ћикульський ¬≥тал≥й ≤ванович
ѕавло ‘едюк, член Ќ—ѕ” ≥ ”јѕ, лауреат республ≥канськоњ прем≥њ Ѕлагов≥стФ.
У√ќЋќ¬Ќ≈ Ц ЋёЅ»“» ” –јѓЌ”Ф
( про житт¤, творчу д≥¤льн≥сть √олови ”крањнськоњ јсоц≥ац≥њ письменник≥в
«ах≥дного рег≥ону ¬≥тал≥¤ ≤вановича ћикульського)
—лова дл¤ заголовку ми вз¤ли з в≥рша, вм≥щеного в шост≥й книз≥ ¬≥тал≥¤ ћикульського У«елений сигнал на причал≥Ф. ” н≥й на високому поетичному р≥вн≥ змальовано драматичне житт¤ украњнського народу до ≥ п≥сл¤ встановленн¤ незалежноњ ”крањни.
ћайбутн≥й поет ≥ прозањк народивс¤ на ≥ровоградщин≥ 1938 року в м≥стечку ѕ≥двисокому. ¬ 1941Ц1944 роках на соб≥ в≥дчув чуму фашизму. оли зак≥нчилась ¬елика ¬≥тчизн¤на в≥йна, ¬≥тал≥й п≥шов до першого класу ∆итомирськоњ середньоњ школи є 23. ¬же тод≥ надививс¤ на руњни, згарища м≥ст ≥ с≥л, що залишилис¤ на м≥сц¤х боњв з фашистами. „ув в≥д батьк≥в про стражданн¤ людей у пер≥од фашистськоњ окупац≥њ. ÷е глибоким болем зал¤гло в серц≥ хлопчика Ц учн¤ молодших клас≥в Ц ≥ в≥н пробував виливати своњ почутт¤ у в≥ршах, ¤ких н≥кому не показував. ј час минав.
” 1955 роц≥ ¬≥тал≥й отримав атестат випускника середньоњ школи ≥ став студентом ∆итомирського с≥льськогосподарського ≥нституту. Ћюбив пол≥ськ≥ д≥брови, гањ, розлог≥ ниви. —тав агрономом Ц порадником хл≥бороб≥в. ” дружб≥ з ними пров≥в близько двох рок≥в.
Ѕув обраний секретарем районного ком≥тету комсомолу. ѕисав в≥рш≥, нариси, ¤к≥ друкувалис¤ в пер≥одиц≥. Ќ≥би карТЇра складалас¤ вдало. ѕризвали на службу в арм≥ю, ≥ батько Ц оф≥цер, учасник ¬еликоњ ¬≥тчизн¤ноњ в≥йни, ¤кий хот≥в бачити свого сина в оф≥церських погонах, порадив йому вступати до —аратовського училища х≥м≥чних в≥йськ. ≤ син це зробив. „ерез к≥лька рок≥в (1964) ¬≥тал≥й зак≥нчив цей заклад. омандир взводу, заступник командира роти, пом≥чник начальника х≥м≥чноњ служби див≥з≥њ Ц перш≥ кроки в≥йськовоњ карТЇри. «розум≥в, що без вищоњ в≥йськовоњ осв≥ти дороги дал≥ нема. ¬ступаЇ до московськоњ в≥йськовоњ академ≥њ х≥м≥чного захисту. “ут також писав в≥рш≥, ¤к≥ присв¤чував своњм друз¤м, частенько в≥дв≥дував заходи в Ћ≥тературному ≥нститут≥ ≥м. √орького. ѕ≥сл¤ зак≥нченн¤ академ≥њ був призначений на посаду командира окремого х≥м≥чного батальйону в √руп≥ в≥йськ у Ќ≥меччин≥. «годом служба на ƒалекому —ход≥ Ц —ахал≥н≥, на урилах. “ужив за р≥дним краЇм. ’от≥в повернутис¤ на ”крањну. ѕисав про це рапорти. ≤ його мр≥¤ збулас¤. ѕродовжував службу в Ќовогорад-¬олинську, ∆итомир≥, Ћьвов≥.
ѕ≥сл¤ сахал≥нських сопок ≥ курильських остров≥в ”крањна з≥ своЇю чудовою природою здавалас¤ йому раЇм... “а в кв≥тн≥ 1986 року њњ потр¤сла страшна трагед≥¤ Ц вибухнув один з реактор≥в на „орнобильськ≥й ј≈—. ѕолковник ћикульський прибув у чорнобильську зону, де дислокувалис¤ п≥дрозд≥ли зТЇднанн¤, щоб орган≥зувати захист особового складу в≥д рад≥ац≥њ. ¬се зробив дл¤ того, щоб вивести њх у безпечне м≥сце. “од≥ його в≥рш≥, нариси друкувалис¤ в журналах УЌеваФ, У∆овтеньФ, У–адугаФ та в багатьох газетах. ј газета У—лава –одиныФ нагородила його першою прем≥Їю за в≥рш≥ УћаршФ, У«ор¤Ф.
