им б≥льше не ч≥паЇ малих д≥тей! ¬≥н дуже любить њх.

ћолода мати не переставала репетувати. ўоб виправдати своњ д≥њ, вона п≥дн¤ла такий вереск, ¤кий було чути ≥ на сус≥дн≥й вулиц≥.

Ц ¬≥н покусав... покусав... моњх д≥тей... –озвели тут собак... ѓх ус≥х треба познищувати... ƒ≥тей не можна вивести гул¤ти...

¬она так лементувала, плакала, ревла, н≥би њњ р≥зали. «≥ вс≥х бок≥в б≥гли люди.

≤стер≥¤ ц≥Їњ молодиц≥ д≥йшла до крайньоњ меж≥:

Ц ÷ей пес покусав мене ≥ моњх д≥тей... ¬икликайте м≥л≥ц≥ю!.. …ого треба вбити! ѕрийде м≥й чолов≥к, ≥ в≥н знищить його, Ц не вгамовувалась вона.

Ќа цей вереск приб≥гла њњ мати Ц јнна ‘едор≥вна. ÷е була середнього зросту, вродлива ж≥нка. ’оч мала поважний в≥к, але швидко рухалась.

Ц я не дозволю, щоб моњх онучок ≥ мою доньку  кусав скажений пес. Ќегайно викликайте д≥льничного... —обаку треба ≥золювати ≥ знищити. Ц ¬она вз¤ла д≥вчаток на руки. Ц я вам за¤вл¤ю: пес буде знищений, Ц об≥ц¤ла вона д≥т¤м ≥ люд¤м, що зб≥глис¤ на крик.

 оли б ¬≥ктор ≤ванович знав, ¤к≥ насл≥дки будуть у майбутньому в≥д цього ≥нциденту, то не т≥льки на пов≥дку пов≥в би Ѕакса, а на руках пон≥с би його ≥ншою дорогою. Ќе знали вони, з ¤кою страшною людиною перетнулис¤ њхн≥ шл¤хи.

¬же й д≥вчатка перестали вередувати, заспокоњлись, а ж≥нки лементували, показуючи пальцем на собаку ≥ на чолов≥ка, проклинали вс≥х господар≥в, ¤к≥ завели соб≥ собак. —еред юрби знайшлис¤ ≥ так≥, що п≥дтримували сварливих ж≥нок Ц доньку ≥ мат≥р. ѓх було б≥льше, н≥ж власник≥в собак, ¤к≥ чомусь мовчали.

¬≥ктор ≤ванович причепив Ѕаксов≥ поводок ≥ пов≥в його до сто¤нки, на ¤к≥й охорон¤лась машина.

÷ей випадок гн≥тив не т≥льки чолов≥ка, але й собаку. ѕес був засмучений, раз у раз озиравс¤, нав≥ть не прив≥тав охоронц¤ сто¤нки Ц в≥вчарку ƒол≥, з ¤кою дос≥ був у при¤тельських стосунках. ѕроб≥г, не звернувши на нењ уваги.

Ц Ќе журис¤, Ц звернувс¤ до Ѕакса його господар, Ц багато лихих людей ще на б≥лому св≥т≥.

 

√лава ”≤≤

Ќа сто¤нц≥  Ѕакс не с≥в, ¤к завжди, на переднЇ сид≥нн¤, а подавс¤ Ц на заднЇ.  оли  прињхали до квартири, щоб забрати р≥зне дачне начинн¤,  атерину ≥ ≈ллу, в≥н не вийшов з машини.

 ѓхали на дачу дорогою (њњ недавно в≥дремонтували в честь сам≥ту семи президент≥в), через зону в≥дпочинку Ѕрюхович≥. ÷е одно з самих найприваблив≥ших ≥ улюблених дл¤ льв≥в'¤н м≥сць в≥дпочинку. ¬ самому центр≥ цього м≥стечка Ї к≥лька озер, з ¤ких спущено воду, вичищено бруд, ≥ вони готов≥ прийн¤ти в≥дпочиваючих. —юди прибувають люди, щоб подихати л≥совим пов≥тр¤м. ” цьому район≥ весн¤не ≥ л≥тнЇ сонце позитивно впливаЇ на молод≥ т≥ла, даруЇ њм привабливий загар, актив≥зуЇ житт¤, оновлюЇ дух, воду, грунт, даЇ  життЇв≥ сили.  олись на цих озерах в≥дпочивали роб≥тники, колгоспники, кооператори, студенти, школ¤р≥, творч≥ люди, д≥ти р≥зного в≥ку, л≥тн≥ люди. ¬с≥ вони п≥сл¤ проведеного тут вих≥дного дн¤ поверталис¤ додому оздоровлен≥ ≥ рад≥сн≥.

Ѕакс завжди уважно спостер≥гав, ¤к на озерах плавали дик≥ качки, гуси, ≥нш≥ водоплавн≥ птахи. Ћюбив купатис¤. ¬≥ктор ≤ванович зупин¤в автомоб≥ль, кидав палицю або мТ¤ч далеко в≥д берега ≥ посилав собаку за ними. ¬≥н скакав у воду, хапав у зуби той чи ≥нший предмет ≥ приносив ¬≥кторов≥ ≤вановичу. ≤нколи ц¤ забава продовжувалась ц≥лу годину.  атерина витирала свого улюбленц¤ рушником. ѕот≥м ус≥, щаслив≥ й задоволен≥, мчали дал≥. «л≥ва њх в≥тали струнк≥ корпуси санатор≥њв, справа Ц шеренга будиночк≥в Ц це колишн≥ п≥онерськ≥ табори (тепер приватизован≥). ј трохи дал≥Е ѕо обидва боки дороги сто¤ли затишн≥ будинки з гаражами на перших п≥вп≥двальних поверхах. Ќавколо них Ц ¤скраво пофарбован≥ паркани, а за ними спок≥йно ход¤ть кури, гуси, качки, б≥гають собаки або пасетьс¤ привТ¤зана на довгий ланцюг коза. ј дал≥ за будовами  виступають п≥дстрижен≥ ≥ догл¤нут≥ плодов≥ дерева, кущ≥. јле найб≥льш в цьому район≥ вабили вс≥х  овоч≥ ≥ кв≥ти. Ќав≥ть у листопад≥ чи на початку грудн¤, коли замерзл≥ калюж≥ уже виблискують льодом, на стеблах, заввишки до метра, червон≥ли пом≥дори, на ¤блун¤х вис≥ли велик≥ ¤блука, чорн≥ли ще не з≥бран≥ грона винограду. Ѕ≥л¤ кожного будинку Ц хризантеми ≥ тро¤нди Ц ¤скраво-б≥л≥, червон≥, рожев≥ ≥ нав≥ть чорн≥.

якщо добре придивитис¤, то можна вглед≥ти (трохи дал≥ в≥д людського ока) засклен≥ або вкрит≥ пол≥етиленовою пл≥вкою парники. ≤ чого т≥льки там не вирощують! ƒиво нашого часу Ц гвоздики, ц≥на ¤ких на восьме березн¤  п≥дн≥маЇтьс¤ до дес¤ти гривень за штуку. ≤ чому њх так любл¤ть ж≥нки? ¬они н≥жно пест¤ть ≥ ц≥лують ц≥ гарн≥ кв≥ти. ўось в цьому криЇтьс¤! ’то може сказати, що живуть тут непрацьовит≥ люди? ¬они любл¤ть р≥дну мат≥нку-землю, прикладають до нењ руки. ≤ ш≥сть ар≥в ірунту забезпечують громад¤нина не т≥льки картоплею ≥ зеленню, а й ус≥м тим, що потр≥бне дл¤ житт¤.

якщо житель цих м≥сць запросить вас у гост≥, то ви обовТ¤зково побачите на його стол≥ хрумк≥ квашен≥ ог≥рочки, червон≥ пом≥дорчики, маринован≥ грибочки.  Ќав≥ть у травн≥ в≥н подасть вам св≥ж≥ ¤блука,  н≥би вони з дерева з≥рван≥ вчора. ≤ чого т≥льки не виробл¤ють господин≥ в цих селах! ” ¤к≥й ≥нш≥й крањн≥ ви знайдете так≥ пироги ≥ торти, начинен≥ чорносливом ≥ прос¤кнут≥ кремами, що й сам≥ в рот стрибають? “ака смакота нав≥ть не приснитьс¤. ј ¤к≥ вам п≥днесуть наливки, соки, вино! ’≥ба це може зр≥вн¤тис¤ з тим, що продають у магазинах, за ¤к≥ ще й платимо по гривн≥ ≥ б≥льше за скл¤нку. ј квас, пиво ≥ первак! як випТЇш, то й голова св≥тл≥шаЇ ≥ говориш безперестанку. ƒе т≥льки т≥ слова берутьс¤?

ћожна певно сказати, що край цей Ц родючий ≥ багатий, а народ Ц прив≥тний, добрий ≥ см≥ливий. ”крањнська мова, ¤кою розмовл¤ють жител≥ цих с≥л, св≥дчить про њх душевн≥сть ≥ благородн≥сть.

Ќаша машина минула станц≥ю Ѕрюхович≥. ѕозаду залишились перењзди, почалос¤ село Ѕ≥рки. Ўирока асфальтована дорога зак≥нчилась. ѕо¤вилась Ц звичайна с≥льська, про ¤ку колись писав ћикола √оголь, з вибоњнами, пилюкою, глибокими ¤мами. “а чи Ї в украњнських селах добр≥ дороги?

¬≥ктор ≤ванович веде машину на невелик≥й швидкост≥. ѓњ обган¤ють автобуси, набит≥ людьми,  ¤к оселедц¤ми в бочц≥. „ерез дес¤ть хвилин њзди такою дорогою, салон наповнюЇтьс¤ порохом.

Ћюди починають чхати, терти оч≥. Ќа де¤ких обличч¤х п≥т виводить так≥ малюнки, ¤ким позаздрив би ≥нд≥Їць з п≥вн≥чноњ јмерики. ѕо обидва боки шосе зелен≥ють пол¤ сел¤нськоњ сп≥лки. ѕасажири автобуса про¤вл¤ють витримку ≥ терп≥нн¤. який дивний ≥ терпеливий народ!..

ќсь уже ≥ перехрест¤ дор≥г: нал≥во Ц село ясниська, направо Ц –окитне, а перед ними, в далин≥, видн≥ютьс¤ будинки села Ѕуди. Ѕудинки цегл¤н≥, живуть у них заможн≥ господар≥. ѕравда, Ї ≥ маленьк≥ глин¤н≥ хатинки, ¤к≥ на фон≥ заможного села вигл¤дають б≥дними сиротами. Ќа господарц≥ б≥л¤ хати Ц близько гектара земл≥. ѕ≥сл¤ розпаюванн¤ колгосп≥в сел¤ни одержали ще по два-пТ¤ть гектар≥в за селом. «аможн≥шим Ц кращ≥ земл≥, б≥дн≥шим Ц менш родюч≥. як завжди буваЇ: хто дружить з начальством, той ≥ землю ближче до хати одержуЇ, а хто далекий в≥д нього, той землю далеко в≥д хати маЇ.

”крањнськ≥ садиби славл¤тьс¤ догл¤нутими ≥ плодючими садами. ўо там говорити? Ћюбий м≥й читачу,  прињжджай на √аличину ≥ побачиш, ¤к ум≥ють хаз¤йнувати справжн≥ господар≥ земл≥.

—ьогодн≥  атерина ≥ ≈лла вир≥шили пройтис¤ л≥сом до дач≥ ≥ водночас гриб≥в назбирати. —перечалис¤: брати Ѕакса з собою чи н≥. —обац≥ хот≥лос¤ ≥ з ж≥нками йти, ≥ з ¬≥ктором ≤вановичем залишитис¤, тому крутивс¤ то туди, то сюди. ¬ир≥шили: нехай њде в машин≥.

—аме тепер на к≥нцеву зупинку прибув рейсовий автобус. « нього висипало чолов≥к з пТ¤тдес¤т. ÷е сад≥вники. Ќе думайте, що на к≥нцев≥й зупинц≥ Ї розворотне к≥льце чи укритт¤ в≥д дощу. Ќ≥. “ут Ц лише дв≥ невеличк≥ лавочки, на ¤ких можуть с≥сти з дес¤ть ос≥б...

Ц ƒержава зробила дуже мудро, Ц звернувс¤ ¬≥ктор ≤ванович до  атерини, ¤ка чекала, поки пройдуть     сад≥вники, Ц що вид≥лила невеличк≥ д≥л¤нки люд¤м не придатноњ дл¤ господарства земл≥. Ћюдина-трудар зробила з цих пустир≥в оазиси... ¬≥ддали землю безплатно сел¤нам...  олгоспники вже не будуть працювати на пом≥щик≥в Ц гол≥в колгосп≥в... ∆итт¤ завжди в рус≥... ѕрийшли нов≥ покол≥нн¤, вони вимагають нових ≥дей, нових виробничих в≥дносин, нового укладу житт¤ ≥ перерозпод≥лу матер≥альних ц≥нностей. “ехн≥чн≥ революц≥њ привели в рух нов≥ потенц≥альн≥ сили, ¤к≥ вимагають нов≥тн≥х технолог≥й. Ѕез них нема руху вперед...

¬≥ктор ≤ванович продовжував висловлювати своњ думки, ¤к≥ уважн≥ше слухав Ѕакс, н≥ж  атерина ≥ ≈лла.

Ц „и прот¤гом ≥снуванн¤ людства було багато особистостей, ¤к≥ зробили корисне дл¤ людського роду, розширили св≥тобаченн¤, розкрили суть процес≥в, ¤к≥ прот≥кають у природ≥, в≥дкрили нов≥ закони, п≥дн¤ли на вищий ступ≥нь цив≥л≥зац≥ю, вказали дорогу ≥нтелекту майбутн≥х покол≥нь. ÷их титан≥в людського розуму Ц ген≥њв Ц можна перерахувати на пальц¤х рук ≥ н≥г. Ћюдина Ц дит¤ природи, њњ нерозривна сутн≥сть. Ќе вс≥ д≥ти змалечку Ц вундерк≥нди, н≥хто п≥сл¤ народженн¤ не знаЇ, що класти палець у вогонь не можна: обпече. “≥льки досв≥д показуЇ, що вогонь, кр≥м добра, може робити ≥ зло.

Ц ўо ¤ хочу цим сказати, Ц господар зиркнув на Ѕакса, Ц не т≥льки людина, але й тварина, все здобуваЇ досв≥дом ≥ п≥дтвердженн¤м цьому Ї наш пес. ¬и ж бачили, ¤к Ѕакс уважно спостер≥гав за ¤зиком полум'¤, торкнувс¤ його носом ≥ в≥дскочив уб≥к, а пот≥м стрибав ≥ безсило гарчав на вогонь. ¬≥н одержав досв≥д ≥ вже н≥коли не торкнетьс¤ носом до полумТ¤.

яскраво св≥тило сонце, насичене озоном, чисте пов≥тр¤ п≥дн≥мало настр≥й, настроювало ¬≥ктора ≤вановича,  атерину ≥ ≈ллу, а також ≥ Ѕакса, на при¤зний лад. ƒумки хвил¤ми перескакували з одн≥Їњ теми на ≥ншу. ’от≥лос¤ говорити, виговоритись, зн¤ти внутр≥шню напругу.

Ц ќсь наш пес, Ц продовжував ¬≥ктор ≤ванович, Ц профес≥йний сторож. ¬≥н н≥кого не допускаЇ на нашу д≥л¤нку: наша власн≥сть Ц це його власн≥сть, сторожко охорон¤Ї нашу землю, обер≥гаЇ њњ, свою землю. “е, що земл¤ стала власн≥стю, Ц це добре. Ћюди пот¤гнулис¤ до нењ. „олов≥ки ≥ ж≥нки р≥зного в≥ку, њхн≥ д≥ти, онуки, по дес¤ть ≥ б≥льше годин, не розгинаючи спини, працюють на своњх д≥л¤нках. ј коли випр¤мл¤ють, Ц йдуть в≥дпочиватиЕ  ќц≥нюють свою працю. Ќе наймитують, а працюють з задоволенн¤м  дл¤ корист≥ ≥ здоровТ¤.

 атерина п≥дтвердила ц≥ думки:

Ц якщо людськ≥ руки турботливо будуть пестити годувальницю-землю, то вона в≥ддастьЕ подаруЇЕ Ц шукала ≥ не могла знайти слова, щоб висловити своњ почутт¤. ј пот≥м продовжила, Ц ... достатки, заможн≥сть, стане р≥дною, близькою, коханою. ¬ колгоспах њњ занедбали, не давала прибутку, лише збитки, низьк≥ урожањ, а тепер все заросло бурТ¤нами, —к≥льки на ”крањн≥ м≥льйон≥в гектар≥в усусп≥льненоњ земл≥ лежить нелюбимою пасербицею. «емл≥ потр≥бен дбайливий господар, а не івалт≥вник, ¤кий би використав њњ т≥ло дл¤ власного задоволенн¤.

 атерина аж скрикнула:

Ц Ћюди! Ќасильство над землею недопустимо: воно завжди обертаЇтьс¤ зрадою, непередбаченими насл≥дками. «емл¤, тонесенький шар ¤коњ разом з сонцем, годуЇ все живе на планет≥. ќй, заговорилис¤ ми вже тут, треба йти. ’од≥мо, ≈лла!

≤ вони п≥шли за юрбою сад≥вник≥в, що розт¤гнулас¤ на п≥вк≥лометра Ц в≥д зупинки до л≥су.

Ѕакс приск≥пливо дививс¤ на людей, що вийшли з автобуса, ≥ його особливо зац≥кавив м≥сцевий пастух, од¤гнений у чорне Ц з претенз≥Їю на ≥нтел≥гентн≥сть Ц в капелюс≥, в б≥л≥й сорочц≥ ≥ при краватц≥. ¬ руках тримав розкладний ст≥лець ≥ палицю.  оли пасажири автобуса наближались до нього, а це були здеб≥льшого горожани, в≥н с≥дав на ст≥лець ≥ з ≥рон≥Їю, в ¤ку вкладав перевагу с≥льського жител¤ над м≥ським, голосно командував:

Ц –ота, шикуйсь...  роком руш... –аз, два...Ўирше крок, не в≥дставати!..

ћ≥сцев≥ ж≥нки також см≥¤лис¤, дивл¤чись, ¤к м≥ськ≥ жител≥, розт¤гнувшись, не звертаючи н≥ на кого уваги, несуть ≥нвентар дл¤ роботи на садових д≥л¤нках. ƒорога, ¤кою ≥дуть сад≥вники, веде на п≥вн≥чний зах≥д, саме тепер тепле пром≥нн¤ сонц¤ кидаЇ довг≥ т≥н≥ п≥д ноги людей. ”с≥ сп≥шать до своњх д≥л¤нок. «а селом повертають у л≥с ≥ йдуть багатьма стежками, поглинаючи красу л≥су, ¤кий багатий на гриби. ¬ ньому з липн¤ по жовтень т≥льки ≥ чуЇш вигуки грибник≥в. яких т≥льки гриб≥в там нема: б≥л≥ гриби, зелен≥ ≥ чорн≥ грузд≥, лисички, моховики ≥ тьма-тьмуща опеньок, не кажучи вже про р≥зн≥ мухомори та ≥нш≥ нењстивн≥ гриби. який ц≥лющий ≥ плодючий куток. «а к≥лометр по ц≥й дороз≥ в≥д села Ѕуда висить знак Дѕроњзд забороненоФ, а ще трохи дал≥ Ц Д–ад≥оактивн≥стьФ, ще дал≥ Ц шлагбаум, через сорок метр≥в Ц зал≥зн≥ ворота з масивним замком, справа ≥ зл≥ва Ц загорожа з с≥тки, на ¤к≥й через кожних сто метр≥в вис¤ть знаки Д–ад≥оактивн≥стьФ. «а воротами, на фасад≥ жовтого двоповерхового будинку, Ц вив≥ска з написом ДЋьв≥вський пункт захороненн¤ рад≥оактивних в≥дход≥вФ (ѕ«–¬).

÷≥кавий навколишн≥й л≥с Ц висок≥ сосни ≥ ¤линки, стол≥тн≥ дуби, б≥л≥ оголен≥ берези, непролазн≥ хащ≥ кущ≥в Ц неповторна краса. ≤деш ≥ про все забуваЇш, насолоджуЇшс¤ мальовнич≥стю навколишнього св≥ту, захоплюЇшс¤ ≥ сп≥ваЇш: мелод≥¤ сама приходить до тебеЕ Ќе йдеш, а летиш, не пом≥чаЇш, що сонце п≥дн¤лось на полудень ≥ своњми лапатими промен¤ми вир≥зуЇ на сухому лист≥, що лежить на земл≥, чудернацьк≥ малюнки. Ќе м≥сцев≥сть, а поез≥¤ природи.

÷е Ц запов≥дник, природний парк. ≤ серед ц≥Їњ велич≥ людина захоронила рад≥оактивн≥ в≥дходи, порушивши гармон≥ю краси, еколог≥ю, сутн≥сть еволюц≥йних закон≥в розвитку. Ћюдський розум став над ними. Ћюдина витискуЇ з об≥гу ≥нш≥ б≥олог≥чн≥ види. ј на ≥снуванн¤ вс≥ мають право! якби ж то розум людський у кожну голову р≥вном≥рно вкладавс¤!.. Ќ≥. ≤нтелект розчинивс¤. ¬ одних його забагато, а в ≥нших...

Ц Ќехай Ѕакс њде з тобою, Ц ще раз сказала  атерина, Ц недалеко, за поворотом випустиш Ц хай трошки проб≥житьс¤ за машиною.

–озвернувс¤. Ќа дороз≥ вже Ц н≥ душ≥, т≥льки в≥тер шугаЇ ≥ свистить про щось своЇ.

Ќа рокитн¤нському шл¤ху ¬≥ктор ≤ванович зупинив машину, випустив собаку на дорогу.

Ц Ќу, б≥жи!..

ѕес т≥льки цього ≥ чекав. ћашина рушила. ≤ чим б≥льше вона набирала швидк≥сть, тим скор≥ше б≥г Ѕакс. ¬≥н ≥нколи нав≥ть ≥ випереджав автомоб≥ль, але любив б≥гти поруч, з л≥вого боку Ц навпроти вод≥¤. Ѕ≥г ≥ дививс¤ на ¬≥ктора ≤вановича.

Ц ўо Ц втомивс¤? Ц вод≥й зупинив машину. “епер Ѕакс вскочив у в≥дчинен≥ дверц≥ ≥ с≥в на переднЇ сид≥нн¤.

–ок≥тно Ц село, що розт¤гнулось на дванадц¤ть к≥лометр≥в. ’ата в≥д хати Ц метр≥в за дв≥ст≥. ѕосеред нього Ц джерельна криниц¤. Ѕ≥л¤ нењ завжди багато машин. —ад≥вники набирають води в б≥дони, бутл≥, кан≥стри. ¬≥ктор ≤ванович теж набрав, сам напивс¤. —тол≥тт¤ми б≥жить вона з цього джерела, Ц маЇ л≥кувальн≥ властивост≥. Ѕакс теж вискочив з машини, напивс¤ води в р≥вчаку, сполоснув ноги. ¬ода холодна, пТЇш Ц зуби н≥м≥ють. √орожани, коли повертаютьс¤ додому, обовТ¤зково набирають ц≥Їњ води. ¬ н≥й маринують, квас¤ть овоч≥, б≥льш≥сть пТЇ цю воду, а не ту водопров≥дну, ¤ку кипТ¤т¤ть, проц≥джують, пот≥м знов кипТ¤т¤ть ≥ все одно вона в≥ддаЇ хлором, зал≥зом ≥ ще ¤кимсь невизначеним неприЇмним запахом. ј ц¤ Ц ц≥люща, св≥жа Ц одним словом, джерельна.

« середини села поњхали вгору Ц нал≥во. ќсь ≥ ворота з вив≥скою Дясна ѕол¤наФ. “ут знов господар випустив Ѕакса з машини. « цього м≥сц¤ пес уже сам добиравс¤ до городу. ¬есь город Ц чотири сотки земл≥. ѕерш за все в≥н њх обб≥гав, щось нюхав, перев≥р¤в, чи все на м≥сц≥.

Ѕакс любив сонце, ≥ коли воно прип≥кало, то залазив п≥д машину ≥, вит¤гнувшись у трав≥, спостер≥гав за працею вс≥х член≥в с≥мТњ. «годом вил≥зав з≥ свого укритт¤, приб≥гав до господар≥в, ¤к≥ працювали на гр¤дках. ’от≥в њм допомогти. Ѕ≥г до хл≥вчика, приносив грабл≥ та сапку, с≥дав на дор≥жц≥ ≥ дививс¤.  атерина запитувала:

Ц “и прийшов роботу приймати?.. „и норму виконали?.. як≥сно працюЇмо... “и Ц ¤к начальник... Ѕригадир...  онтролер... ј може, ти вже њсти хочеш?..

ѕес притискав вуха до голови, махав обрубком хвоста. ÷е  означало, що в≥н погоджувавс¤ з тим, що вже пора йому об≥дати.  атерина йшла до будки, приносила закутану ганч≥ркою миску ≥ ставила перед ним.

Ц ѓж, Ѕакс, поки страва ще тепла. Ќа природ≥ в тебе апетит розгул¤вс¤.

Ќаситившись, собака др≥бот≥в ногами по скопан≥й гр¤дц≥, щось винюхував ≥ розгр≥бав землю лапами. Ќюх мав чудовий. ¬игр≥бав мишей, ¤к≥ т≥кали на ≥нш≥ д≥л¤нки.

Ц ƒаремно хл≥ба не њси, сам соб≥ роботу шукаЇш, робот¤щий пес, не лежень, Ц ¬≥ктор ≤ванович гладив його по голов≥, чухав за вухами, Ц йому дуже хот≥лось показати Ѕаксов≥, що в≥н його любить ≥ любов њхн¤ взаЇмна. ј пес клав йому голову на кол≥на, мружив оч≥, пройн¤тий почутт¤м вд¤чност≥ ≥ в≥дданост≥ до господар¤.

Ц я його годую, прибираю за ним, стелю йому пост≥ль, пошила шубу, щоб не мерз, а в≥н до мене   байдужий, Ц жартувала  атерина. Ц Ѕач, ¤к до тебе лине, Ц з добрим почутт¤м заздрост≥ продовжувала вона. Ц ’ай тепер тебе тв≥й господар годуЇ. ¬≥н т≥льки пестить тебе...

Ц ¬≥н мене любить тому, Ц ¬≥ктор ≤ванович п≥дн¤в голову, Ц  що ¤ н≥коли злим не буваю, ум≥ю прощати. Ѕакс давно вже визначив, хто глава с≥мТњ, хто грош≥ заробл¤Ї. ¬≥н знаЇ своЇ м≥сце в с≥мТњ. Ѕакс до мене прихильний тому, що ¤ н≥коли його не образив.

Ѕакс прислухавс¤ до ц≥Їњ розмови ≥ дививс¤ на хаз¤њна таким безмежно в≥дданим погл¤дом, ¤кий т≥льки буваЇ у в≥рних друз≥в.

Ц ¬≥кторе, ¬≥кторе, Ц гукала  атерина, Ц нарубай у л≥с≥ жердин, щоб п≥двТ¤зати квасолю!

Ц —к≥льки?

Ц Ўтук двадц¤ть...

Ц ¬же йду.

¬≥ктор ≤ванович уз¤в сокиру, пилку ≥ подавс¤ до л≥су. —аме тепер Ѕакс був на другому к≥нц≥ городу, крутивс¤ б≥л¤ ≈лли.

Ц –оботу мою перев≥р¤Їш? Ц см≥¤лась вона до собаки, ¤кий раптом чкурнув за огорожу.

¬≥ктор ≤ванович не пройшов ≥ двохсот метр≥в, ¤к почув:

Ц ќй лишенько, що ти наробив! ѕотоптав моњ пом≥дори! Ц почувс¤ плакучий голос сус≥дки. Ц ѕотоптав моњ пом≥дори... я ж казала не раз, що собаку треба привТ¤зувати... Ќа загорож≥ д≥ру зробив... —к≥льки шкоди...

ѕес догнав свого господар¤ ≥, задоволений, поб≥г пор¤д з ним. ј позаду репетувала сус≥дка, посилаючи на Ѕакса вс≥х лихих. ѕролунав голос  атерини:

Ц Ѕакс, вернись!..

јле собаку манило нове, ним ще не п≥знане, Ц л≥с, його таЇмнич≥сть, шелест лист¤, р≥знобарвн≥сть кольор≥в, р≥зноман≥тн≥сть запах≥в. “≥льки в л≥с≥ забуваЇтьс¤ суЇта житт¤, по-справжньому можна в≥дпочити.

Ѕакс ≥ не думав повертатис¤: в≥н б≥г, високо п≥дн¤вши головою, Ц сильний, стрункий, мужн≥й, знав, що поруч з ним ≥де його захисник ≥ володар, ¤кий також почував себе пор¤д з Ѕаксом сильним ≥ захищеним. ≤ чомусь у цьому л≥с≥ все було њм р≥дне, своЇ, приЇмне, н≥би вони були не в цьому реальному, а в казковому, омр≥¤ному, загадковому св≥т≥, що даЇ наснагу до творчост≥. ≤ в господар¤, ≥ в собаки почутт¤ були п≥днесен≥, весел≥ ≥ рад≥сн≥.

Ц ƒе ж цих жердин нарубати? Ц звернувс¤ до Ѕакса чолов≥к. Ц ’одимо, шукаЇмо ≥ не можемо знайти.

–аптом побачили дубок: заввишки чотири метри. √арна жердина. ¬≥ктор ≤ванович ≥ пес довгенько сто¤ли ≥ дивились на нього.

Ц Ўкода рубати таку красу, Ц ¬≥ктор ≤ванович гл¤нув на Ѕакса , ≥ той гавкотом п≥дтвердив його думку.

Ц –аз ти не хочеш, то ≥ не будемо. ’од≥мо зв≥дси...

ўе пожал≥ли красуню-бер≥зку. Ќатрапили на пеньки в≥д ¤линок, дубк≥в, бер≥зок, ¤сен≥в, ≥нших дерев, занесених у червону книгу.

Ц ћи з тобою жал≥Їмо природу, а ось варвари Ц повирубували, Ц розм≥рковував чолов≥к, ≥ пес згоджувавс¤ з ним.

«упинилис¤ б≥л¤ пон≥веченоњ, похиленоњ бурею до земл≥, берези, що мала метр≥в з двадц¤ть довжини. ¬≥ти в≥д стовбура Ц пр¤м≥, так≥, ¤к т≥ жердини, про ¤к≥ згадувала  атерина. ¬≥ктор ≤ванович рубав њх, ст≥сував, а думки не давали спокою. „омусь ц¤ пон≥вечена бурею береза нагадала йому ”крањну, його в≥тчизну. –еволюц≥йна бур¤ перем≥н також розхитала, оголила њњ кор≥нн¤. “о п≥вденний в≥тер з≥гр≥ваЇ њњ сон¤чним пром≥нн¤м, то п≥вн≥чний Ц охолодить дух, а зах≥дний принесе кислотн≥ дощ≥ ≥ гойдаЇ њњ в ус≥ боки, п≥дриваЇ кор≥нц≥, а лист¤ все одно зелене Ц життЇздатне. ѕ≥дтримати б ”крањну, допомогли б глибше в грунт спр¤мувати кор≥нн¤, щоб не страшними були н≥¤к≥ в≥три Ц н≥  п≥вн≥чн≥, н≥ зах≥дн≥, н≥ п≥вденн≥, н≥ сх≥дн≥, щоб вона росла, цв≥ла ≥ радувала вс≥х.

–убав ≥ думав:

"як≥ ж це сили довели цю найбагатшу природою крањну до жебрацтва? ƒе вз¤лис¤ вони? як виникли?  оли? ќб≥брали њњ великий народ. ƒес¤тил≥тт¤ми розт¤гують створене попередн≥ми покол≥нн¤ми добро. Ц ѕриходив до висновку: робл¤ть це т≥, хто зверху, Ц можновладц≥. Ц ќн ск≥льки понабудовували палац≥в, в ¤ких н≥хто не живе. “ам вкладен≥ не зароблен≥ працею й потом грош≥, а вкраден≥. Ќайб≥льший крим≥нальний авторитет Ц держава, вс≥ ≥нш≥ Ц кишеньков≥ злод≥њ. ”крањна знаходитьс¤ п≥д владою м≥жнародного валютного фонду, виконуЇ вс≥ його вказ≥вки. „ому? „ому той фонд не думаЇ про людей, що живуть на меж≥ голоду? „ому не поставить влад≥ вимогу, щоб виплачувала пенс≥њ по тис¤ч≥ гривень на м≥с¤ць? „ому не скаже влад≥, щоб запровадила смертну кару дл¤ бандит≥в? „ому не вимагаЇ в≥д влади, щоб працювали заводи, фабрики, щоб люди мали роботу? Ќе ставить таких вимог до влади м≥жнародний валютний фонд. …ому байдуже до тих м≥льйон≥в украњнц≥в, ¤к≥ померли в≥д нестатк≥в за роки незалежност≥, ≥ к≥льк≥сть населенн¤ зменшилась в≥д пТ¤тдес¤ти двох до сорока шести м≥льйон≥в. …ому байдуже до тих сотень тис¤ч безбатченк≥в при живих батьках Ц жебрак≥в на вулиц¤х. ѕо телебаченню, рад≥о, в газетах Ц гасла, гасла, об≥ц¤нки на краще житт¤. —≥мдес¤т рок≥в кращого майбутнього об≥ц¤ли комун≥сти, а тепер об≥ц¤ють демократи, ман≥пулюють людською св≥дом≥стю. як послухаЇш: говор¤ть правильно, аргументовано, розумно. ј на д≥л≥ Ц все г≥рше ≥ г≥рше. Ќаступить час Ц  ≥ знев≥ра народу д≥йде до граничноњ в≥дм≥тки ≥ вибухне. ЕД≤ потече стор≥камиФ, Ц ¤к писав славетний пророк у своЇму в≥рш≥. "ќй, що то буде?.."

 Ѕакс кожну очищену в≥д лист¤ жердину т¤гнув ≥ складав на одну купу.

Ќарубавши ≥ очистивши жердини, Ѕакс ≥ його господар п≥шли до своЇњ д≥л¤нки земл≥. ¬≥ктор ≤ванович н≥с девТ¤тнадц¤ть, Ѕакс Ц одну. —обака вискакував далеко вперед, клав жердину на землю, знову б≥г до хаз¤њна, просив нову жердину, п≥дскакував, хапав зубами Ц хот≥в допомогти. ¬≥ктор ≤ванович см≥¤вс¤:

Ц “и не допомагаЇш, а перешкоджаЇш мен≥ нести. ÷≥ную твою турботу.

 оли прибули Ц розпов≥дали  атерин≥ ≥ ≈лл≥ про пригоди, що сталис¤ в л≥с≥, але  т≥ чомусь хвалили не ¬≥ктора ≤вановича за принесен≥ жердини, а Ѕакса, н≥би в≥н њх знайшов, нарубав, очистив ≥ прин≥с.

Ц ј тепер, Ѕаксуню ≥ ¬≥кторе ≤вановичу, п≥д≥ть у село до т≥тки —тефан≥њ ≥ куп≥ть молока, Ц поставила њм нове завданн¤  атерина, Ц та не бар≥тьс¤.

„имчикували, насолоджуючись розк≥шшю природи. ј коли вийшли за огорожу сад≥вничого товариства, на чистий прост≥р, то перед ними в≥дкривс¤ краЇвид Ц будинки п≥д бл¤хою ≥ шифером, кв≥туч≥ сади ≥ зелен≥ городи, на левад≥ паслось стадо кор≥в, а в далин≥ Ц темно-зелен≥ гори, м≥ж ¤кими видн≥лись новобудови нов≥тн≥х украњнц≥в.

Ћегкий в≥терець розв≥ював тишу, огортав прохолодою, бо сонце гр≥ло лаг≥дним теплом... “ак ≥ хот≥лось л¤гти на траву, розкинути руки, вдихнути ц≥лющого пов≥тр¤ ≥ завмерти в≥д насолоди житт¤.

Ѕакс також вискочив на горбочок, ≥, ¤к монумент сто¤в з високо п≥дн¤тою головою Ц красень, велич природи.

 

√лава ”≤≤≤

¬≥ктор ≤ванович мав звичку по дороз≥ розмовл¤ти з Ѕаксом, розпов≥дати йому про своЇ минуле, про набол≥ле.             Ѕакс н≥коли його не перебивав ≥ завжди погоджувавс¤ з ним, знаючи, що господар маЇ рац≥ю.

Ц ƒивись направо, Ц показував рукою на спорудженн¤, що видн≥лис¤ на п≥вденному боц≥ р≥вчака, Ц т≥ буд≥вл≥ мають дивну ≥стор≥ю.

¬же на початку девТ¤ностих рок≥в розумн≥ люди думали, ¤к, будучи при влад≥, використати своњ кап≥тали. “аким був один мудрий чолов≥к Ц директор оборонного заводу. "—лухай, Ѕакс, цю ≥стор≥ю. Ц ¬≥ктор ≤ванович дививс¤ на садибу, ¤ка за л≥чен≥ м≥с¤ц≥ виросла ще в 1990 роц≥, ≥ розпов≥дав: Ц Ѕудували њњ солдати: безплатна мовчазна робоча сила. ћашини з буд≥вельними матер≥алами снували вдень ≥ вноч≥. ÷е було тод≥, коли таке буд≥вництво в цьому глухому сел≥ дивувало вс≥х. ¬с≥ люди думали, що будують органи безпеки. ѕитали солдат, що вони будують, але т≥ в≥дпов≥дали: ДЌе знаЇмо. ѕрислали нас, то й будуЇмо. Ќам Ц аби день до вечора, щоб служба йшла. “ут ми Ц на природ≥,  нам весело та й харч≥ гарн≥...Ф

Ћише голова с≥льради знав, кому будують на ц≥й садиб≥, бо в≥н оформл¤в куп≥влю розвалюхи-хати померлоњ ж≥нки. ўоб по закону було. Ќовий господар, кр≥м того гектара, що був б≥л¤ хати, прихопив ще чотири гектари колгоспноњ земл≥ та к≥лька гектар≥в л≥су, обгородивс¤ так, що ≥ заЇць не прол≥зе. Ѕудував не хату, а палац-замок з сауною, ставком, п≥дземним ходом на п≥вк≥лометра, що в л≥с виходив. ѕор¤д Ц ферма, парник, сад.  упив у колгосп≥ за безц≥нь бичк≥в,  найн¤в сус≥д≥в, щоб њх в≥дгодовували. ÷им сус≥дам продав по соб≥вартост≥ буд≥вельн≥ матер≥али: спонсорував буд≥вництво добротних будинк≥в, Ц все дл¤ того, щоб не заздрили йому, а працювали на нього й мовчали.  оли њх запитували, де вз¤ли грош≥ на буд≥вництво Ц мовчали. Ќав≥ть чолов≥к фельдшерки, ¤кий любив випити, то й п'¤ний Ц  н≥кому н≥ слова. Ѕо¤лис¤ влади та ≥ без роботи залишитис¤ могли.

÷ей директор мав к≥лька буд≥вельних п≥дприЇмств, ¤к≥ виготовл¤ли цеглу, бетон, стол¤рку. ћав в≥н своњ карТЇри Ц п≥щаний ≥ щебеневий. “о були часи, коли оборонц¤м               (в≥йськово-промислового комплексу) все було дозволено. “аким заводом керував колишн≥й президент ”крањни. «вати цього директора ќлександр ћихайлович.  р≥м посади директора заводу, в≥н ще зав≥дував кафедрою пол≥тичноњ економ≥њ ≥нституту, мав званн¤ доктора економ≥чних наук ≥ професора. ј ще тод≥ його обрали депутатом обласноњ ради ≥ к≥лькох районних. ¬≥н очолював пТ¤ть громадських обТЇднань, був членом ÷  компарт≥њ ”крањни ≥ партбюро свого заводу. ÷е давало йому можлив≥сть мати ≥нформац≥ю про поступ, ¤к тепер кажуть, ≥стор≥њ. ¬≥н був близький до перших людей держави ≥ знав, що система тр≥щить по вс≥х швах. «нав, кому ≥ ск≥льки заплатили розв≥дки кап≥тал≥стичних крањн за прискоренн¤ розвалу –ад¤нського —оюзу. “епер в≥н намагавс¤ ¤кнайскор≥ше вихопити свою частку державного пирога. “е, що було великою таЇмницею дл¤ всього рад¤нського народу, дл¤ нього Ц не було секретом. ќ, ¤кби в цьому був переконаний весь народ! ўо б то сталос¤?

ќлександр ћихайлович квапивс¤. ¬≥н добре засвоњв приказку: "’то ран≥ше встав, той ≥ штани вбрав". Ѕрав велик≥ позички п≥д заставу. ѕередбачав ≥нфл¤ц≥ю ≥ спри¤в њњ зростанню. Ѕрав дес¤тки м≥льйон≥в, ¤к≥ знец≥нились у сто тис¤ч раз≥в. ѕрактично грабував народ. Ќе лише в≥н таке робив. “аких граб≥жник≥в в≥д влади Ц тис¤ч≥.

¬≥ктор ≤ванович дививс¤ на буд≥вл≥ нов≥тнього пом≥щика, ¤к≥ викликали в нього роздуми, ≥ звертавс¤ до Ѕакса:

Ц “и Ц чесний пес. Ќ≥чого ≥ н≥ в кого не вкрав. «лод≥йство принижуЇ твою г≥дн≥сть. ’оч ти й тварина, але кращ≥ запов≥д≥ ’риста пульсують у твоњй кров≥. Ѕагатьом люд¤м ще далеко до тебе. ќн гл¤нь Ц на подв≥р'њ  ќлександра ћихайловича б≥гають вовкодави, роз≥рвуть будь-кого, стережуть награбоване майно, а ще Ї Ц сигнал≥зац≥¤. Ќе п≥дступишс¤. Ќам не треба такого, бо нема в нас що брати. ј там Ї чим поживитис¤.

 оли вийшли на головну вулицю села, то зустр≥ли голову с≥льськоњ ради. ¬≥ктор ≤ванович був з ним у близьких стосунках, вир≥шував проблеми сад≥вник≥в.

Ц ƒобрий день, ¬≥кторе ≤вановичу, Ц прив≥тавс¤ голова  с≥льради, Ц оце йду в≥д ќлександра ћихайловича. “аке робитьс¤Е

Ц ўо трапилось? Ц поц≥кавивс¤ ¬≥ктор ≤ванович.

Ц  ≥лька дн≥в тому, десь у п≥в на другу ноч≥, Ц почав голова, Ц ¤ почув, що собака захлинаЇтьс¤ в≥д гавкоту. √л¤нув у в≥кно ≥ бачу на вулиц≥ Ц м≥л≥цейська машина. Ќадвор≥ дощик накрапав, тем≥нь. —обаку в буду прогнав. „ую: "¬и голова с≥льради?" Ц "я". Ц "ќд¤гайтесь тепл≥ше, поњдете з нами". Ц "ј ви хто?" Ц запитую. Ц "я заступник прокурора област≥. ќсь моњ документи".

ѕридивл¤юс¤, ще видн≥ютьс¤ контури легкових машин. Ѕ≥л¤ них Ц цив≥льн≥ ≥ в≥йськов≥. ¬ глибин≥ вулиц≥ машина з озброЇними солдатами. ƒе¤к≥ повиходили, кур¤ть цигарки. я од¤гнувс¤ в плащ, в≥дчинив хв≥ртку. "—≥дайте он в ту Д¬олгуФ, поњдете з нами до директора оборонного заводу. ¬ нас ордер на обшук його садиби ≥ арешт. ¬ам завданн¤: викликати його".

я був здивований таким завданн¤м. јле влада Ї влада. «розум≥в: заступник прокурора не жартуЇ.

"¬ нього Ї збро¤. Ѕудьте обережн≥, скажете йому, що його розшукують люди з≥ Ћьвова по ¤к≥йсь надзвичайно  важлив≥й справ≥".

 оли ми прињхали до садиби, то ¤ побачив, що вона з≥ вс≥х бок≥в оточена в≥йськовими ≥ м≥л≥ц≥онерами. ƒумаю: "—права кепська. ќлександр ћихайлович мен≥ н≥¤кого зла не запод≥¤в. ƒемократ≥¤ залишаЇтьс¤ демократ≥Їю, а закони спрацьовують рад¤нськ≥, кадеб≥стськ≥. “реба виконувати те, що говорить заступник прокурора, а то ще б≥ду накличу на себе". Ц Ќатискаю на кнопку дзв≥нка: н≥хто не в≥дпов≥даЇ.          Ц "ћоже там н≥кого нема", Ц кажу прокурору. Ц "™, Ц в≥дпов≥даЇ, Ц ми перев≥р¤ли. ¬≥н по телефону недавно розмовл¤в".

 “≥льки оце ми переговорили, ¤к на подв≥рТњ загавкали собаки, загавкали так Ц на все село чути. «асв≥тилос¤ в≥кно. √олос спитав: "’то там?" Ц "ќлександре ћихайловичу, це ¤ Ц голова с≥льради. ¬ас тут люди шукають... з област≥". Ц "„ого вноч≥? ƒо ранку могли б почекати". Ц "“а н≥, вони у важлив≥й справ≥, ¤ка не терпить звол≥канн¤. ¬они ось тут, поруч. ћожете з ними переговорити". Ц "’ай п≥сл¤ восьми приход¤ть. ўо ¤ можу сонний вир≥шувати?" я зрозум≥в, що ќлександр ћихайлович побачив через в≥кно оперативник≥в ≥ тепер роздумував, ¤к йому поступити. јле вступив у розмову заступник прокурора: "ќлександре ћихайловичу, ¤ Ц до вас... я заступник прокурора област≥. ” нас до вас нев≥дкладна справа". «а дверей почулос¤:  "ўо не можна вранц≥ вир≥шити?" Ц "Ќе можна, Ц в≥дпов≥дав заступник прокурора, Ц прошу в≥дчин≥ть ≥ прибер≥ть собак, а то постр≥л¤Їмо њх". Ц "«ачекайте".

ƒвер≥ в≥дченилис¤, вийшов ќлександр ћихайлович, прогнав собак ≥ звертаЇтьс¤ до заступника прокурора: Ц "¬и один проходьте. я озброЇний. ” мене караб≥н. Ќе розум≥ю, чого до мене така пильна увага правоохоронних орган≥в".

«аступник прокурора ув≥йшов у коридор будинку.

"ћи повинн≥ провести у вас обшук. ќсь ордер на  це". Ц "ўе чого не вистачало. « чого це все? ѕокаж≥ть мен≥ ваш ордер".

«аступник прокурора подав ордер ≥ по¤снив: Ц "я виконую наказ ≥ своњ службов≥ обовТ¤зки".

ќлександр ћихайлович уз¤в ордер, довго його розгл¤дав, а пот≥м каже: "¬ибачте, не можу роз≥братис¤, не бачу без окул¤р≥в. ƒозволь мен≥ п≥ти вз¤ти окул¤ри. «а хвилину повернус¤", Ц ≥ п≥шов за окул¤рами.

ћинуло пТ¤ть, дес¤ть хвилин Ц нема. ўе дес¤ть Ц чекаЇмо Ц нема. Ѕачу правоохоронц≥ захвилювались. Ц "ўо ж це таке, що його нема, Ц звернувс¤ заступник прокурора до своњх пом≥чник≥в. ј ви, голово, покличте сус≥д≥в, будете з ними пон¤тими".

 ќбшукали всю садибу, н≥кого ≥ н≥чого не знайшли. Ќе знайшли ≥ ќлександра ћихайловича. «в≥дкись, п≥сл¤ обшуку, по¤вилась ж≥нка, назвалас¤ кухаркою. ѓњ допитали. ƒовго вона мовчала, але пот≥м сказала, що ќлександр ћихайлович п≥шов у л≥с через п≥дземний х≥д.

Ц ќчевидно в≥н натворив чимало шкоди, що так багато правоохоронц≥в прињхало, справа, певно, кепська?.. Ц  запитав ¬≥ктор ≤ванович голову с≥льради.

Ц Ќе знаю Ц в≥дпов≥в голова, але ¤ чув розмову сл≥дчих, н≥би ќлександр ћихайлович продав лазерну зброю за кордон. ќдержану за нењ валюту вкладав у закордонн≥ банки, не д≥ливс¤ з можновладц¤ми. ўе оперативники казали, н≥би вс≥х його заступник≥в по заводу вже заарештували, а також декого з родич≥в. «аступник обласного прокурора допов≥в комусь, що ќлександр ћихайлович ут≥к через п≥дземний х≥д. «а це його хтось добре сварив. як в≥н таке допустив? ѕов≥домл¤ли, що в ц≥й операц≥њ було зад≥¤но понад дв≥ст≥ правоохоронц≥в. “ак ось, Ц продовжував голова с≥льради, Ц ќлександр ћихайлович п≥шов через л≥с, а це десь к≥лометр≥в пТ¤ть, у темнот≥, добравс¤ на шосе, зупинив автомоб≥ль ≥ вже о сьом≥й ранку на прес-конференц≥њ розпов≥в про незаконн≥ д≥њ влади.

 ѕеред цим подзвонив премТЇр-м≥н≥стру (в≥н був з ним у гарних стосунках), щоб той в≥дм≥нив санкц≥њ прокурора. —працювало. ¬же на другий день були зв≥льнен≥ вс≥ його заступники ≥ родич≥. јле така вол¤ ≥ витримка, ум≥нн¤ себе тримати в небезпечн≥й ситуац≥њ, Ц голова с≥льради говорив з п≥днесенн¤м, з почутт¤м глибокоњ пошани до вчинку директора заводу, Ц ¤ б так не зм≥г, ¤ б розгубивс¤, а в≥н Ц н≥. ÷е ж треба втекти через п≥дземний х≥д. “акий передбачливий. “а ви ж бачите, в нього не д≥м, а фортец¤, голими руками не в≥зьмеш. Ћюдина великого розуму, професор, доктор наук, п≥дприЇмець. ¬≥н би в јмериц≥ м≥льйонером був, а тут доводитьс¤ крутитись, ще й в тюрму можуть посадити.

Ц ÷≥кава ≥ дивна ≥стор≥¤, Ц зробив висновок ¬≥ктор ≤ванович ≥ п≥шов з Ѕаксом по молоко, а голова с≥льради подавс¤ у протилежний б≥к.

ћолоко продавала т≥тка —тефан≥¤, жителька села. ¬она мала двох кор≥в, пТ¤ть овечок, поросну свиню ≥ двох п≥дсвинк≥в, кон¤. ќсновний достаток с≥мТњ давав самогон. ѕервак продавала за ш≥сть гривень Ц п≥вл≥тра. ћолоко брали в нењ в основному сад≥вники Ц гривн¤ за л≥тр. ” т≥тки —тефан≥њ був син, ¤кий жив разом з нею. Ќев≥стка худа (про таких кажуть Ц шкура та к≥стки), з р≥дким волосс¤м кольору попелу, з обличч¤м лисиц≥ навесн≥, завжди була ваг≥тною. —тефан≥¤ не любила њњ. ¬она не була њњ пом≥чницею в господарц≥, м≥ж пологами часто хвор≥ла. Ўестеро онук≥в Ц  на њњ руках. ѕро них вона дбала. „олов≥ка т≥тка не визнавала.  рав у нењ самогон ≥ часто з гор≥лчаними братами напивавс¤ до нест¤ми, за що —тефан≥¤ била кописткою. ƒ≥ставалось ≥ синов≥, коли приходив випивши. “ут свою волю про¤вл¤ла ≥ нев≥стка. „олов≥к ≥ син орали сад≥вникам д≥л¤нки, продавали гн≥й, ≥нколи на невелику в≥ддаль перевозили вантаж≥. √рош≥ за роботу забирала —тефан≥¤. якщо хтось ≥ ставив чарчину, то тайком в≥д њњ очей. —ин ¬олод¤ служив строкову службу в рад¤нськ≥й арм≥њ, на навчанн¤х через свою необережн≥сть зламав ногу. ≤ вона зрослась не так, ¤к треба, ≥ тому ¬олод¤ став кривим, нав≥ть за це був достроково демоб≥л≥зований. ¬же на Дгражданц≥Ф, за клопотанн¤м матер≥ (вона к≥лька рок≥в оббивала пороги медичних установ ≥ в≥йськкомат≥в, носила хабар≥ л≥кар¤м), дали йому другу групу ≥нвал≥дност≥. ѕ≥зн≥ше, також за хабар≥, викл¤нчила Ц купила за п≥льговими ц≥нами дл¤ ¬олод≥ легкову машину Ц ∆игул≥, шосту модель. ќднос≥льчанам казала, що машину ¬олод≥ дали безплатно, ¤к учаснику бойових д≥й, захиснику ¬≥тчизни. —початку ¬олод≥ було соромно говорити про своњ в≥йськов≥ заслуги, а п≥зн≥ше, начитавшись книжок про в≥йну ≥ придумавши верс≥ю свого подвигу, сам розпов≥дав, ¤к в≥н у бою в јфган≥ з душманами в≥двол≥к ворога ≥ був поранений у ногу.  ожна його розпов≥дь обростала новими подробиц¤ми. ќдного разу його запитали, ¤ку ж нагороду в≥н одержав. ¬олод¤ зн≥¤ков≥в, подумав ≥ в≥дпов≥в: "ћати њњ забрала ≥ заховала, щоб ¤ часом не загубив".

 ѕрацювали вони ≥ на об≥йст≥ ќлександра ћихайловича, сто¤ли за нього горою. «а це в≥н допом≥г њм буд≥вельними матер≥алами (за дешевими ц≥нами) на будинок ¬олод≥. «а два роки будинок вир≥с, ≥ ¬олод¤ з дружиною ≥ кагалом своњх д≥тей поселивс¤ в ньому. ∆или окремо, а господарку вели разом, ƒобре, що об≥йст¤ ¬олод≥ було недалеко в≥д батьк≥вського.

ћолоко в т≥тки —тефан≥њ було жирне, пахло польовими травами.  ¬она й Ѕаксу налила в миску св≥жого теплого молока. —обака з задоволенн¤м випив його, за що ¬≥ктор ≤ванович наказав йому под¤кувати господин≥. ’аз¤йський пес —≥рко з заздр≥стю ≥ скавучанн¤м дививс¤ на Ѕакса, ¤к той лакомивс¤ молоком. Ќе розум≥в, чому йому, прибульцю, така увага.

„ерез усе подв≥рТ¤ т¤гнувс¤ зал≥зний др≥т. ¬≥н був заввишки двох метр≥в, просунутий в к≥льце ланцюга, до ¤кого привТ¤зали —≥рка.  оли ¬≥ктор ≤ванович зайшли з Ѕаксом на подв≥рТ¤, —≥рко дл¤ годитьс¤ погавкав. ¬они вже не раз приходили сюди за молоком. ’аз¤йський пес њх памТ¤тав. ’оча Ѕакс ≥ —≥рко друз¤ми не були, але один одного добре знали.

Ц “е молоко, що пив Ѕакс, було в≥д першоњ корови, ≥ ¤ його вже розлила по пл¤шках знайомим, а вам зараз надою в≥д другоњ корови, Ц св≥женького, парного. ѕоки пригощайтесь ¤блуками та вишн¤ми, он на стол≥ Ц в кошиках. ј ти, —≥рко, марш до буди, не л¤кай людей. ÷е в≥н на вигл¤д такий гр≥зний, а на д≥л≥ лаг≥дний, зла не чинить.

¬з¤ла в≥дро, налила води з криниц≥, помила вимТ¤ ≥ почала доњти корову.

Ѕакс ще н≥коли не бачив, ¤к до¤ть корову.  оли перш≥ струмен≥ вдарили об в≥дро, в≥н почув запах молока. «апах був такий привабливий, що ¤зик сам виваливс¤ у нього з пащ≥. ћолоко пахло коровою, теплом ≥ левадою. ѕ≥д≥йшов до корови ближче. „ув, ¤к його струмен≥ текли з-п≥д рук господин≥ у в≥дро: жжих Ц жжих, жжих Ц жжих! ¬идоњвши корову, т≥тка —тефан≥¤ заговорила до Ѕакса: ДЅачу, хочеш випити тепленькогоЕ “и гарний пес, уважливий, розумний. ƒам, дам тоб≥ молочкаФ. Ц Ќалила йому знову в миску. Ѕакс вихлебтав його за мить. яка смакота!. ¬≥н в≥дразу полюбив цю ж≥нку, ¤ка пригостила його цим божественним напоЇм, ≥ тому лизнув њњ руку та покрутив обрубком хвоста. ѕоки ¬≥ктор ≤ванович розраховувавс¤ за молоко, Ѕакс перемовивс¤ з —≥рком.

Ц “и що, весь час на ланцюз≥ б≥гаЇш на подв≥р'њ? Ќ≥коли тебе не в≥двТ¤зують?

Ц “ак, Ц в≥дпов≥в —≥рко, Ц так, уже рок≥в з дес¤ть.

Ц ≤ що Ц жодного разу? Ц з ц≥кав≥стю наголосив Ѕакс.

Ц Ќ≥, Ц —≥рко г≥рко з≥тхнув.

Ц який же ти б≥долаха, ¤ б такого не витримав.

Ц ј мен≥ що, годують добре. Ќочую в будц≥. ¬ н≥й Ц тепло. я ж охоронець.  оли господар≥ йдуть з хати, ¤ сам залишаюсь на господарств≥. ћен≥ в≥р¤ть. ќн кури, ≥ндики, гуси Ц њм не дов≥р¤ють, а мен≥ в≥р¤ть, Ц говорив —≥рко поважно, з незрозум≥лою дл¤ Ѕакса г≥дн≥стю.

Ѕакс ще запитав:

Ц ўо? ≤ взимку ти на привТ¤з≥?

Ц ≤ взимку.

Ц ј ти не пробував утекти на волю. “и не знаЇш, що таке вол¤? ÷е коли робиш те, чого душа бажаЇ. ¬ол¤ Ц це наснага до творчост≥, це Ц коли серце бТЇтьс¤ в≥д щаст¤, це Ц коли в тоб≥ Ц ≥ прост≥р, ≥ час, ≥ сонце Ц одночасно. ¬ол¤ Ц це справжнЇ житт¤.

—≥рко дививс¤ на Ѕакса в≥дкритими очима: не розум≥в, про що той говорить.

Ц ј њсти там, на вол≥, хто даЇ?

Ц Ќ≥хто, кожний добуваЇ њњ сам.

Ц ўо?  раде?

Ц Ќ≥, знаходить њњ.

Ѕакс ≥ сам не розум≥в, ¤к добувати њжу. «а все своЇ житт¤ йому давали њсти господар≥. јле в≥н не раз чув в≥д них, що вол¤ Ц це основне; т≥льки в≥льн≥ люди можуть бути щасливими. ¬ол¤ Ц це незалежн≥сть ≥ самост≥йн≥сть. ÷е коли р≥шенн¤ приймаЇш сам ≥ за них сам в≥дпов≥даЇш. ¬ол¤ Ц це коли ти любиш ≥ любл¤ть тебе, це коли Ї гармон≥¤ м≥ж особистост¤ми. Ѕакс вважав себе в≥льним ≥ незалежним.  Ћюбив свого господар¤, його с≥мТю ≥ знав, що вони любл¤ть його ≥ н≥коли його на ланцюг не посад¤ть. ¬≥н нав≥ть у машин≥ сидить поруч з вод≥Їм.

  Ц Ќав≥що мен≥ така вол¤? Ц почув Ѕакс голос   —≥рка, Ц ¤ка не даЇ мен≥ њсти, немаЇ там будки, а без нењ холодно взимку. я звик до своЇњ будки, до ланцюга, до своњх господар≥в. ћене хоч ≥ бТють ≥нколи, але це так Ц дл¤ науки. ћен≥ ≥ншого не треба.

     Ц ” кожного сво¤ дол¤. ” тебе сво¤, у мене сво¤, Ц напучував Ѕакс —≥рка.  Ц я б так, ¤к ти, жити не зм≥г.

    Ќа подв≥р'њ по¤вивс¤ гурт курей. ѕопереду поважно ступав масивний, к≥лограм на дес¤ть, п≥вень (на ≥м'¤ Ц ѕет¤). «а два метри в≥д Ѕакса в≥н зупинивс¤, розпустив крила ≥ з гортанним криком кинувс¤ на Ѕакса. “акого неподобства Ѕакс не чекав. ¬≥д неспод≥ваного нападу Ѕакс розгубивс¤, а п≥вень дзьобом ≥ грудьми вдарив його по морд≥. ’оч Ѕакс ≥ не розум≥в мови п≥вн¤, але роками вироблене почутт¤ того, що в≥н на чуж≥й територ≥њ, стримало його в≥д того, щоб умить не роздерти нападника на шматки. Ѕакс мотнув головою ≥ легко штурхнув п≥вн¤ лапою.

     ѕ≥вень в≥длет≥в на два метри ≥, обтрусившись, з високо п≥дн¤тою головою, удаючи з себе переможц¤ над собакою, попростував до курей.  ури, а було њх б≥льше двох дес¤тк≥в, тож розмовл¤ли м≥ж собою. ќсобливо одна, старша курка, ¤ка несла велик≥ ¤йц¤ ≥ ¤ку господар≥ берегли вже к≥лька рок≥в, а ѕет¤ топтав њњ найб≥льше, промовила: Дякий наш ѕет¤ хоробрий, прогнав з подв≥р'¤ того знахабн≥лого псаФ. ≤нша, молодша, додала: Дяк в≥н кинувс¤ на собаку, ¤ аж оч≥ заплющила, а ¤к в≥дкрила, то вже ѕет¤ йшов до нас переможцемФ. ƒовго ще гомон≥ли кури, прославл¤ючи свого повелител¤. јвторитет п≥вн¤ п≥дн¤вс¤ на таку висоту, що вс≥ кури вже не т≥кали в≥д нього, коли ¤кусь в≥н хот≥в топтати. ¬они нав≥ть рад≥ були в≥ддатись йому.

 ¬≥ктор ≤ванович ≥ Ѕакс вийшли на вулицю. ѕо дороз≥ зайшли до одного господар¤, щоб купити мТ¤са. ’аз¤њн, ¤кий продавав мТ¤со, кинув Ѕаксов≥ к≥лька св≥женьких к≥сток. ѕоки Ѕакс ласував к≥стками, ¬≥ктор ≤ванович з господарем вели розмову про с≥льське житт¤. √осподар скарживс¤: "«агот≥вельн≥ ц≥ни на худобу низьк≥, корми дорог≥. ƒоведетьс¤ все р≥зати, бо прокормити нема змоги. ¬и т≥льки подумайте? ¬ колгосп≥ було понад тис¤чу гол≥в худоби! ¬сю вир≥зали. “епер розбирають по цеглин≥  кор≥вники, свинарники. ѕол≥в н≥чим удобрювати. √ною нема. як виживати будуть сел¤ни? Ц не то запитував, не то стверджував господар. Ц “реба т≥кати. ћолод≥ вињжджають за кордон. ј нам, старим, що робити? ¬лада заган¤Ї нас на цвинтар. —коро ховати не буде кому. Ќе житт¤ Ц каторга. ¬ колгосп≥ ще щось можна було вкрасти. ј тепер нема де? ¬с≥ гол≥ ≥ бос≥. я ще ¤кось викручуюсь. ƒ≥ти живуть в м≥ст≥, ¤кусь коп≥йку привоз¤ть. я њм молочка, сметанки. ¬они також скаржатьс¤ на житт¤. ѕрацюють без вих≥дних по дванадц¤ть-чотирнад¤ть годин на добу.  ажуть Ц демократ≥¤, демократ≥¤. яка ж це демократ≥¤? ÷е страшна експлуатац≥¤ украњнського народу. «а кордоном хоч плат¤ть добре, а наш≥ пани Ц коп≥йки. “епер ви не почуЇте ≥ не прочитаЇте слово "експлуатац≥¤". јле такоњ експлуатац≥њ, ¤ка Ї тепер, не було нав≥ть за час≥в царизму".

    Ц “ак, це правда, Ц згодивс¤ з думками продавц¤ мТ¤са ¬≥ктор ≤ванович. Ц я в м≥ст≥ живу ≥ пенс≥¤ у мене пор≥вн¤но з ≥ншими непогана, але ледве виживаю.  олись заправлю повний бак бензину, ще й дв≥ кан≥стри заллю ≥ њжджу куди хочу. ћо¤ дружина мен≥ каже: Д“и т≥льки до туалету на другий поверх не њдеш, а то три кроки, ¤к≥ треба пройти, њдеш на машин≥Ф, Ц сварилась за це з≥ мною. “епер њжджу т≥льки на дачу ≥ все. Ќа всьому стараЇмось економити. ÷≥ни за квартиру, газ, св≥тло не т≥льки дос¤гли Ївропейських, а й перевищили вже њх.

Ѕакс, доњвши останню к≥стку, прислухавс¤ до розмови чолов≥к≥в, н≥би в≥н розум≥в те, про що вони говорили.

ј ¬≥ктор ≤ванович продовжував розмову:

Ц ƒн≥ б≥жать! Ќе б≥жать, а лет¤ть. “ак само ≥ п≥дн≥маютьс¤ ц≥ни. ¬се г≥рше ≥ г≥рше живе украњнський народ. „ому купуЇмо ваше мТ¤со, тому, що воно дешевше ≥ ¤к≥сне. ћи знаЇмо, що ви в≥дгодовуЇте кабанц≥в дл¤ себе ≥ д≥тей, ≥ тому тут х≥м≥њ н≥¤коњ нема. Ѕакс т≥ к≥сточки, ¤к≥ купую на базар≥, њсть тод≥, коли голодний, а ваш≥ Ц з насолодою, бачите, ще й облизуЇтьс¤. ѕодив≥тьс¤ йому в оч≥: все розум≥Ї. ¬ ”крањн≥ нема н≥ боЇздатноњ арм≥њ, н≥ справжньоњ ≥нтел≥генц≥њ, н≥ роб≥тничого класу, н≥ сел¤н. ÷≥ категор≥њ людей перетворили на жебрак≥в. ƒе ви бачили, щоб жебраки протестували. ¬они жебрають ≥ при перш≥й можливост≥ крадуть. “ут уже не до св≥домост≥, не до нац≥ональноњ ≥дењ, а свердлить думка про шматок хл≥ба. ќт ¤ з дружиною т¤гну цей в≥з житт¤ та ще й п≥д гору. ќдна рад≥сть Ц Ѕакс ≥ город. ЌапрацюЇшс¤ й не пом≥тиш, коли день зак≥нчивс¤. ѕора њхати в м≥сто. ј найб≥льша рад≥сть тут Ц дл¤ Ѕакса. Ќаган¤Їтьс¤, нагавкаЇтьс¤. Ќ≥кого на д≥л¤нку не допустить.

Ц ” мене також Ї собаки. я њх тримаю на привТ¤з≥. ƒвоЇ њх у мене, Ц перебив ¬≥ктора ≤вановича господар м'¤са, Ц вони моњ друз≥, не зл≥, так≥ соб≥ домашн≥. ≤нколи думаю, що тварини розумн≥ш≥ за людей. ∆итт¤ доживаю, помилок багато наробив, де т≥льки не був, а от моњ пси помилок не робл¤ть. ∆ивуть за справжн≥ми законами природи. ¬  тварин на генетичному р≥вн≥ закладено те, що вони випробували за м≥льйони рок≥в. Ќ≥чого безсл≥дно не минаЇ, все ф≥ксуЇтьс¤ ≥ в ¤кусь мить пробуджуЇтьс¤. ’тось натрапл¤Ї на цю жилку ≥ в≥дкриваЇ природний закон, ¤кий уже давно ≥снуЇ.

Ѕаксу набридла розмова цих людей ≥ в≥н, п≥дн¤вшись з трави, п≥д≥йшов до ¬≥ктора ≤вановича, вз¤в його за рукав ≥ пот¤гнув на вулицю.

√лава ≤’

ќ, ¤ка прекрасна травнева пора на √аличин≥! ќсобливо в полудень. —онце прип≥каЇ. ј пов≥тр¤ св≥же ≥ дихаЇтьс¤ легко. ¬≥ктор ≤ванович з Ѕаксом не йшли, а лет≥ли. Ћет≥ли п≥д гору, ¤к птиц≥, ¤к ласт≥вки, що парили в пов≥тр≥. “ак було њм приЇмно на душ≥. Ќебо голубе, голубе Ц сонцес¤йне, н≥ хмаринки. ¬≥терець лаг≥дно пестить обличч¤, н≥би рука коханоњ торкаЇтьс¤ його. јле головне, що голова така ж св≥жа ≥ чиста, ¤к небо. Ќавкруги бу¤ла зелень ≥ цв≥ли кв≥ти. ѕилюка, ¤ка завжди п≥дн≥малась, коли черевик в≥дривавс¤ в≥д дороги, була прибита др≥бним дощем. Ќе хот≥лос¤ н≥ думати, н≥ розмовл¤ти. ¬≥ктор ≤ванович ≥ Ѕакс насолоджувались цими принадами природи ≥ було њм так рад≥сно й легко. √адалось, що житт¤ њх стане в≥чним, ¤к  космос ≥ Ѕог. “е, що в≥дчували тепер ¬≥ктор ≤ванович ≥ Ѕакс, неможливо передати словами. Ѕуло божественно ≥ чисто. “ак т≥льки може бути на украњнськ≥й земл≥ п≥д украњнським небом, п≥д небом матер≥-в≥тчизни, ¤ку любиш т≥льки за те, що вона Ц тво¤ мат≥р, що ти вийшов з њњ лона. Ќастане час Ц ≥ ти знову вв≥йдеш у лоно земл≥. ¬она народить ≥нших, схожих на тебе, ≥ знову все повторитьс¤ спочатку. ¬они йшли й не думали. Ѕакс намагавс¤ др≥бот≥ти в такт крокам ¬≥ктора ≤вановича. ≤нод≥ в≥н туливс¤ до ноги хаз¤њна, ≥ њм обом здавалос¤, що вони одне ц≥ле. –аптом ув≥йшли в зону сад≥вничих товариств: дорога стала ширшою. ћинули будку правл≥нн¤. ўе сто метр≥в Ц ≥ вони опин¤тьс¤ на своњй д≥л¤нц≥. Ѕакс рвонувс¤ вперед.

Ц ƒе це ви так забарилис¤? Цнервово запитала њх  атерина. Ц –оботи так багато, а ви гул¤Їте.  артопл¤ не посаджена, гр¤дки не заволочен≥, дерева не поб≥лен≥Е “и ж об≥ц¤в загорожу полагодити, Ц продовжувала вона, Ц вже скоро сонце опуститьс¤, а роботи так багато.

 атерина ще довго щось говорила, а ¬≥ктор ≤ванович ≥ Ѕакс почали лагодити загорожу.

√осподар мав звичку думати вслух. ќск≥льки останн≥м часом в≥н видав дес¤ть прозових ≥ поетичних книг, то ≥ думав про те, ¤к њх реал≥зувати. ѕро них писали газети, журнали. Ѕуло б≥льше позитивних в≥дгук≥в, хоч зустр≥чались ≥ негативн≥. ќстанн≥ писались на замовленн¤. Д’то ж той замовник? Ц думав ¬≥ктор ≤ванович. Ц  ому ж ¤ перейшов дорогу?Ф ƒивно, але Ѕакс в≥дчував думки хаз¤њна. ¬≥н зазирав господарю у в≥ч≥, н≥би хот≥в сказати: Дя знаю, хто погано про тебе пишеФ.

Ц “и щось хочеш мен≥ сказати? Ц запитав ¬≥ктор ≤ванович Ѕакса. “ой покрутив обрубком хвоста ≥ стиха щось т¤вкнув.

Ц я знаю, що ти геройський пес, розумний. јле зв≥дки ти знаЇш, про що ¤ думаю? Ц ¬≥ктор ≤ванович погладив м≥ж вухами собаку ≥ продовжував: Ц Ѕакс, ЅаксЕ Ћюди бувають добр≥ ≥ зл≥, розумн≥, мудр≥ ≥ навпаки. јле вс≥ вони перш за все думають про себе. Ќе так ¤к ти. “и думаЇш про мене, про ≈ллу,  атерину, а пот≥м уже про себе. “и завжди готовий нас захистити, наше майно, не шкодуючи свого житт¤. ќсь ≥ тепер, зам≥сть того, щоб в≥дпочивати, ти Ц б≥л¤ мене. ≤ди в т≥нь до будки, попий св≥жого молочка.

Ѕакс неохоче виконав це проханн¤ ¬≥ктора  ≤вановича Ц поплентавс¤ до будки, л≥г, поклавши голову на лапи, заплющив оч≥ ≥ впав у сон.

—нились йому р≥дн≥ Ц мати, брати ≥ сестри, Ѕаг≥ра, «о¤ √ерасим≥вна, ћар≥¤ ≤ван≥вна, ≈лла,  атерина. ўо ц≥каво! —нились т≥льки т≥ люди, ¤к≥ робили йому добро Ц пестили, харчували. ∆одного разу не промайнули в його снах н≥ √алина, н≥ њњ чолов≥к, н≥ њхн≥ д≥ти Ц ус≥ т≥, котр≥ завдавали йому болю. «агоњлись ус≥ рани, щезли з памТ¤т≥  незгоди, н≥би в його житт≥ њх ≥ не було. ¬ ц≥й тиш≥, серед бу¤нн¤ зелен≥, п≥д лаг≥дним сонцем в≥н був ситий, напоЇний ≥ щасливий наст≥льки, наск≥льки може бути щасливим собака.

—обаки спл¤ть чутко. —крипнула хв≥ртка, ≥ на подв≥рТ¤ Ддач≥Ф (так називалась д≥л¤нка земл≥ в ш≥сть ар≥в) зав≥тав сус≥д. «айшов крадькома, не питаючи дозволу. Ѕакс, немов п≥дкинутий велетенською пружиною, скочив на прибульц¤. “ой з перел¤ку впав. √оловне, що Ѕакс нав≥ть не загарчав, не гавкнув.

Ц —то¤ти! Ц вигукнула ≈лла. ¬она перша побачила сус≥да, ¤кий лежав на трав≥. Ц —то¤ти, Ц повторила вона ≥ Ѕакс зупинивс¤: сто¤в, ¤к укопаний.

ƒо прибульц¤ вже б≥гли  атерина ≥ ¬≥ктор ≤ванович.

Ц ¬ибачайте, вибачайте, Ц виправдувались вони перед ним. Ц —обака навчений не пускати на город чужих. Ц ¬ам треба було нас покликати. ј такЕ  вибачайте.

—ус≥д прийшов попросити к≥лька цв¤шк≥в, щоб щось прибити. ¬з¤вши те, що йому було потр≥бно, в≥н позадкував на дорогу, все озираючись на Ѕакса, а той знову л≥г п≥д будку, в т≥нь, з почутт¤м виконаного обовТ¤зку. ћовл¤в, в≥н хл≥ба даремно не њсть.

≤нколи до Ѕакса в гост≥ приходила  ол≥. ÷е була п≥дстаркувата сука породи лабрадор. ѓњ хаз¤њн з≥брав велику б≥бл≥отеку книг про собак, читав ц≥ книги в присутност≥  ол≥. ¬она любила розмовл¤ти з Ѕаксом собачою мовою про своЇ житт¤. –озпов≥ла багато ц≥кавого Ц особливо легенду про те, ¤к по¤вились на св≥т собаки-боксери. ÷е вона почула в≥д свого господар¤, коли в≥н читав книжку, а вона лежала б≥л¤ його н≥г.

Ц я запамТ¤тала њњ всю. ќсь послухай, Ц сказала    ол≥. Ц ÷е було на пТ¤тий день п≥сл¤ створенн¤ св≥ту. “од≥ √осподь-Ѕог створив ус≥х тварин, а пот≥м уз¤вс¤ створювати породи собак. Ѕули тут собаки Ц велик≥ ≥ маленьк≥, чорн≥ ≥ б≥л≥, пл¤мист≥ й кошлат≥, з короткою й довгою шерстю Ц взагал≥ все те, що подобаЇтьс¤  господар¤м собак.

 оли вс≥ породи собак було створено, Ѕог сказав: Дяк в≥нець твор≥нн¤, ¤ зараз зроблю собаку, ¤кий зТЇднаЇ в соб≥ силу ≥ см≥лив≥сть, красу ≥ благородство, швидк≥сть ≥ хоробр≥сть в поЇднанн≥ з доброзичлив≥стюФ. —казавши так, Ѕог уз¤в глину ≥ вил≥пив боксера. ¬≥н був такий, ¤к ≥ ти. √осподь-Ѕог був дуже радий, що йому вдалос¤ вил≥пити цього собаку. ѕоставив в≥н його окремо в≥д ≥нших, бо глина ще не затверд≥ла. ј вил≥плений Ѕогом боксер надм≥рно загордивс¤ ≥ скр≥зь п≥дкреслював свою зверхн≥сть перед ≥ншими собаками, вимагав в≥д них поваги ≥ визнанн¤. ћал≥ собаки були зг≥дн≥ з≥ зверхн≥стю боксера, а велик≥ почали ричати й ображати його. Ѕоксер у злост≥ кинувс¤ на своњх противник≥в, але т≥ так учепились в нього зубами, що ледь не загризли. √осподь-Ѕог в≥д≥рвав боксера в≥д розлючених собак ≥ зробив його трохи меншим. “епер ус≥ боксери так≥, ¤к тиФ, Ц зак≥нчила розпов≥дь  ол≥. 

ѕ≥сл¤ ц≥Їњ розпов≥д≥  ол≥ ≥ Ѕакс поб≥гли в л≥с ≥ повернулись вже тод≥, коли с≥ло сонце ≥ дачники збирались њхати до м≥ста.

Ц ƒе це ти так довго був, куди з  ол≥ б≥гав? ≈лла ходила тебе шукати по вс≥х д≥л¤нках ≥ н≥де не могла   знайти, Ц допитувавс¤ в Ѕакса ¬≥ктор ≤ванович.

ј Ѕакс с≥в на заднЇ сид≥нн¤ в машин≥, винувато стиснувс¤. ¬есь його вигл¤д св≥дчив про те, що люди не розум≥ють його. Ќав≥ть ¬≥ктор ≤ванович. ј Ѕакс думав, що в нього, ¤к ≥ всього живого, Ї ф≥з≥олог≥чн≥ потреби. "ќсь  ол≥, хоч ≥ п≥дстаркувата сука, але не в≥дказала мен≥. я њњ полюбив. ’оча ц¤ любов ≥ коротка, але вона принесла мен≥ рад≥сть. ћоњ господар≥ повинн≥ це розум≥ти. я також хочу бути батьком. ѕтахи ≥ т≥ мають своњх д≥тей".

ћоже, розумом Ѕакс ≥ не сприймав цих вел≥нь ≥нстинкту, але п≥сл¤ зустр≥ч≥ з  ол≥, в≥н в≥дчув, що житт¤ його стало ще прекрасн≥шим. ƒо образ≥в добрих людей приЇднавс¤ ≥ образ  ол≥. "„лени с≥мТњ повинн≥ звертатис¤ до мене так само, ¤к вони звертаютьс¤ одне до одного". Ѕакс виробив соб≥ кодекс повед≥нки собаки до член≥в с≥мТњ. ¬≥н думав: ДћоЇ житт¤ всього дес¤ть Ц дванадц¤ть рок≥в.  ожна розлука з ними приносить мен≥  стражданн¤. ƒопомож≥ть ¤кось зрозум≥ти, чого ви в≥д мене хочете. Ќе гн≥вайтесь на мене довго нав≥ть тод≥, коли ¤ винен у чомусь, не карайте мене т≥лесно. ” вас Ї сво¤ робота, своњ друз≥, своњ задоволенн¤. ” мене Ї т≥льки ви? √овор≥ть з≥ мною! ћоже, ¤ не завжди зрозум≥ю вас, але ваш голос, ≥нтонац≥њ принос¤ть мен≥ рад≥сть. якщо ви бачите, що мене гризуть ¤к≥сь муки чи  на мене ¤кась тварина або людина нападаЇ, то заступ≥тьс¤ за мене! я н≥коли не забуду добра, ¤ке хтось зробив дл¤ мене. я н≥коли без вашого в≥дома не нападу на людину, але нехай ≥ вона знаЇ, що перед тим, ¤к мене образити ≥ вдарити, моњ челюст≥ можуть роздробити к≥сточки т≥Їњ руки, ¤ка на це здатна. ЅуваЇ так: ви сварите мене за те, що ¤ л≥нивий, упертий, мл¤вийЕ ѕодумайте: може, ¤ себе зле почуваю через погану чи отруЇну њжу, може, моЇ серце болить чи ¤ перегр≥вс¤. Ќе залишайте мене в важк≥ години мого житт¤! Ќе каж≥ть, в ¤кому б ¤ стан≥ не був: Дя цього не можу бачитиФ або ДЌехай це буде без менеФ. ƒл¤ будь-¤кого собаки завжди буде легше переносити стражданн¤, коли ви будете поруч.

 оли ¤ постар≥ю, то нехай зб≥льшитьс¤ ваша турбота про мене. я завжди д¤куватиму вамФ.

“ак думав Ѕакс, сид¤чи на задньому сид≥нн≥ автомоб≥л¤. ÷ього разу в≥н не п≥шов разом з ¬≥ктором ≤вановичем на сто¤нку ставити автомоб≥ль, а в≥дразу з ≈ллою ≥  атериною поб≥г на другий поверх до квартири. “ам л≥г на своЇ м≥сце ≥ заснув. ¬ечер¤ти не п≥дн¤вс¤. Ќа веч≥рн≥й моц≥он також не п≥шов, хоча ≈лла його кликала к≥лька раз≥в. —пав до самого ранку, не поворухнувшись.

 

√лава ’

- —ьогодн≥ з Ѕаксом гул¤Ї ≈лла, Ц сказав ¬≥ктор ≤ванович. Ц ћожеш його пустити без пов≥дка. ¬≥н уже такий слухн¤ний та виконавчий, розумний, тож б≥ди не наробить.

≈лла над≥ла на Ѕакса нашийник, а поводок уз¤ла в руки, ≥ вони п≥шли гул¤ти. ћинула година, а ≈лли з собакою нема.  атерина —емен≥вна п≥шла на подв≥р'¤, щоб дов≥датись в чому справа, чому вони дос≥ не по¤вл¤ютьс¤. ¬она також не повернулась за годину. ¬же тод≥ сам ¬≥ктор ≤ванович, од¤гнувс¤ ≥ вийшов на подв≥р'¤, знайшов ≈ллу ≥  атерину —емен≥вну.

Ц „ому ви не йдете додому? Ц запитав в≥н.

Ц Ѕакс не даЇтьс¤ в руки. ¬се пристаЇ до Ћайми. ј вона, то п≥дб≥гаЇ до пса, то т≥каЇ в≥д нього. ¬ нењ т≥чка. „ерез нењ Ѕакс перегризс¤ з ус≥ма собаками, вигнав зв≥дси геть ус≥х. ј вона б≥гаЇ ≥ хвостом вил¤Ї. ѕ≥дпустить його до себе. ¬≥н п≥дскочить до нењ, а вона в≥дразу т≥каЇ. Ћаймина господин¤ не може њњ зловити, а ми свого Ѕакса. ¬ руки вони не даютьс¤. ўо робити?

¬≥ктор ≤ванович порадив:

Ц Ќе ч≥пайте њх, вони свою справу зробл¤ть ≥ втихомир¤тьс¤.

“ак ≥ вир≥шили. ≤ ¬≥ктор ≤ванович мав рац≥ю. √осподар≥ с≥ли на лавочку, а пси, наб≥гавшись, зробили свою справу. Ћайма Ц сука з породи боксер≥в, старша за Ѕакса на к≥лька рок≥в. “ака ж вродлива, ¤к ≥ Ѕакс. –ан≥ше в≥н з нею теж прогулювавс¤, але чомусь не залиц¤вс¤. √ан¤в з нею, нав≥ть боровс¤. “епер пробудилась у ньому чолов≥ча стать, ¤ка т¤гнулась до ж≥ночоњ. Ћайма (вона вже народжувала цуцен¤т) не проти була. јле, ¤к кожна ж≥ноча стать, потребувала залиц¤нн¤, любовноњ гри. ¬она ж не дворн¤га-пов≥¤, ¤к≥й байдуже, ¤кий кобель на нењ скочить. Ћайма могла покохати пса т≥льки своЇњ р≥вн≥. —ука розум≥ла: Ѕакс молодший за нењ, сильний, вродливий ≥ розумний пес.  «а м≥льйони рок≥в природа встановила так≥ закони, щоб ж≥ноча стать вибирала соб≥ кращ≥ чолов≥ч≥ особистост≥. ÷е не т≥льки в тваринному св≥т≥, а й у вс≥й жив≥й природ≥. ÷е обТЇктивний закон. ÷е люди Ц ел≥та живого св≥ту Ц хочуть зм≥нити закони природи ≥ тому ≥нколи це приносить б≥ду.

Ќакохавшись, Ѕакс сам прийшов до своњх господар≥в. Ќ≥ч пров≥в спок≥йно, а вранц≥ знову ≈лла без пов≥дка  повела його гул¤ти. Ћайми на подв≥р'њ не було Ц ≥ Ѕакс кинувс¤ њњ шукати. јле не знайшов, бо њњ господин¤ поњхала з нею в село. Ѕакс знову не дававс¤ в руки. Ўукав Ћайму у вс≥х п≥дТњздах будинк≥в. “≥льки-но ≈лла наблизитьс¤ до нього, в≥н Ц навт≥ки. ѕрот¤гом трьох годин ган¤ли за ним Ц члени ус≥Їњ с≥м'њ. Ќаб≥гавшись, Ѕакс зрозум≥в, що Ћайми тут нема. ≤ в≥н почвал¤в до своЇњ квартири. ј за ним подалис¤ ≈лла,  атерина ≥ ¬≥ктор ≤ванович.  оло своњх дверей собака  не зупинивс¤, а чкурнув на девТ¤тий поверх. ¬≥н зрозум≥в, що винен, за це може бути покараний, тож вир≥шив ¤кось в≥дт¤гнути те все неприЇмне. √осподар≥ й не думали його карати, але в≥н сам був переконаний, що заслуговуЇ покаранн¤. ¬же на площадц≥ девТ¤того поверху  собака п≥шов  до рук ¬≥ктора ≤вановича. ¬ квартир≥ л≥г на своЇ м≥сце, голову поклав на лапи. Ѕув похмурий, знервований.

Ц ўо з тобою Ѕакс? Ц питав господар.

—обака мовчав. Ќа тар≥лку з њдою нав≥ть не гл¤нув.

Ц Ќ≥чого, ¤к зголодн≥Ї, то буде њсти. як спорожн≥Ї шлунок, сам попросить, Ц  сказала  атерина —емен≥вна.

 оли годинник вибив четверту ранку, Ѕакс п≥д≥йшов до ¬≥ктора ≤вановича, почав ст¤гувати з нього ковдру. ÷е св≥дчило про те, що в≥н проситьс¤ надв≥р.

Ц Ѕакс, ще рано. “и ж н≥чого не њв, не пив. ўе рано гул¤ти. ѕочекай до шостоњ години, Ц вгамовував його хаз¤њн.

Ѕакс в≥д≥йшов. ’одив по к≥мнатах. ѕ≥дходив до к≥мнатних дверей ≥ заводив: Д”-у, у-у, у-уФ. ѕробудилис¤ ≈лла ≥  атерина —емен≥вна. ѕочали розмовл¤ти: Дўо з Ѕаксом д≥Їтьс¤?Ф  ѕершу п≥дозру висловила ≈лла: Д“а наш Ѕакс закохавс¤ в ЋаймуФ. ѕочувши слово Ћайма, Ѕакс покрутив обрубком хвоста. ¬с≥ засм≥¤лис¤. ј  атерина —емен≥вна сказала: Дќй Ѕакс, ти Ц коханець. Ѕач ¤к тебе Ћайма приворожила. Ћайма в сел≥, буде через дв≥ нед≥л≥. ѕочекай. „ас вил≥куЇ твоЇ коханн¤Ф.

“епер виводили Ѕакса на пов≥дку. ћало що в закоханого собаки на ум≥! ћабуть, те, що ≥ в людини. «акохан≥ готов≥ на вс¤к≥ вчинки, ¤к≥ розуму неп≥двладн≥. Ѕакс ц≥лий день н≥чого не њв. ’одив по к≥мнатах ≥ все уукав, нав≥ть не гавкав на людей, ¤к≥ п≥дходили до дверей. Ќа трет≥й день ≈лла сказала: Д“а в≥н помре з голоду. “реба нагодуватиФ. Ќабрала в тар≥лку каш≥, щедро полила њњ сметаною, перем≥шала з п≥дсмаженим фаршем. Ѕакс ≥ до ц≥Їњ њж≥ не доторкнувс¤. “од≥ ≈лла вз¤ла маленьку ложечку, розтулила Ѕаксову пащу ≥ почала його годувати. ѓв в≥н  неохоче Ц просто виконував ≈ллину волю. Ќа четвертий день њв уже сам, але пов≥льно, п≥д пильними погл¤дами господар≥в.  атерина —емен≥вна сказала: Д–≥дко хто з людей може кохати з такою в≥ддан≥стю, з такими глибокими почутт¤ми, ¤к ЅаксФ.

«а тиждень Ѕакс забув про Ћайму.  Ќезабаром його вже в≥дпускали гул¤ти без пов≥дка.

Ѕакс ур≥вноваживс¤, став щасливим.

ќдного разу ¬≥ктор ≤ванович, а було це в травн≥, сказав:

Ц Ѕакс, збирайс¤! ѕ≥демо гул¤ти на ¬исокий «амок.

ѕочувши ц≥ слова пес з≥рвавс¤ з≥ свого л≥гва, п≥дставив голову дл¤ нашийника. Д√ул¤тиФ Ц найулюблен≥ше слово дл¤ Ѕакса. ¬чувши його, в≥н заверт≥в обрубком хвоста: ви¤вл¤в задоволенн¤. …ого вже водили на ¬исокий «амок, в≥н чув цю назву, але так, ¤к сьогодн≥ вимовив њњ ¬≥ктор ≤ванович, в≥н зрозум≥в: буде щось незвичне ≥ рад≥сне.

¬ийшли на вулицю 700-р≥чч¤ Ћьвова (тепер вона називаЇтьс¤ „орновола). ¬≥ктор ≤ванович задумавс¤: нав≥що зм≥нювати назви вулиць? як назвали њх в пер≥од забудови, так нехай залишаютьс¤ вони до к≥нц¤ своњх дн≥в. «а цар¤ вулиць не перейменовували. ѕерейменуванн¤ м≥ст, с≥л, вулиць ≥ всього ≥ншого почали б≥льшовики. ¬они дуже хот≥ли залишитис¤ в памТ¤т≥ нащадк≥в, мр≥¤ли ≥мена своњ залишити нав≥ки, а вийшло... √овор¤ть про ≥сторичну памТ¤ть, а њњ то нема. “епер перейменовують вулиц≥, м≥стаЕ ѕрийде нова влада Ц ≥ знову все спочатку. ¬же були в≥чна римська ≥мпер≥¤, тис¤чол≥тн≥й рейх, Днавеки сплотила ¬елика¤ –усьФЕ ўо з цього вийшло, в≥домо вс≥м. як народилос¤, так мусить ≥ померти. —уть в≥д назви не зм≥нитьс¤. јле така природа влади Ц гребти п≥д себе. Ќа устах Ц за народ, а на д≥л≥ Ц дл¤ себе.

—палахнуло зелене св≥тло, перейшли вулицю 700-р≥чч¤ Ћьвова ≥ по ’≥м≥чн≥й попростували на «амарстин≥вську. Ѕакс весело б≥г Ц т¤гнув ¬≥ктора ≤вановича. ѕеретнули «амарстин≥вську ≥ п≥шли розбитою брук≥вкою вверх до джерела, ¤ке бТЇ ц≥лющою водою вже не одне стол≥тт¤. «л≥ва Ц зал≥знична кол≥¤ (вона внизу).    —хили Ц жовт≥ в≥д кв≥т≥в. ѕригадав њх назву: вчивс¤ колись у с≥льськогосподарському ≥нститут≥, Ц наг≥дки, ще й по  латин≥ Ц Calendula officinalis. ѕ≥д промен¤ми сонц¤ виблискувала зал≥знична кол≥¤, а промен≥, ¤к блискавки, лет≥ли у вс≥ боки. ≤нколи Ѕаксу ≥ ¬≥ктору ≤вановичу доводилось переходити на узб≥чч¤ дороги, ¤ка була вкрита калюжами, бо вулицею зр≥дка снували машини.  олеса скакали по калюжах, ≥ бризки лет≥ли на вс≥ боки. —права  гору п≥дпирала ст≥на. ѓњ обл≥зл≥ ≥ вищерблен≥ боки: багато чого бачили на своЇму в≥ку. ќбминули хрест з роз≥пТ¤тим ’ристом.

÷в≥ли липа ≥ дуб. ѓхнЇ суцв≥тт¤ зл≥тало на дорогу, на Ѕакса ≥ ¬≥ктора ≤вановича. …дучи, дихали на повн≥ груди св≥жим пов≥тр¤м. ¬оно надавало натхненн¤ не т≥льки ¬≥ктору ≤вановичу, але й Ѕаксу. ¬есн¤на природа завжди показуЇ те, що залишилось п≥сл¤ зими. ¬≥д зр≥заного дуба залишивс¤ пеньок на метр заввишки, ¤кий мав такий великий д≥аметр, що служив за ст≥л, а навколо нього ще ш≥сть пеньочк≥в п≥вметровоњ висоти Ц ст≥льц≥. ¬сюди повно  пол≥етиленових пл¤шок, пл¤шок з-п≥д гор≥лки, вина, ц≥л≥ кучугури паперу, кульк≥в, пакет≥в, пачок в≥д цигарок, недопалки. „ого тут т≥льки не накидали Дв≥дпочиваюч≥Ф. ÷е шл¤х до ™вропи. Ѕакс б≥гав в≥д одноњ купи см≥тт¤ до ≥ншоњ, морщив носа, хитав головою, мовл¤в, ми собаки-боксери не так≥ нехлюњ, ¤к люди. Ќа схилах гори багато хрест≥в, б≥л¤ них Ц кв≥ти. Ћежать вирван≥ бурев≥Їм дерева Ц дуби, каштани, акац≥њ. Ќа узб≥чч≥ дороги хил¤тьс¤ кущ≥ бузку, дикоњ малини. 

ѓх об≥гнали ж≥нка й чолов≥к. ∆≥нка несла повний кошик пол≥етиленових пл¤шок, чолов≥к в≥з бутл≥ на дит¤ч≥й кол¤сц≥. ѕосп≥шали до джерела. Ќавпроти нього Ц капличка. “епер вона була замкнена.

Ц Ѕакс, може, випТЇш джерельноњ водички, Ц звернувс¤ до собаки ¬≥ктор ≤ванович

Ѕакс сх≥дц¤ми помчав до джерела. ¬ода текла з двох кран≥в, крапл¤ми падала з руки Ѕожоњ матер≥. Ѕожа мат≥р споруджена з м≥д≥, ¤ка ще не окислилась. Ќа постамент≥ перед нею в горщиках кв≥ти Ц конвал≥њ, бузок, тро¤нди. ¬ода зб≥гала в вимуруваний з бетону в≥дст≥йник, а зв≥дти дзюрчала кудись униз до зал≥зниц≥. –≥вчачок б≥г п≥д густою травою, кущами,  купами см≥тт¤.

Ц Ѕачиш, Ѕакс, ≥ см≥тт¤, ≥ джерельна вода, ≥ весн¤на зелень Ц все в одному м≥сц≥.  уди дивитьс¤ м≥сцева влада?

Ѕакс зупинивс¤, гл¤нув на ¬≥ктора ≤вановича: мабуть, в≥н розум≥в господар¤, под≥л¤в його думки. ўе  раз огл¤нувши джерело, вони п≥дн¤лис¤ на дорогу, що опер≥зувала гору. “ут було ≥накше. ’одили ж≥нки, визбирували см≥тт¤, два здорован≥ на дит¤чому майданчику крутилис¤ на гойдалц≥. ѕарк ¬исокий «амок не готовий приймати в≥дв≥дувач≥в. —товпчики, лавочки не пофарбован≥, дерева не п≥др≥зан≥, всюди бурТ¤ни, см≥тт¤, трава не скошена, зарост≥ чагарник≥в Ц все св≥дчить про запуст≥нн¤, про те, що господар¤ парку нема. ћинули ресторан Д¬исокий «амокФ, п≥дн¤лис¤ до веж≥ телецентру.

ѕарк ¬исокий «амок Ц заснований в 1835 роц≥ на схилах замковоњ ≥ кн¤жоњ г≥р. ” ньому дв≥ тераси. Ќа верхн≥й Ц  штучно насипаний конус з огл¤довим майданчиком. Ќа нижн≥й Ц запущений будиночок сад≥вника: в≥кна без рам,  де-не-де цегла випала з≥ ст≥н, розвалюЇтьс¤ буд≥вл¤. ¬исить нап≥вгнила дошка. Ќа н≥й бл≥дий напис ≥ схема парку. « нього можна дов≥датись, де будинок сад≥вника, нижн≥й ≥ верхн≥й огл¤дов≥ майданчики, ресторан Д¬исокий «амокФ, грот, ну ≥ те, що парк займаЇ площу 36,2 гектара.

–есторан догл¤нутий, пофарбований р≥зними кольорами. ћоже, вже приватизований. Ќавколо нього чисто-чист≥с≥нько. «агл¤нули на подв≥р'¤. “ам столики. Ѕ≥гають оф≥ц≥анти. ¬≥дв≥дувач≥в мало. ¬≥ктор ≤ванович загл¤нув у ц≥нник. ÷≥ни Ц не по кишен≥.

Ц ’од≥мо, Ѕаксе: нам тут робити н≥чого, Ц звернувс¤ до пса господар. ≤ вони пот¤гнулис¤ вгору сходинками. “иша неймов≥рна, т≥льки цв≥р≥ньканн¤ птах≥в порушуЇ њњ. ƒобралис¤ до зал≥зних сход≥в, ¤к≥ ведуть на верхню огл¤дову площадку. —ходи (драбина) пофарбован≥ в коричневий кол≥р. Ќа них надписи Ц б≥ла, зелена, чорна фарби: Д“ут був —аша. Ћ≥цей. 16.04.04Ф, Д√ал¤, ¤ люблю тебе. ќлегФ.  Д“ут була “анюша. —аша, ¤ тебе кохаю, дуже сильноФ. Дћикола, ¤ тебе люблю ≥ чекаю нав≥ки. “во¤ ”лька. 8.04.03Ф. “акими написами вкрит≥ вс≥ сходи. ћинули вежу телецентру. ѕ≥д≥йшли до решток старовинного муру замку. “уристи вилаз¤ть на нього Ц фотографуютьс¤. —права, ¤кщо дивитис¤ на центр Ћьвова, Ц скульптура кам≥нного Ћева. …ого в парк перенесли сюди в 1874 роц≥ в≥д м≥ськоњ ратуш≥. ќгл¤нули Ћева. Ќа ньому також надписи. ѕишуть туристи. —кр≥зь залишають памТ¤ть про себе. « боку Ћева йдуть групи турист≥в, розмовл¤ють польською. Ѕакс не знаЇ ц≥Їњ мови. ¬≥н сприймаЇ украњнську, рос≥йську. ¬≥ктор ≤ванович ≥ Ѕакс зупинилис¤. —обака тихенько гавкав. ¬≥ктор ≤ванович розум≥в його собачу мову. ј говорив Ѕакс про те, що в≥н не може збагнути, нав≥що ст≥льки мов на планет≥. Ќа думку Ѕакса, треба, щоб була одна мова дл¤ вс≥х Ц не т≥льки дл¤ людей, а й дл¤ собак, лев≥в, тигр≥в, к≥шок Ц дл¤ всього живого на планет≥ «емл¤. ј то люди розмовл¤ють тис¤чами мов. —вар¤тьс¤ за ц≥ мови, нав≥ть в≥йни зат≥вають. «вуки Ц це ≥нша справа. “реба, щоб дл¤ вс≥х тварин ≥ людей була мова одна, ¤к математика, музика, мистецтво. Ћюди не можуть збагнути вс≥х мов та ще й тварин збивають з толку. Ѕог чомусь не продумав цих питань. –ел≥г≥й натворив ст≥льки, що прост≥й людин≥ не роз≥братис¤. ÷≥ своњ думки говорив Ѕакс собачою мовою ¬≥ктору ≤вановичу. Ѕакс ще гавкнув своЇму господарев≥: Дѕол¤ки розмовл¤ють, а про що, ¤ не розум≥юФ. ДЌ≥чого не зробиш, Ц в≥дпов≥дав йому ¬≥ктор ≤ванович, Ц таке житт¤, така ≥стор≥¤. ћова зм≥нюЇтьс¤. ¬ р≥зн≥ стол≥тт¤ люди сп≥лкувалис¤ по-р≥зному, може, й собаки в т≥ часи ≥накше гавкали. ћоже, колись прилет¤ть косм≥чн≥ ≥стоти, перевернуть св≥дом≥сть людей на планет≥ «емл¤ й тод≥ люди ≥ тварини заговор¤ть њхньою мовоюФ.

ѕ≥дн¤лис¤ на верхню огл¤дову площадку. Ћюдей багато. –≥зноголосс¤ р≥зних мов Ц украњнськоњ, рос≥йськоњ, польськоњ, н≥мецькоњ. якийсь африканець, показуючи рукою вдаль, вигукував гортанн≥ слова, до ¤ких чомусь прислухавс¤ Ѕакс.

ѕеред ними розкинулась панорама Ћьвова. “равень Ц це найкраща пора року. Ѕу¤нн¤ зелен≥ ≥ кв≥т≥в. ’то н≥коли не був на верхн≥й огл¤дов≥й площадц≥ ¬исокого «амку, хто не обводив одним погл¤дом усю велич≥нь Ћьвова в≥д ¬исокого «амку до —ихова, хто жодного разу не любувавс¤ ц≥Їю величною безмежною панорамою м≥ста, той н≥коли не зрозум≥Ї вс≥х красот старовинного Ћьвова. Ћьв≥в Ц це не звичайне велике м≥сто, обласний центр, ¤ких на ”крањн≥ двадц¤ть пТ¤ть, це столиц¤ «ах≥дноњ ”крањни. Ћьв≥в Ц це не т≥льки громадд¤ цегл¤них будинк≥в у центр≥ крутих древн≥х вуличок, але й на окрањнах широких проспект≥в з масивними багатоповерховими спорудами, ¤к≥ складен≥ в пр¤мокутн≥ р¤ди. Ћьв≥в Ц це м≥сто, ¤ке маЇ своЇ серце, душу ≥ мову. ÷ентр м≥ста Ц древн≥й центр.  ожний кам≥нь, кожна споруда, вежа, ст≥на муру з≥ стр≥льниц¤ми, залишки рову Ц все говорить мовою ≥стор≥њ, може, багатьом незрозум≥лою, але багатою думками про славне минуле. Ћюдина, ¤ка вперше ходить п≥д цими мурами, наповнюЇтьс¤ натхненн¤м, почутт¤ми патр≥ота не т≥льки Ћьвова, а й ”крањни. ћова  льв≥вТ¤н сп≥вуча ≥ виразна, ¤к ≥ мова самого м≥ста Ц звучна, св¤та, молитвенна.

Ѕакс, опершись лапами на поручн≥ огорож≥, блаженно вдивл¤вс¤ в цю несказанну панораму. …ому здавалось, що зв≥дти лине музика, ¤ка п≥дносить його на вершину житт¤. ¬≥н Ц цар земл≥, всього живого... Ќав≥ть сонце, ¤ке палило промен¤ми, в≥терець, що нав≥ював прохолоду, ≠Ц все бу¤ло, наповнювало рад≥стю, бажанн¤м кричати, гавкати:  "÷е все моЇ, ¤ повелитель цього всього!"

«елен≥ крони дерев перепл≥тались удалин≥ з зеленими покр≥вл¤ми будинк≥в, ¤к≥ чергувались з коричневими дахами.  оричневого було значно менше, н≥ж зеленого. «елений кол≥р Ц кол≥р житт¤. Ћьв≥в Ц м≥сто-храм. —отн≥ тис¤ч людей щодн¤ ход¤ть по храму-м≥сту, не в≥даючи про це. —еред ус≥Їњ ц≥Їњ велич≥, багатства арх≥тектури р≥зних епох, Ї одноповерхов≥ будинки девТ¤тнадц¤того стол≥тт¤. ’то в них живе, кор≥нн≥ льв≥в'¤ни чи новоприбульц≥, ¤к≥ заполонили м≥сто, опосереднили його. јле про людей не будемоЕ ÷е ≥нша тема. Ѕакс добре розум≥Їтьс¤ на люд¤х, в≥н в≥дразу вп≥знаЇ Ц добра це чи погана людина.

“ут, на вершин≥, чолов≥к даЇ в користуванн¤ б≥нокл≥ Ц п'¤тдес¤т коп≥йок за п≥вгодини огл¤ду.

“уристи Ц здеб≥льшого старш≥ за в≥ком. ¬они огл¤дають ратушу, на ¤к≥й розв≥ваЇтьс¤ жовто-блакитний прапор, цирк, зал≥зничний вокзал. ” центр≥ будинки скупчен≥, з правого боку вид≥л¤ютьс¤ нов≥ багатоповерх≥вки. ¬≥терець стих. —тало жарко. Ѕакс об≥йшов коло, посередин≥ ¤кого на вимпел≥ майор≥в    прапор Ц символ держави. “≥н≥ не було, ≥ Ѕакс прил≥г б≥л¤ н≥г ¬≥ктора ≤вановича, часто дихаючи, в≥д чого жив≥т його то п≥дн≥мавс¤, то опускавс¤.

Ц ўо Ц втомивс¤? Ц запитав його хаз¤њн. Ц “и пес ≥ то охл¤в, а люд¤м Ц хоч би що! ¬≥дпочивай, а ¤ ще буду насолоджуватис¤ панорамою Ћьвова.

Ќа Ѕакса почали звертати увагу туристи, але в≥н на це не реагував.

¬≥ктор ≤ванович побачив св≥й д≥м, в≥рн≥ше квартал, де в≥н жив, огл¤нув вулицю Ѕогдана ’мельницького, ¤ка стр≥лою зд≥ймалас¤ до √алицького перехрест¤.

Ц ѕ≥дн≥майс¤, Ѕакс. ’од≥мо додому. Ц ≤ вони крутою сп≥раллю почали спускатис¤ вниз. ѕоручн≥ зламан≥, брук≥вка вищерблена, роками не ремонтувалась. ”гору п≥дн≥малис¤ люди, щоб з висоти подивитись на древн≥й Ћьв≥в. ѕочекали, поки вони пройдуть, ≥ т≥Їю ж драбиною-сходами спустились до постаменту, на ¤кому повинен сто¤ти памТ¤тник ћаксиму  ривоносу. Ќа ньому табличка Ц досл≥вно: Д14/24 жовтн¤ 1648 року сел¤нсько-козацьк≥ загони п≥д кер≥вництвом геро¤ визвольноњ в≥йни полковника ћаксима  ривоноса розгромили в≥йсько польсько-шл¤хетських загарбник≥в ≥ здобули замок на ц≥й гор≥Ф.  ѕостамент у вигл¤д≥ куба. Ќадпис  зроблено на б≥лому мармур≥. Ѕакс дививс¤ на цю споруду ≥ думав: Дћоже, знайдетьс¤ скульптор, ¤кий створить образ славного лицар¤ ”крањни. ћоже, й льв≥вська влада вид≥лить кошти на монумент цьому герою ”крањниФ.

—пустились до джерела. Ќапилис¤ води. Ѕ≥л¤ нього  здоровань Ц хлопчина рок≥в чотирнадц¤ти з прот¤гнутою рукою просив грош≥.

Ц Ќе соромно тоб≥, Ц звернулас¤ до нього л≥тн¤ ж≥нка.

¬≥н њй в≥дпов≥в:  Д≤ди зв≥дси, стара сукоФ. ≤ хлопець зайн¤в таку позу, н≥би його хот≥ли побити. ќч≥ аж вил≥зли з орб≥т. Ќ≥ крапл≥ сорому на його обличч≥ не про¤вилос¤.

’тось сказав:

Ц “ака росте сучасна украњнська молодь. ј ми дл¤ них стараЇмос¤.

 ≤нший чолов≥к, ¤кий в≥з бутиль води, промовив:

Ц ÷е одинок≥ випадки. ¬ отар≥ Ї й паршив≥ в≥вц≥. “ак було, Ї ≥ буде.

ѕ≥дход¤чи додому, а пора була вже об≥дн¤, зустр≥ли јнну ‘едор≥вну.

¬она, побачивши Ѕакса з ¬≥ктором ≤вановичем, попростувала до них.

Ц ¬аш пес ще живий ≥ б≥гаЇ. ¬≥н Ц поганий пес. ¬и його знову ведете без пов≥дка. я цього допустити не можу. я вже за¤вл¤ла в м≥л≥ц≥ю. Ѕачу, висновк≥в там не зробили. ƒоведетьс¤ сам≥й застосовувати ¤к≥сь м≥ри. я не допущу, щоб пси л¤кали д≥тей. ¬они т≥льки паскуд¤ть  територ≥ю, на ¤к≥й гул¤ють д≥ти.

¬она говорила так швидко, що ¬≥ктор ≤ванович не м≥г вимови ан≥ слова. «ак≥нчивши тираду, вона поб≥гла.

 

√лава ’≤

јнна ‘едор≥вна зак≥нчила ун≥верситет, ф≥лолог≥чний факультет рос≥йськоњ мови ≥ л≥тератури з золотою медаллю. ’одили чутки, що про њњ медаль клопотавс¤ сам декан факультетуЕ Ц за ≥нтимн≥ послуги. ѕ≥сл¤ середньоњ школи Ц вийшла зам≥ж. „олов≥к був старший за нењ на двадц¤ть рок≥в. ¬≥н працював високим посадовцем у поважн≥й установ≥. ’от≥в, щоб його дружина мала вищу осв≥ту, ≥ п≥сл¤ його домовленост≥ з кер≥вництвом ун≥верситету, јнна стала студенткою. Ќа факультет≥ лише вона одна була зам≥жн¤. “ому хлопц≥, а вона була вродлива, на нењ загл¤дались, недвозначно нат¤кали на њњ сексап≥льн≥сть. “онк≥ риси смагл¤вого обличч¤, оч≥ Ц чорн≥, волосс¤ Ц довге, кучер¤ве. ѓњ тал≥њ заздрили вс≥ студентки.   оли вона йшла вулицею, чолов≥ки мимовол≥ проводжали њњ погл¤дами. ѕрирода над≥лила њњ вс≥ма принадами ж≥ночоњ краси. јнна випром≥нювала таку сексуальну енерг≥ю, що чолов≥ки, незалежно в≥д в≥ку, зупин¤лис¤, не розум≥ючи, що з ними коњтьс¤.  —хожа була на турчанку. ћоже, колись њњ далекий предок був турком? Ѕатько Ц рос≥¤нин, мати Ц украњнка.  ¬ њњ погл¤д≥ було щось владне, холодне. ¬ њњ очах проступала приваблююча таЇмнича ж≥ноча сила. ÷е пом≥тили ≥ викладач≥, особливо декан факультету. ќдного разу з≥ школи повертались студентки. “ам вони в≥дбували практику. —еред них була ≥ јнна. ¬≥н запропонував њм в≥дпочити в Ѕрюховицькому л≥с≥ Ц збирати гриби, ¤годи.  оли д≥вчата розбрелис¤, в≥н покликав јнну до машини. —≥ли на заднЇ сид≥нн¤. Ќ≥чого не говор¤чи, палко почав њњ ц≥лувати. ¬она не заперечувала. ≤ все в≥дбулос¤Е ћолода ж≥нка вперше в≥дчула чолов≥чу силу профес≥онала. як це було солодко. ¬иконувала вс≥ його забаганки. ƒекану не в≥рилось, що ц¤ юна студентка маЇ т≥ звички, ¤ких набувають ж≥нки п≥сл¤ тридц¤ти рок≥в сексуального житт¤ з багатьма партнерами. "Ќу й талант, Ц п≥сл¤ години коханн¤ подумав чолов≥к. Ц ÷е даЇтьс¤ одн≥й на м≥льйон ж≥нок". ѕ≥сл¤ ц≥Їњ спроби вони часто зустр≥чались на таЇмних квартирах, дачах друз≥в, а част≥ше њхали в л≥с. ƒекан навчив њњ всьому, що сам п≥знав за довг≥ роки статевого житт¤. «нав, що ж≥нки, з ¤кими бував, втрачали в≥д нього розум. “рапл¤лис¤ й казуси в нього, але в≥н так навчивс¤ виплутуватись з неприЇмностей, що з часом це йому почало подобатись. "ћене ж≥нки любл¤ть за те, що ¤ њм приношу насолоду, Ц думав декан про себе, Ц але јнна заволод≥ла мною ц≥лком". ¬≥н хот≥в њњ, думав про нењ, вона завжди сто¤ла перед його очима.

…шли роки. ¬она часто зраджувала чолов≥ков≥, але вм≥ла так завуалювати свою зраду, що в≥н ≥ подумати не м≥г, що його р≥дна дружина це робить. Ќе раз вдавала, що вона ночуЇ у хвороњ подруги, то казала, н≥би мама просить, аби дочка  ночувала в нењ, то скаржилась на ¤кусь хворобу ≥ њй, мовл¤в, треба поњхати кудись на л≥куванн¤. ќдного вона н≥коли соб≥ не дозвол¤ла: це приводити коханц¤ до свого дому. ѓњ сексуальна енерг≥¤ вимагала бути з партнером, ¤кий м≥г задовольнити њњ.

¬ л≥тню пору вињжджала в п≥онерськ≥ табори. —початку п≥онервожатою, а пот≥м кер≥вником загону. "∆ертву", ¤к сама казала, вибирала з першого погл¤ду. ѕ≥сл¤ проведеноњ бурхливоњ ноч≥ вона здавалась стомленою, мала бл≥де, з синц¤ми п≥д очима, обличч¤, покусан≥ губи.  оли јнна дивилась у дзеркало, то њй здавалось, н≥би вона важко перехвор≥ла чи проснулас¤ п≥сл¤ зат¤жноњ н≥чноњ орг≥њ. “ак почуваЇ себе чолов≥к, ¤кий увечер≥ перебрав норму алкоголю. …ого т≥ло гойдаЇтьс¤, в≥н мучитьс¤ в≥д спраги, маЇ одне бажанн¤ Ц похмелитис¤. ƒиректору школи чи начальников≥ табору, чолов≥ков≥ скаржилась, що в нењ "м≥с¤чн≥" чи ¤кась ≥нша ж≥ноча хвороба. ћовл¤в, це мине, њй треба в≥дпочити. ƒобиралась додому, л¤гала на л≥жко, заплющувала оч≥, ≥ њњ об≥ймали  думки про минулу, повну насолоди н≥ч  

„олов≥к в≥рив њй. «аклопотаний роботою, в≥н дививс¤ на це юне створ≥нн¤ ≥ рад≥в, що вона  Ц його дружина. ’от≥в мати д≥тей. јнна теж мр≥¤ла про них, але чомусь в≥д чолов≥ка не ваг≥тн≥ла. ќдного разу за¤вила: "я ваг≥тна". ¬≥н зрад≥в: у нього будуть д≥ти! „ас минавЕ « маленькою дочкою на руках, щасливий, чолов≥к прив≥з јнну додому. ¬она ж думала: "¬≥д кого ж ц¤ дитина? ¬≥д того оф≥цера, з ¤ким ¤ провела ц≥лу н≥ч в готел≥, чи в≥д його товариша, ¤кий заволод≥в мною, коли оф≥цер п≥шов на службу, а ¤ прибиралась, щоб ≥ти до школи". ¬≥н несамовито накинувс¤ на нењ, ≥ хоч вона була вже задоволена, не в≥дсахнулас¤, а ще б≥льше розпалилас¤ в≥д його пестощ≥в ≥ бажанн¤  волод≥ти нею. Ќа цей раз јнна затрималась у номер≥ до об≥ду. ¬она зрозум≥ла, що подобаЇтьс¤ йому, що в≥н Ц њњ плану чолов≥к. ј коли в≥н попросив: "”вечер≥ Ц зустр≥немос¤", вона не в≥дпов≥ла. ѓй хот≥лос¤ ще раз бути з ним, але јнна виробила правило: дв≥ч≥ з одним ≥ тим же чолов≥ком не зустр≥чатис¤. —початку  вела рахунок своњх партнер≥в, але коли њх перевалило за сотню Ц перестала. Ќ≥коли не знала н≥ ≥мен, н≥ пр≥звищ своњх коханц≥в.  ѕам'¤тала лише колишн≥ сексуальн≥ задоволенн¤, ¤к≥ мала в≥д них.

“епер, маючи на руках доню, вона притихла. ћайже р≥к догл¤дала дитину. Ѕагато часу проводила з нею на св≥жому пов≥тр≥. Ѕоготворила њњ. ѕроте раз у два-три м≥с¤ц≥ виходила на "полюванн¤" чолов≥к≥в.  —коро донечка п≥шла до першого класу, невдовз≥ зак≥нчила школу, вийшла зам≥ж. ј јнна думала, ¤к позбутись чолов≥ка. якось з газет дов≥далась, що найсильн≥шою отрутою Ї ртуть. ¬ њњ домашн≥й аптечц≥ був флакончик з ртуттю. ¬она була незайманою, ¤к виходила зам≥ж. «алишилась незайманою ≥ в першу шлюбну н≥ч. ’оч чолов≥ков≥ було п≥д сорок рок≥в, але коли в≥н доторкнувс¤ до нењ Ц вона в≥дчула в промежин≥ щось вологе, слизьке, що викликало неприЇмн≥ асоц≥ац≥њ. ј њй хот≥лось насолоди. јнна читала багато еротичноњ л≥тератури, чекала, а ви¤вилосьЕ Ќа одн≥й веч≥рц≥ один молодик, з ¤ким вона вийшла в сад подихати св≥жим пов≥тр¤м, за дес¤ть хвилин грубо, без пестощ≥в ≥ любовних ут≥х, позбавив њњ цнотливост≥. ƒуже р≥дко в≥д чолов≥ка мала насолоду. «ненавид≥ла його. ѕрочитавши в ¤комусь заруб≥жному детектив≥, ¤к ж≥нка отруњла чолов≥ка ртуттю, вир≥шила д≥¤ти цим же способом. “од≥ вона баночку з ртуттю ставила б≥л¤ тар≥лки з харчами, бо знала:  токсичн≥сть ртут≥ дуже велика. ќзнаки хрон≥чного отруЇнн¤ про¤вились у нього через ш≥сть м≥с¤ц≥в. “од≥ вдавала, що дбаЇ про нього Ц догл¤дала, пестила, робила вигл¤д, н≥би задоволена його коханн¤м. ќтрута д≥¤ла.  „ерез р≥к в≥н помер. «аборонила розкривати його т≥ло. «найомий л≥кар, з ¤ким була в статевих стосунках, дав њй дов≥дку, що чолов≥к помер в≥д серцевого нападу. ј ск≥льки було голос≥нн¤ та пролито нею сл≥з на похорон≥. ¬продовж трьох м≥с¤ц≥в ходила в чорному вбранн≥.   ѕоховала ≥ стала самотньою ж≥нкою

јнна рада була, що залишилась сама. ƒонька жила поруч. «годом вона народила двох д≥вчаток. ≤  молода бабц¤ прид≥л¤ла њм багато уваги. ѕ≥сл¤ смерт≥ чолов≥ка до нењ сватались, але жодного разу не трапивс¤ той, ¤кий в≥дпов≥дав би њњ канонам. Ќе зважаючи на св≥й поважний в≥к, ж≥нка од¤галась модно Ц так щоб на нењ звертали увагу чолов≥ки. Ќа високих п≥дборах, злегка декольтована, вона була схожа на продавц¤ шикарного магазину, на парикмахерку, на кокетку, на пов≥ю Ц шукачку пригод Ц на все, що завгодно, т≥льки не на вчительку, класного кер≥вника старших клас≥в, виховател¤ молодого покол≥нн¤. ¬она тримала д≥тей у строгост≥, виховувала в них чутт¤ пошани до себе. Ќ≥хто й подумати про нењ н≥чого поганого не м≥г.  олеги по школ≥ нав≥ть не намагалис¤ до нењ залиц¤тис¤. ѕро своњх школ¤р≥в јнна ‘едор≥вна знала все Ц њхн≥ уподобанн¤, хто з д≥вчаток був ще незайманий, а  про хлопц≥в, хто з них уже мав статев≥ стосунки з ж≥нками. ¬они њњ бо¤лис¤. ќч≥ вчительки пронизували дит¤чу душу наскр≥зь. ќц≥нки ставила справедливо. –ос≥йську мову ≥ л≥тературу школ¤р≥ знали краще, н≥ж ≥нш≥ предмети. ƒиректор школи на педагог≥чних нарадах хвалив јнну ‘едор≥вну, ставив за приклад ≥ншим учител¤м. ¬она н≥коли не брала подарунк≥в в≥д батьк≥в своњх учн≥в. ¬м≥ла змусити д≥тей працювати над предметами, ¤к≥ викладала. Ѕатьки њњ поважали. якщо треба було попрацювати з в≥дстаючими учн¤ми, залишалась з ними доти, доки вони не засвоювали тему.

 оли јнна ‘едор≥вна виходила на "полюванн¤", то шукала парк чи темну вулицю. …шла пов≥льно, розпутно, розгвинчено. ћала ходу такоњ ж≥нки, ¤ка може належати сотн¤м чолов≥к≥в. якщо вони до нењ звертались, вона голосно см≥¤лась ≥ водночас, пильно ≥ уважно стежила, щоб не потрапити на оч≥ знайомим. ѓњ врода, зваблива ф≥гура прит¤гувала чолов≥к≥в, але на вс≥ њхн≥ пропозиц≥њ јнна заперечливо хитала головою. ƒуже настирливим кидала нецензурн≥ слова. ¬она "полювала"... ƒосв≥д ≥ безпомилковий ≥нстинкт розпусниц≥ вказували њй (серед сотень на нењ обернених ≥ жаданих чолов≥к≥в) на того, ¤кий њй був потр≥бний. јнна шукала ≥ знаходила пристрасного, ненаситного  ≥ невтомимого самц¤. ѓй були байдужими  його в≥к, врода, костюм, соц≥альний стан, становище в сусп≥льств≥. ≤ тому, хто њй подобавс¤, к≥лькома фразами давала зрозум≥ти, що вона в≥льна. “од≥ брала цю людину, купувала р≥зн≥ алкогольн≥ напоњ, њду ≥ њхала з ним додому. ÷¤ ж≥нка вм≥ла вибирати того, хто њй потр≥бний. ÷е м≥г бути юнак, старик, кал≥ка, солдат, оф≥цер. ўе не було випадку, щоб чолов≥к не п≥шов з нею. ƒотик њњ руки, тембр голосу, ≥нтимно принаджуючий, банальна фраза, погл¤д з б≥сиками в очах змушували чолов≥ка бажати њњ близькост≥. ƒумки јнни ‘едор≥вни, ¤к б≥оенергетичн≥ хвил≥, заполонювали чолов≥ка й в≥н ≥шов сл≥дом за нею. ѕро ц≥ бажанн¤ вс≥ знають, цього хочуть, написано багато книжок, але наукою ще не досл≥джено, не встановлено законом≥рност≥ повед≥нки ж≥нки ≥ чолов≥ка, щоб так думки ж≥нки миттЇво передавались чолов≥ков≥. ÷≥лу н≥ч, а ≥нколи й день в≥ддавалась вона насолодам, ¤к≥ т≥льки могла придумати њњ нестримна у¤ва. ј ранком чи вечором, залежно в≥д обставин просила чолов≥ка ≥ти в≥д нењ, ≥нколи незаможним давала грош≥ на такс≥.

ќдного разу, на курорт≥, њњ коханцем був чолов≥к похилого в≥ку. ÷≥лу н≥ч вони в≥ддавались орг≥њ. ѕ≥д ранок, јнна попросила гост¤ ще раз довести њњ до оргазму. ¬≥н старавс¤. ¬же п≥сл¤ того, ¤к вона одержала насолоду, попросив дозволу к≥нчити. "ћожна", Ц сказала јнна ‘едор≥вна. ѕ≥сл¤ оргазму в≥н захрип≥в ≥ обвис. Ѕув такий важкий, що вона ледве скинула коханц¤ з себе. ѕочала  тормосити, приклала вухо до грудей: серце не билось. ѕочекала, прощупала пульс. "јн¤, в≥зьми себе в руки, Ц говорила сама соб≥, Ц не хвилюйс¤. —першу од¤гни його, пот≥м допов≥си чергов≥й по поверху. Ўвидку допомогу нехай викличе". ѕрот¤гом двадц¤ти хвилин од¤гала "гост¤". —трах скував њњ. «гадала, ¤к увечер≥ в≥н сказав њй: "” мене було два ≥нфаркти. “ож коли щось буде не так, ¤к ти бажаЇш, то вибачай". ¬она не звернула уваги на ц≥ слова, а тепер страх окутав њњ. «дригаючись в≥д жаху, п≥шла до черговоњ. “а викликала "швидку", ¤ка незабаром прињхала. Ћ≥кар, прощупавши пульс, констатував смерть, запитав, ¤к це сталос¤. јнна ‘едор≥вна збрехала, що вони обоЇ вир≥шили було п≥ти вранц≥ на море. ѕрийшла до нього Ц в≥н мертвий, а вона живе на цьому поверс≥, пор¤д. Ћ≥кар, гл¤нувши на нењ, не пов≥рив сказаному. "Ќасильницькоњ смерт≥ нема. ¬≥н перенапруживс¤, перехвилювавс¤, треба подзвонити до м≥л≥ц≥њ", Ц зробив в≥н висновок. ѕрињхав сл≥дчий прокуратури. јнна плуталась у своњх показанн¤х, нервувала, бо¤лась, що напишуть листа на роботу, але все об≥йшлос¤.

јнна ‘едор≥вна не любила птах≥в ≥ собак. ѓњ хоб≥ Ц кв≥ти, ¤к≥ обожнювала. Ќа балкон≥ в горщиках р≥зних форм росли в вазонах герань, бегон≥¤, гортенз≥¤, глоксин≥¤, аспарагус, ф≥кус. ¬она про них знала все Ц ¤к вони розмножуютьс¤, ¤ку землю ≥ в ¤к≥й к≥лькост≥ вимагаЇ рослина, ¤ке добриво потр≥бне кв≥там. ” к≥мнат≥, де вона спала, була поличка з книгами про к≥мнатн≥ рослини. ѕеред сном вона њх читала.

—обаки, коти, птахи викликали в нењ роздратуванн¤. ≤ коли Ѕакс хот≥в програтис¤ з њњ внучками, а т≥ п≥дн¤ли несамовитий вереск, до ¤кого приЇдналас¤ донька јнни ‘едор≥вни, то вона, почувши цей івалт, виб≥гла на майданчик, п≥дн¤ла крик на весь квартал.

¬она зверталась до м≥л≥ц≥њ, нав≥ть њздила до собаколов≥в, писала за¤ви в райвиконком, що в район≥, де вона мешкаЇ, б≥гають скажен≥ собаки, ¤к≥ кусають людей. јле на њњ скарги н≥хто не звертав уваги. “од≥ вона вир≥шила розправитись з собаками сама.

ѕ≥сл¤ зустр≥ч≥ з ¬≥ктором ≤вановичем ≥ Ѕаксом ¤кась внутр≥шн¤ сила не давала њй спокою. ¬ипадково вступила в собачий кал. ѕоб≥л≥ла в≥д обуренн¤. ѓњ вхопила ненависть. "якщо влада не може навести пор¤док, ¤кщо в м≥ст≥ пануЇ така вседозволен≥сть, то ¤ сама застосую м≥риЕ —обаки й котиЕ як≥ ж вони гидк≥. як можна жити в такому м≥ст≥, де нав≥ть п≥д ратушею Ц собач≥ нечистоти? Ќ≥кому до цього нема д≥ла ". “равою витерла черевик ≥ погналась додому. “ак ≥ тепер вир≥шила д≥¤ти перев≥реним способом.

” своњй к≥мнат≥ вз¤ла пл¤шечку з ртуттю. ¬ит¤гла з холодильника варену ковбасу. "¬ квартир≥ не можна отруювати харч: крапельки ртут≥ випадково потрапл¤ть в щ≥лини на п≥длоз≥Е “од≥ ¤к њх зв≥дти д≥станеш? Ц подумала вона. Ц  раще ¤ це зроблю увечер≥, коли стемн≥Ї".  јнна ‘едор≥вна подалась ще на  рак≥вський ринок, купила тел¤чих обр≥зк≥в, а коли стало зовс≥м темно, вз¤ла ртуть, ковбасу й обр≥зки ≥ п≥шла на територ≥ю, де вигулювали собак. ” мисц≥ вона розм≥шала ртуть з маленькими шматочками ковбаси ≥ мТ¤са, розсипала вм≥ст миски на площ≥ заросл≥й травою. Уяк не ковбасу чи мТ¤со, то травку собаки скуштують, Ц мислила вона. Ц ’≥ба собац≥ багато треба? ћаленька крапелька, ¤ка потрапить його в орган≥зм ≥ приведе до смерт≥". ѓњ нам≥ри виправдались. ѕершою захвор≥ла дворова собака, ¤ка жила на см≥тнику. ∆ител≥ будинк≥в приносили сюди чимало њж≥ ≥ п≥дгодовували њњ. Ѕ≥гаючи по трав≥, вона скуштувала продукт, отруЇний ртуттю. ÷≥лий тиждень ходила квола, пот≥м л¤гла у трав≥ недалеко в≥д см≥тника, н≥чого не њла. “ут ≥ померла.

ѕот≥м п≥шла у небутт¤ подруга Ѕакса Ц Ћайма. ѓњ господар≥ викликали ветеринара, давали л≥ки, возили до кл≥н≥ки, але л≥куванн¤ не помогло: вона також померла. ўе к≥лька собак, з ¤кими б≥гав Ѕакс, п≥шли у небутт¤. Ѕакс теж б≥гав не з тою активн≥стю, ¤к ран≥ше. ѕо¤вилась у нього задуха. ѕ≥сл¤ б≥ганини довго лежав. "„омусь наш Ѕакс заслаб, вигл¤д у нього хворобливий. “реба його показати л≥кар¤м", Ц сказав ¬≥ктор ≤ванович дружин≥. Ќа другий день повезли його у ветеринарну л≥карню.  ого т≥льки господар≥ не везуть до л≥кар≥в Ц собак, к≥шок, папуг, голуб≥в, курей, нав≥ть ¤кийсь д≥дуган прин≥с справжню зм≥ю. “варини так само хвор≥ють, ¤к люди, ≥ хвороб у них не менше н≥ж у людей. Ѕакса огл¤нули, дали л≥ки, пооб≥ц¤ли, що хвороба в≥дступить. јле вона не в≥дступила. ѓздили на город. “ам Ѕакс уже не б≥гав, а т≥льки лежав п≥д будкою в холодку.  упили молоко Ц св≥же, т≥льки-но видоЇне, але в≥н ≥ його не хот≥в пити. «нову возили до л≥карн≥, там робили уколи, спод≥вались, що хвороба в≥дступить. јле з кожним днем Ѕакс усе хир≥в ≥ хир≥в. якось уноч≥ ¬≥ктор ≤ванович пробудивс¤ в≥д скигл≥нн¤ Ѕакса. “ой ходив по к≥мнат≥ ≥ тоненько завивав.

Ц ўо з тобою, де тоб≥ болить, ≥ди до мене, л¤гай тут на диван≥ б≥л¤ мене, ¤к тоб≥ допомогти? Ц питав його ¬≥ктор ≤ванович.

ѕробудились  атерина —емен≥вна ≥ ≈лла. ƒали йому анальг≥н, ще ¤к≥сь обезболююч≥ л≥ки. ƒо самого ранку Ѕакс ходив по к≥мнат≥, л≥ки не допомагали. ¬≥н нав≥ть не м≥г л¤гти. “ак з ним було впродовж к≥лькох дн≥в. ѕот≥м йому трохи полегшало. ¬≥н уже м≥г лежати. ѓв мало, б≥льше пив молоко ≥ њв фарш. √адалось, ≥де на поправку. јле одного разу, коли ¬≥ктор ≤ванович хот≥в його вивести на прогул¤нку, в≥н не п≥дв≥вс¤.

Ц “и чому, Ѕакс?.. ’од≥мо гул¤ти, Ц просив його господар.

Ѕакс ледве п≥дв≥вс¤ ≥ попл≥вс¤ на подв≥рТ¤. «адн≥ ноги  не слухались його. ¬≥н ще випорожнивс¤, ≥ вже до квартири ¬≥ктор ≤ванович зан≥с його на руках. ¬икликали л≥кар¤, той зробив йому укол, пот≥м кл≥зму, дали таблетки. ¬же н≥чого йому не могло допомогти. Ѕакс скочив з дивана ≥, т¤гнучи задн≥ лапи, приповз до свого м≥сц¤. ¬ажко дихав. ¬≥н лежав, утративши ≥нтерес до њди, до всього на св≥т≥. Ќа нього вже н≥чого не д≥¤ло. ≤нколи зводив на ¬≥ктора ≤вановича,  атерину —емен≥вну ≥ ≈ллу потьм¤н≥л≥ оч≥, ¤кими прощавс¤ з ними, а пот≥м схил¤в голову на передн≥ лапи. ¬ тих очах було ст≥льки суму й любов≥ до своњх господар≥в, ст≥льки в≥дданост≥ њм ≥ великоњ вд¤чност≥ за њх турботу про нього. ¬≥н лежав ≥ йому марилась усе його житт¤ з дитинства до сьогодн≥шнього дн¤. ¬ його мозку шугали вид≥нн¤. ћинуле ожило ≥ обступило Ѕакса з≥ вс≥х бок≥в. ¬≥н знову жив з≥ своЇю мамою Ѕертою, братами ≥ сестрами; пот≥м на передн≥й план вийшли ≤ван ѕетрович, ќксана √ерасим≥вна, њхн≥ сини ѕетро ≥ √ерасим; в≥н пригадав ≥ першу б≥йку з √реЇм, коли учивс¤ в школ≥; нав≥ть тепер на смертному одр≥ з приЇмн≥стю згадав ласкав≥ руки «оњ √ерасим≥вни, шершавий ¤зик Ѕаг≥ри, ¤ка кусала його, коли в≥н до нењ залиц¤вс¤.

јле найбол≥сн≥ше, ¤к кошмар, пронеслось перед Ѕаксом житт¤ у √алини. ¬ ц≥ хвилини в≥н скавучав ≥ ричав, ≥  атерина —емен≥вна казала, що Ѕаксу снитьс¤ дурний сон. ј снивс¤ йому пТ¤ний ¬асиль, ¤кий нещадно бив його, а дикуни-д≥ти обзивали його тварюкою, били, а пот≥м брехали матер≥, що в≥н њх хот≥в покусати. —нивс¤ йому базар, куди водили його, щоб продати. Ќайб≥льше пригадав в≥н житт¤ у ¬≥ктора ≤вановича,  атерини —емен≥вни та ≈лли. ¬≥н згадав, ¤к ≈лла перший раз привела його до хати в≥д «оњ √ерасим≥вни, ¤ка недов≥ра була в нього до нових господар≥в, ¤к в≥н згодом звик до них. Ѕакс став щасливою собакою. ¬≥н жив тим собачим щаст¤м, ¤ке р≥дко випадаЇ на долю собаки. ¬≥н любив ¬≥ктора ≤вановича,  атерину —емен≥вну, ≈ллу, був њм в≥дданий. ’оча минуле Ѕакса було жорстоким, але п≥сл¤ того, ¤к в≥н потрапив у с≥мТю ¬≥ктора ≤вановича, дл¤ нього настав початок нового незбагненно-прекрасного житт¤. ≈лла,  атерина —емен≥вна ≥ ¬≥ктор ≤ванович мусили багато терп≥ти, щоб Ѕакс переборов весь св≥й негативний досв≥д, ¤кому навчило його житт¤. ¬≥н тепер мусив мати б≥льше знанн¤, щоб розбиратис¤ у всьому тому, що його оточувало. …ому потр≥бно було переродитис¤. Ќова обстановка змусила стати ≥ншим. ¬она помТ¤кшила в ньому озлоблен≥сть, зл≥пила з нього ≥ншу, б≥льш досконалу форму. ÷¤ с≥мТ¤ добралас¤ до самих глибин натури Ѕакса, ласкою викликала в нього до житт¤ вс≥ т≥ почутт¤, ¤к≥ др≥мали в ньому. Ѕакс п≥знав любов людини. ÷¤ любов прийшла до нього не одного дн¤. ∆ити в ц≥й с≥мТњ ≥ в≥дчувати над собою людську владу стало дл¤ нього необх≥дн≥стю, а с≥мТ¤ старалась про¤вл¤ти до Ѕакса б≥льше н≥жност≥ ≥ тепла. « часом його любов до ц≥Їњ с≥мТњ м≥цн≥ла ≥ м≥цн≥ла. –ади нењ в≥н готовий був на все. ўоб бути поруч з ¬≥ктором ≤вановичем, почути його добр≥ ≥ ласкав≥ слова, в≥н забував про њду, про б≥ль. √осподар≥ платили Ѕаксу т≥Їю ж любовТю, що ≥ в≥н њм. ¬≥ктор ≤ванович уже не м≥г обходитис¤ без Ѕакс. ¬они завжди були разом. Ќа нього над≥¤лись, в≥н був охоронцем њхньоњ квартири, машини. ¬с≥ члени с≥м'њ знали, що н≥¤кому злод≥ю в≥н не в≥ддасть њхнЇ добро, не дозволить заз≥хати на нього. ¬≥н був членом њхньоњ с≥мТњ, на таких же умовах, ¤к ≈лла ≥  атерина —емен≥вна. ≤ ось тепер, коли Ѕакса покидали останн≥ сили, ¤кийсь внутр≥шн≥й голос пов≥домив њм, що його скоро не буде на цьому св≥т≥. ¬ очах ≈лли ≥  атерини —емен≥вни по¤вились сльози. ¬они вже н≥чим не могли зарадити йому, а в≥н, поклавши голову на лапи, дививс¤ на них ≥ просив прощенн¤.  атерина —емен≥вна обн¤ла його. "Ѕакс, не вмирай, Ц говорила йому, Ц не вмирай, ти наш захисник. як ми будемо без тебеЕ ∆ивиЕ ћи тоб≥ дамо все, чого ти хочешЕ Ѕакс, ти наш, коханий, любийЕ"  атерина —емен≥вна ц≥лувала його, обливаючи сльозами. –уки у ¬≥ктора ≤вановича тремт≥ли, нев≥дома б≥ль заполонила його. ¬раз Ѕакс стрепенувс¤, п≥дн¤в голову, ще раз гл¤нув на вс≥х сумними затуманеними очима, н≥би  попрощавс¤ з≥ своњми господар¤ми, глибоко з≥тхнув, ≥ голова р≥зко опустилась на передн≥ лапи.

¬с≥ Ц ¬≥ктор ≤ванович,  атерина —емен≥вна ≥ ≈лла Цзац≥пен≥ли. “ак продовжувалось к≥лька хвилин. ѕот≥м ≈лла ≥  атерина —емен≥вна заголосили. ¬ тому голос≥нн≥ було ст≥льки любов≥ ≥ болю, безсилл¤ ≥ траг≥чност≥Е ¬≥ктор ≤ванович зан≥м≥в, сто¤в непорушно, н≥би кам≥нна стату¤. “ак продовжувалось пТ¤тнадц¤ть хвилин. ѕершим от¤мивс¤ ¬≥ктор ≤ванович.

Ц Ќ≥чого не вд≥Їш. ¬≥д≥йшов Ѕакс у в≥чн≥сть. ƒе ми його будемо ховати? Ц запитав в≥н.

Ц Ќа дач≥, Ц запропонувала  атерина —емен≥вна.

≈лла продовжувала схлипувати. ќч≥ в нењ та ≥ в  атерини —емен≥вни були червон≥, а п≥д очима Ц чорно-синьо.

Ц ѕ≥ду ¤ по машину, а ви приготуйте все дл¤ похованн¤, Ц промовив ¬≥ктор ≤ванович ≥ вийшов.

„ерез де¤кий час в≥н повернувс¤ до квартири. ≈лла ≥  атерина —емен≥вна загорнули Ѕакса в шубу, на ¤к≥й в≥н спав. ¬≥ктор ≤ванович уз¤в Ѕакса на руки ≥ пон≥с до машини. ѕоклав його на заднЇ сид≥нн¤.

¬же на дач≥ викопали ¤му, постелили там г≥лл¤, накрили дошками, зробили невеличку домовину, в ¤ку поклали Ѕакса.  инули по жмен≥ земл≥, а пот≥м засипали повн≥стю. Ќа горбочку вставили хрест, на ¤кому прибили дощечку з надписом: "Ѕакс. ¬≥д≥йшов у в≥чн≥сть 20 вересн¤ 1999 року".

 

√лава ’≤≤

«а к≥лька дн≥в на висках у ¬≥ктора ≤вановича по¤вилась сивина, в≥н став трохи сутулуватий, обличч¤ худ≥ше, на ньому по¤вились нов≥ зморшки, але оч≥ залишились такими ж уважними, зосередженими, н≥би дивились  у середину людини. ѕо його чорних очах ≥ лаг≥дному голосу  можна було дов≥датись, що ц¤ людина Цдобра, н≥коли зла н≥кому не робила ≥ не зробить. ¬≥н важко захвор≥в. ¬≥д туги за Ѕаксом занудьгували ≈лла ≥  атерина —емен≥вна. ’одили по к≥мнатах, чогось шукаючи. ўодн¤ њздили на дачу, дивилис¤ на могилу, згадували, ¤к Ѕакс лежав, ¤к б≥гав, ¤к приносив на њх проханн¤ потр≥бн≥ реч≥, –обота не спорилась. ѕриходили сус≥ди, ц≥кавились, куди под≥вс¤ Ѕакс. ѕобачивши могилу ≥ надпис на н≥й, висловлювали господар¤м сп≥вчутт¤, н≥би Ѕакс був не собака, а дуже близька господар¤м людина. ќдного разу приб≥гла  ол≥, ≈лла повела њњ на могилу Ѕакса.

Ц ќсь тут лежить тв≥й друг, зл≥ люди звели його в могилу, Ц сказала вона  ол≥. —обака зрозум≥ла њњ, стала сумною, л¤гла б≥л¤ могили ≥ довго-довго лежала.

¬≥ктор ≤ванович втратив св≥дом≥сть ≥ памТ¤ть, у¤вленн¤  про час ≥ м≥сце. —к≥льки часу в≥н був у цьому стан≥ Ц не знав. “иждень, два тижн≥, м≥с¤ць? Ќ≥¤к не м≥г вийти з цього стану. “уманно, ¤к кр≥зь сон, згадував ¬≥ктор ≤ванович, ¤к тримав в об≥ймах Ѕакса, ц≥лував собач≥ губи, ¤к з ним вони гул¤ли, ¤к ходили на ¬исокий «амок, ¤к б≥гали на стад≥он≥ наввипередки. јле найб≥льше згадувались останн≥ дн≥, години, хвилини житт¤ Ѕакса. …ому здавалось, що Ѕакс ось тут, поруч, що в≥н не помер. …ому пост≥йно причувавс¤ голос Ѕакса. ¬≥ктор ≤ванович перебував у стан≥ дивовижноњ  фантасмагор≥њ. ¬≥н ходив по м≥сц¤х, де гул¤в разом з Ѕаксом, ходив, нетвердо ступаючи ногами, ¤к нетверезий чолов≥к. Ѕула ос≥нь. ¬же недалеко зима. ’олодний в≥терець гойдав жовте лист¤, проте ¬≥ктор ≤ванович не в≥дчував холоду, ходив до темноти, незважаючи на ос≥нн≥й дощ, ¤кий с≥¤вс¤ з хмар, що швидко ≥ низько пливли над головою.

“≥льки через к≥лька м≥с¤ц≥в с≥мТ¤ оговталас¤, прийшла, ¤к кажуть, до норми, але не було ≥ дн¤, щоб вони не згадували про Ѕакса. ѕ≥сл¤ ос≥нн≥х дощ≥в горбик над могилою Ѕакса розпливс¤. ¬они знову його поновили ≥ обклали дереном. Ќа другий р≥к могилу привели в пор¤док. Ѕ≥ль утрати Ѕакса з часом притупивс¤ ≥ через два роки вони купили цуцен¤ Ц н≥мецьку в≥вчарку. ¬≥ктор ≤ванович хот≥в назвати пса Ѕаксом, але ≈лла ≥  атерина —емен≥вна запротестували. Ќа с≥мейн≥й рад≥ вир≥шили назвати його ƒжеком у честь знаменитого американського письменника ƒжека Ћондона, що написав пов≥сть про собаку "Ѕ≥лий  лик", в ¤к≥й розкрив собачу душу: любов собаки до людини, в≥ддан≥сть його людському серцю. ƒжеку було к≥лька м≥с¤ц≥в, його т≥льки-но в≥д≥рвали од грудей матер≥ ≥ впродовж двох-трьох м≥с¤ц≥в годували молоком, кашею. ¬≥н швидко р≥с ≥ вже через п≥вроку був розумним, великим псом.

≈лла вийшла зам≥ж ≥ перењхала на нову квартиру. ќблаштувавшись, вона забрала ƒжека до себе.  атерина —емен≥вна важко захвор≥ла. Ќедуга звалила њњ з н≥г, але нав≥ть коли вона не могла встати з л≥жка, часто згадувала Ѕакса. Ќевдовз≥ вона померла. ¬≥ктор ≤ванович залишивс¤ сам у квартир≥ з папугами ћаксом ≥ ћашкою. ћакс ≥ ћашка живуть, ¤к люди. —вар¤тьс¤ ≥ любуютьс¤ одне одним. ∆ивуть вони за законами природи. ѕробуджуютьс¤ з≥ сходом сонц¤ ≥ засинають, коли сонце заходить. Ќайб≥льше любл¤ть вони њсти просо, пшоно ≥ б≥лок ¤йц¤, а жовток чомусь не њд¤ть. ¬≥ктор ≤ванович ≥нколи њх сварить за те, що розкидають продукти ≥ см≥т¤ть п≥рТ¤м по п≥длоз≥. «гадуЇ њм про Ѕакса. ƒачу вони продали, просили нових господар≥в, щоб вони не зрушили могилу Ѕакса.

Е ќдного разу вранц≥, коли ос≥ннЇ сонце Ц велике ≥ жовте, холодне ≥ невеселе Ц з≥йшло ≥ коли воно в≥дмахнулось в≥д ран≥шньоњ димки, що м≥сц¤ми сизуватий туманець так ≥ залишивс¤ над м≥стом подертим серпанком, ¬≥ктор ≤ванович зустр≥вс¤ з сус≥дкою јнни ‘едор≥вни.

Ц ¬и знаЇте, Ц почала вона, Ц вашого собаку та ≥ вс≥х, не т≥льки вашого, отруњла јнна ‘едор≥вна. ¬она њх отруњла ртуттю. ѕро це вона мен≥ сказала тод≥, коли вињжджала зв≥дси до Ћен≥нграда, тепер його —анкт-ѕетербургом називають. ¬она так хвалилас¤, що вивела всю нечисть з подв≥рТ¤.

Ц „ому вона туди поњхала? Ц запитав ¬≥ктор ≤ванович.

Ц —початку туди в≥дправилась њњ донька. “ам њњ з¤ть купив квартиру, влаштувавс¤ на роботу. ¬≥н Ц рос≥¤нин. јнна ‘едор≥вна Ц теж рос≥¤нка. ѕродала свою квартиру у Ћьвов≥ ≥ купила там соб≥ двок≥мнатну. Ѕлижче до д≥тей.

Ц —лава Ѕогу, що такоњ страшноњ людини вже нема у Ћьвов≥, Ц перебив сус≥дку ¬≥ктор ≤ванович.

Ц ѕослухайте мене, Ц знову заговорила ж≥нка. Ц ќце недавно одержала в≥д њњ доньки листа. ѕише мен≥, що њњ мама (јнна ‘едор≥вна) померла. ѕомерла в≥д раку. ¬она докладно описала, що спочатку л≥кар≥ признали в нењ хворобу радикул≥т, робили р≥зн≥ масаж≥, пот≥м знайшли пухлину в одн≥й груд≥, вир≥зали ту грудь. јнна ‘едор≥вна заспокоњлась. як ви¤вилось п≥зн≥ше, пухлина була не зло¤к≥сна. Ћ≥кар≥ перед тим, ¤к робити операц≥ю, не провели потр≥бного анал≥зу пухлини. «робили операц≥ю так, навманн¤. ƒовго мучилась, ц≥лий р≥к. —т≥льки грошей на  л≥куванн¤ матер≥ витратила. ’ай Ѕог милуЇ! Ќ≥чого не допомогло. «а гр≥хи розплачувалась, ¤к≥ натворила за житт¤. Ѕог н≥чого н≥кому не прощаЇ.

Ц  ожному в≥ддастьс¤ за скоЇне, Ц вставив слово ¬≥ктор ≤ванович. Ц ” кожного сво¤ дол¤ ≥ кожний помираЇ так, ¤к заслужив за житт¤. ќдного шанують п≥сл¤ смерт≥, а до другого р≥дн≥ д≥ти на могилу не прийдуть.

¬≥ктор ≤ванович розпов≥в, ¤к помирав Ѕакс. ÷ей пес був не т≥льки дуже вродливим, а й дуже розумним.

 Ц Ќе вбер≥г ¤ його, не думав, що та ж≥нка на таке здатна. ¬же минуло багато рок≥в, а серце болить, ¤к згадаю Ѕакса. ¬≥н був дл¤ мене над≥йним, щирим другом, Ц продовжував ¬≥ктор ≤ванович. Ц ƒружбу ≥ дов≥ру н≥ за ¤к≥ грош≥ не купиш ≥ не продаси.

ўе довго розмовл¤ли вони про житт¤, про тварин, њх в≥рн≥сть, часто згадували Ѕакса.

«нову минуло к≥лька рок≥в. Ѕула весна. —онце виштовхувало зиму, ≥ вона т≥кала нем≥чна, а сл≥дом за нею, прибували ≥ прибували тепл≥ дн≥. ¬есна була безжал≥сна ≥ немилосердна до вмираючоњ зими.

—н≥г розтопивс¤. —трумки, що б≥гли вулиц¤ми заспокоњлись, ставали все меншими ≥ меншими, а вноч≥ зовс≥м затихали. ѕрийшла п≥зн¤ весна.

Ц “ака весна Ц до врожаю, Ц сказав ¬≥ктор ≤ванович ƒжеку, коли в≥н вигулював його.

≈лла ≥ њњ чолов≥к поњхали в≥дпочивати в яремче ≥ на цей пер≥од залишили ƒжека у ¬≥ктора ≤вановича. ƒжек, ¤к ≥ Ѕакс, н≥коли не перебивав його. ”важно слухав усе, про що в≥н йому говорив. ј говорив ¬≥ктор ≤ванович про Ѕакса, свого друга, про вт≥шн≥ ≥ печальн≥ ≥стор≥њ, ¤к≥ в≥дбувалис¤ з ними. ѕамТ¤ть про в≥рного друга, про його печальну долю тривожила у¤ву колишнього господар¤ собаки.

ќдного разу в≥дправились до л≥су Ц того самого, в ¤кому вони часто гул¤ли з Ѕаксом. Ѕув неймов≥рно тихий вес≥нн≥й день. Ќебо густо забризкало пол¤ну прол≥сками. Ќе раз у житт≥ ¬≥ктора ≤вановича повторювалось таке диво. ≤ тепер знову воно прийшло Ц тихе ≥ потужне, просте ≥ неповторне народженн¤ Ц п≥д назвою весна.

Ћ≥с мовчав. ¬≥н т≥льки-но пробудивс¤ в≥д зимового сну, ≥ вже розтривожен≥ теплими сон¤чними промен¤ми розпускались бруньки. ¬≥ктору ≤вановичу здавалось, що в≥н знаходитьс¤ у величному храм≥ з голубим куполом ≥ колонами з живих дуб≥в. ¬≥н згадав, ¤к це м≥сце в л≥с≥ любив Ѕакс, ¤к в≥н прислухавс¤ до барабанного дробу д¤тла, ¤кий нагадував л≥совому царству про початок коханн¤. ƒесь у гущавин≥ л≥су засвист≥ла синиц¤. Ћ≥с дихав, т≥шив голосами птах≥в, всел¤в над≥ю на краще майбутнЇ.

ƒжек втупив на свого господар¤ добр≥, нањвн≥, ласкав≥ ≥ невинн≥ оч≥. ¬≥н також був у захопленн≥ в≥д пробудженн¤ весни. „исте св≥же пов≥тр¤ наповнювало його груди, ≥ в≥н уважно слухав симфон≥ю звук≥в мешканц≥в л≥су.

Ц Ѕакс, Ц звернувс¤ до ƒжека ¬≥ктор ≤ванович, ≥ в≥дразу похопивс¤: Ц вибач, ƒжек, що в моњй голов≥ сидить ≥м'¤ Ѕакс. “и не знав його. ¬≥н, ¤к ≥ ти, любив цей л≥с, кожне дерево знало його. Ўелест лист¤, голоси птах≥в ≥ неповторн≥ запахи дарували йому щаст¤. “ак, ƒжек, тод≥ Ѕакс був щасливим собакою. “од≥ ми ще не знали, що ц≥ л≥сов≥ прогул¤нки були дл¤ нас великим щаст¤м Ц божественно-ц≥лющими л≥ками. ƒл¤ нас ароматн≥ набухл≥ бруньки берези, приЇмн≥ запахи корен≥в, запашн≥ паростки трав  були напрочуд чар≥вним видивом. ј сонце! ¬оно пронизувало л≥с наскр≥зь. «олот≥ промен≥ вир≥зьблювали мереживо дивовижних картин, розстелених на св≥ж≥й земл≥, вкрит≥й тор≥шн≥м лист¤м. ¬се це так нагадуЇ мен≥ про Ѕакса, про його любов до мене, про його в≥ддан≥сть мен≥. „имало вже минуло рок≥в в≥дтод≥, ¤к в≥н загинув, але при згадц≥ про нього болить серце: в≥н багато добра нам зробив. ј за добро треба платити добром.

¬они ще довго ходили по л≥су, насолоджувалис¤ його весн¤ною красою, слухали п≥сн≥ птах≥в, а ¬≥ктор ≤ванович розпов≥дав ≥ розпов≥дав ƒжеку про Ѕакса.

 

Ћьв≥в. 2000 Ц 2006

 

 

Ѕ≥ограф≥чна дов≥дка

¬≥тал≥й ≤ванович ћикульський народивс¤ 1938 року на  ≥ровоградщин≥ (м. ѕ≥двисоке ѕ≥двисоцького району). ” 1955 роц≥ зак≥нчив ∆итомирську середню школу є 23 ≥ вступив до ∆итомирського с≥льськогосподарського ≥нституту. ѕрот¤гом двох рок≥в  працював агрономом на ѕол≥сс≥. ѕ≥зн≥ше Ц служба в арм≥њ. ѕ≥сл¤ зак≥нченн¤ в≥йськовоњ академ≥њ х≥м≥чного захисту (ћосква, 1971) служив в ”крањн≥ та за њњ межами. «авершив службу в чин≥ полковника.

            ¬≥тал≥й ћикульський з молодих рок≥в ц≥кавивс¤ художньою  л≥тературою ≥ сам бравс¤ за перо. …ого твори друкувались у пер≥одичн≥й прес≥ Ц переважали в≥йськово-патр≥отичн≥ теми. ¬ 1993 роц≥ вийшли його поетичн≥ книги У–осою св≥титьс¤ траваФ та У—п≥шу до тебеФ. ¬ них Ц в≥рш≥ про будн≥ арм≥њ, нелегку солдатську службу. Ѕагато уваги прид≥л¤Ї звТ¤зкам покол≥нь, добрим батьк≥вським урокам. ѕоез≥њ в≥дзначаютьс¤ образн≥стю, психолог≥змом.

            ” 1994 роц≥ вийшла зб≥рка поез≥й Ућ≥й дух не погаснеФ. ¬она св≥дчить про творче зростанн¤ поета. ¬ н≥й показано глибокий св≥т л≥ричного геро¤.  нига змушуЇ вбол≥вати за долю ”крањни ≥ украњнц≥в.           

            ” зб≥рц≥ в≥рш≥в ≥ поем У„орнобильФ(1996) автор показуЇ житт¤ таким, ¤ким воно Ї насправд≥, не прикрашаЇ його. як велике горе ”крањни, змальовуЇ чорнобильську трагед≥ю.

            ” поетичн≥й зб≥рц≥ У¬ павутинн≥ кам≥нного м≥стаФ (1998) поет змальовуЇ наше сьогоденн¤,  глибини людськоњ душ≥, стосунки м≥ж чолов≥ком ≥ ж≥нкою.

            ¬ прозов≥й книз≥ У—ектор є 3. ќф≥цериФ (1996) йдетьс¤  про солдат≥в, оф≥цер≥в, генерал≥в, ¤к≥ першими кинулись на л≥кв≥дац≥ю чорнобильськоњ катастрофи, щоб вр¤тувати сотн≥ тис¤ч людей.

” 2002 роц≥ вийшла поетична зб≥рка У«елений сигнал на причал≥Ф, в ¤к≥й автор глибоко вникаЇ в проблеми духовного ≥ пол≥тичного житт¤ незалежноњ ”крањни, у минуле ≥ нин≥шнЇ р≥дного краю, в морально-етичн≥ стосунки м≥ж людьми.

 нига У—погади про батькаФ (2003) складаЇтьс¤ з трьох глав: Уƒит¤ч≥ ≥ юнацьк≥ роки. ¬≥йнаФ, У∆итт¤ батька в документах ≥ св≥тлинахФ, Уќстанн≥ роки. ѕоради нащадкамФ.

” перш≥й Ц розпов≥даЇтьс¤ про ≤вана ¬асильовича ћикульського Ц батька письменника, про його важке    дитинство та юнацьк≥  роки, йдетьс¤ про п≥сл¤революц≥йний пер≥од, особливо про той час, коли сел¤н силом≥ць заган¤ли в колгоспи. „имало  стор≥нок в≥дведено показу голодомору в 1932Ц1933 рр. √либоко, з≥ знанн¤м справи, висв≥тлено тотал≥тарний режим …осифа —тал≥на, коли ним було знищено чимало украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ, в≥дданих комун≥стичн≥й ≥дењ ≥ справ≥ людей, в≥дтворено картини перших дн≥в ¬еликоњ ¬≥тчизн¤ноњ в≥йни, показано героњзм солдат≥в ≥ оф≥цер≥в, ¤к≥ св¤то в≥рили  в непереможн≥сть „ервоноњ јрм≥њ.

            ¬ друг≥й Ц вм≥щено  газетн≥  статт≥ ≥ фотозн≥мки, що в≥дбивають окрем≥ показов≥ моменти  житт¤ батька в п≥сл¤воЇнний пер≥од.

            ” трет≥й  Ц  роздуми  батька про те,  що треба  зробити дл¤ того, щоб  ”крањна стала  кв≥тучою ≥ могутньою державою.        

            У омандир полкуФ(2003) Ц художньо-документальна пов≥сть. ” н≥й ≥детьс¤ про те, ¤к простий хлопець з глухого тайгового  хутора Ц ¬олодимир ѕадалка, маючи великий пот¤г до знань, зробив в≥йськову карТЇру. «ак≥нчивши в≥йськов≥ заклади Ц автомоб≥льне училище, академ≥ю транспорту ≥ тилу,  був призначений командиром полку. Ќа пенс≥ю вийшов у званн≥ генерал-майора з посади заступника командувача в≥йськами ѕрикарпатського  в≥йськового округу з озброЇнн¤.

            ” пов≥ст≥ показано д≥¤льн≥сть командира полку на дуже важливому ≥  в≥дпов≥дальному етап≥ Ц формуванн≥ новоњ частини Ц автомоб≥льного полку трайлер≥в дл¤ перевезенн¤ танк≥в та ≥нших великовагових гусеничних машин.

” н≥й письменник розкриваЇ характер ≥ душу оф≥цера, наголошуЇ на його людських ¤кост¤х. Ѕагато м≥сц¤ в≥дведено л≥кв≥дац≥њ насл≥дк≥в катастрофи на „орнобильськ≥й ј≈—, в ¤к≥й брав участь генерал ѕадалка.

” книз≥ розпов≥даЇтьс¤ про генерала п≥сл¤ виходу на пенс≥ю. …ого громад¤нська позиц≥¤ у вир≥шенн≥ проблем, ¤к≥ перед ним ставить житт¤, не втрачаЇ активност≥.

            ¬ поетичн≥й зб≥рц≥ У¬ об≥ймах житт¤Ф (2005) Ц чотири  глави. ѕерша Ц Уѕоез≥¤ р≥зних рок≥вФ. ” н≥й Ц  в≥рш≥, ¤к≥ не вв≥йшли до попередн≥х зб≥рок. ƒруга Ц У¬≥хи житт¤Ф. ¬она складаЇтьс¤ з фотозн≥мк≥в р≥зних рок≥в житт¤ письменника. “рет¤ Ц УЌа все господн¤ вол¤Ф. ¬ н≥й в≥рш≥, написан≥ п≥д час перебуванн¤ автора в госп≥тал≥. „етверта Ц У¬ипадкиФ (нариси, опов≥данн¤). ¬ них в≥н змальовуЇ р≥зноман≥тн≥ картини житт¤: вбол≥ваЇ за  р≥дну землю, за долю украњнського народу.

            ¬м≥щен≥ в зб≥рц≥ твори в≥дзначаютьс¤ ф≥лософським ≥ психолог≥чним звучанн¤м.

УЋ≥кв≥даториФ (2005) Ц четверта прозова книга ¬≥тал≥¤ ≤вановича ћикульського. ¬ н≥й ≥детьс¤ про солдат≥в, оф≥цер≥в, генерал≥в Ц л≥кв≥датор≥в насл≥дк≥в чорнобильськоњ катастрофи, щоб вр¤тувати сотн≥ тис¤ч  людей.  нига написана на реальних фактах. “ут Ц фотодокументи, на ¤ких зображен≥  л≥кв≥датори цього страшного лиха: генерал-полковник ѕ≥калов (помер у 2001 роц≥), генерал-лейтенант  ёхновець (помер у 2000 роц≥), генерал-лейтенант –≥затд≥нов (живе у Ћьвов≥), генерал-майори —люсаренко, √рубий, ѕадалка (помер у 2004 роц≥), “итаренко (тепер начальник головного управл≥нн¤ з надзвичайних ситуац≥й Ћќƒј), полковники Ц Ѕиков, Ћитвиненко, ∆уков, Ћатишевський, “руновський (помер у 1996 роц≥),  рамаревський, ѕлоск≥н (помер у 2002 роц≥), —олонович, јвраменко (помер у 2001 роц≥) та ≥нш≥. ” твор≥ Ц фотозн≥мки, що показують процес л≥кв≥дац≥њ рад≥оактивного зараженн¤ ≥ насл≥дки, ¤к≥ натворила ц¤ б≥да.  јвтор змушуЇ читача думати над проблемами ¤дерноњ безпеки, над њх вир≥шенн¤м на планетарному р≥вн≥.

Ќа л≥тературно-художньому конкурс≥ окружноњ газети У—лава –одиныФ (нин≥ Ујрм≥¤ ”крањниФ) одержав першу прем≥ю. ”крањнська јсоц≥ац≥¤ письменник≥в ( ињв) за прозову книгу У—ектор є 3. ќф≥цериФ вручила йому республ≥канську л≥тературну прем≥ю У√≥лка золотого каштанаФ. ¬ерховна –ада ”крањни в 2004 роц≥ за л≥тературну, громадську працю нагородила його √рамотою ≥ медаллю.

            ¬≥тал≥й ћикульський Ц √олова ”крањнськоњ јсоц≥ац≥њ письменник≥в «ах≥дного рег≥ону, ѕрезидент в≥йськово-патр≥отичного клубу творчих зустр≥чей У√олосФ, директор Ћьв≥вського видавництва УѕлайФ.  

            ∆иве ≥ працюЇ у Ћьвов≥.     

 

                  Ћ≥тературно-художнЇ виданн¤

 

ћикульський ¬≥тал≥й ≤ванович

 

 

Ѕј —

пов≥сть

 

 

«а редагуванн¤ в≥дпов≥даЇ автор..

 оректор ≈лла  расно ступ.

 омпТютерний наб≥р, верстка,

макет книги ¬≥тал≥й ћикульський.

 

 

 

ѕ≥дписано до друку 11.10.2006 р.

‘ормат 60х84 1/16. ѕап≥р офсетний.

ќфсетний друк. ƒрук. арк. прив. 10,У

 

 

 

¬идавництво "ѕлай" Ц субТЇкт

¬идавничоњ справи видавц≥в, вигот≥вник≥в

≥ розповсюджувач≥в  видавничоњ продукц≥њ.

—ер≥¤ ƒ  є 2371 в≥д 14.12.2005 року.

79058, ”крањна, Ћьв≥в, —орочинська, 2/5.

“елефони 233-83-14, 244-32-28

 

 

Ќадруковано в “зќ¬ "ѕрост≥р ћ"

”крањна, 79000, Ћьв≥в, „айковського, 27

“ел/факс 72-93-68, тел. 72-69-20

 

ћикульський ¬.≤.

Ѕакс. ѕов≥сть. Ц Ћьв≥в.

ѕлай. 2006. Ц 144 с. ≤люстр. Ц 15

ISBN 966-7313-22-0

 

 

УЅаксФ Ц пТ¤та прозова книга ¬≥тал≥¤ ћикульського. ¬ н≥й розпов≥даЇтьс¤ про житт¤, в≥д народженн¤ до смерт≥, собаки, породи боксер Ц Ѕакса, про людей, в ¤ких в≥н був членом с≥мТњ ≥ платив њм любовТю, в≥ддан≥стю. јвтор змальовуЇ також людей, дл¤ ¤ких мораль, сов≥сть ≥ пор¤дн≥сть н≥чого не значать: тваринний св≥т дл¤ них не ≥снуЇ.

¬ останн≥й глав≥ пов≥ст≥ показано переживанн¤ господар¤ п≥сл¤ смерт≥ Ѕакса, ¤кий дл¤ нього був найпершим другом, товаришем ≥ захисником.

ѕеру ¬≥тал≥¤ ћикульського належать поетичн≥ зб≥рки У—п≥шу до тебеФ (1993), У–осою св≥титьс¤ траваФ (1993), Ућ≥й дух не погаснеФ (1994),  У„орнобильФ (1996), У¬ павутинн≥ кам≥нного м≥стаФ (1998), У«елений сигнал на причал≥Ф (2002), У¬ об≥ймах житт¤Ф (2005), а також прозов≥ твори У—ектор є 3. ќф≥цериФ (1997), У—погади про батькаФ (2003). У омандир полкуФ (2003), УЋ≥кв≥даториФ (2005).

 

       47026400203 Ц 04

ћ^{__________________________}Ѕез оголошенн¤                  ЅЅ  84 ” –

                2006  

---

”гору