…шли роки. Ќаступила пора зв≥льнитис¤ в запас. ѕ≥сл¤ виходу на пенс≥ю залишивс¤ жити у Ћьвов≥. ¬елике нервове напруженн¤ в≥дступило. Ќарешт≥ можна й в≥дпочити. јле ж Ц н≥... ѕолковник ћикульський став викладати в≥йськову справу в Ћьв≥вському державному ун≥верситет≥ ≥м. ≤. ‘ранка. ќтримавши д≥л¤нку земл≥, зайн¤вс¤ вирощуванн¤м плодових, овочевих культур. —ад≥вники обирали його головою масиву сад≥вничо-городн≥х кооператив≥в У–ок≥тноФ.
Ќастали бурхлив≥ под≥њ. –озпавс¤ –ад¤нський —оюз. ”крањна стала незалежною. ¬сюди говорили про волю, про те, що ось-ось настане краще житт¤ в незалежн≥й ”крањн≥. —усп≥льство було кинуто у вир реформ Ц ≥ п≥шов процес зм≥н у житт≥ народу.
’оч ¬≥тал≥й ћикульський прот¤гом багатьох рок≥в був ≥зольований в≥д р≥дноњ украњнськоњ мови, але в≥н н≥коли не забував Ѕатьк≥вщини Ц думав про нењ ≥ осп≥вував њњ у поетичних ≥ прозових творах, ¤к≥ приваблювали читач≥в тод≥ (≥ приваблюють нин≥) художн≥стю ≥ правдив≥стю.
” своњх творах письменник завжди сто¤в ≥ м≥цно стоњть на громад¤нських позиц≥¤х Ц демократа, патр≥ота ”крањни.
“ак у заглавному в≥рш≥ У р≥зь випробовуванн¤Ф, вм≥щеному в книз≥ У«елений сигнал на причал≥Ф, поет пише:
ѕро себе ¤ одно лиш добре знаю,
що призваний робити добре д≥ло.
¬елик≥ почутт¤ до свого краю
мене, ¤к сонце л≥тнЇ, завжди гр≥ли.
« дитинства памТ¤ть ¤сно збер≥гала
в далеких дал¤х батьк≥вськ≥ м≥стини...
я син тв≥й, ”крањно! ўоб ти знала:
∆итомирщина в св≥т мене пустила.
як видно з цього в≥рша, найдорожчою землею дл¤ ¬≥тал≥¤ ћикульського завжди була ≥ Ї р≥дна ”крањна, ∆итомирщина, де минули його дит¤ч≥ роки, де одержав середню ≥ вищу осв≥ту.
Ћ≥тература, в ¤ку ¬≥тал≥й ћикульський був закоханий з юних л≥т, захопила його: стала суттю житт¤. ¬≥рш≥, один за одним, л¤гали на папер≥. –≥дним дл¤ нього став Ћьв≥в. “ут вийшли поетичн≥ зб≥рки Ц У–осою св≥титьс¤ траваФ (1993), У—п≥шу до тебеФ (1993), Уƒух м≥й не погаснеФ (1994), У„орнобильФ (1996), У¬ павутинн≥ кам≥нного м≥стаФ (1998), У«елений сигнал на причал≥Ф (2002), нариси, опов≥данн¤, пов≥ст≥ в книгах У—ектор є 3. ќф≥цериФ (1996), У—погади про батькаФ (2003), У омандир полкуФ (2003). “ут в≥н поринув у бурхливу л≥тературну й громадську д≥¤льн≥сть, займаючи посади ѕрезидента ¬≥йськово-патр≥отичного клубу творчих зустр≥чей У√олосФ ≥ √олови ”крањнськоњ јсоц≥ац≥њ письменник≥в «ах≥дного рег≥ону, директора видавництва УѕлайФ.
ѕисьменник, ¤кий у минулому багато рок≥в ходив у шинел≥, перш за все звернувс¤ до в≥йськовоњ тематики. ” зб≥рках зустр≥чаЇмо ц≥кав≥ в≥рш≥ про воњн≥в Ц захисник≥в ¬≥тчизни. ћи бачимо вольових оф≥цер≥в, енерг≥йних солдат≥в, котр≥ оволод≥вають бойовою техн≥кою, щоб ум≥ло д≥¤ти на пол≥ бою.
—ин оф≥цера-фронтовика, пораненого в бо¤х, знаЇ, ¤ким великим горем Ї дл¤ людей в≥йна. ¬ його в≥ршах Ц осуд кривавим в≥йнам. ¬≥н закликаЇ: УЌе бути в≥йн≥!Ф ≤ не дивно, чому поет так щиро розпов≥даЇ про воњн≥в, ¤к≥ сто¤ть насторож≥ миру, спок≥йного житт¤ своњх сп≥вв≥тчизник≥в.
¬≥рш≥ УЌ≥чний Ѕ≥йФ, УЌа марш≥Ф, УћаневриФ перенос¤ть читача в казарму, на стр≥льбища, пол≥гони, де навчаютьс¤ солдати. –озпов≥даючи про будн≥ в≥йськових, в≥н робить його сп≥вучасником тих чи ≥нших под≥й ≥ таким чином п≥двищуЇ ≥нтерес до своЇњ поез≥њ. ƒл¤ прикладу в≥зьмемо в≥рш УЌа марш≥Ф. ¬≥н викладений так, що читач н≥бито перебуваЇ поруч з воњнами, разом з ними переносить труднощ≥ маршу.
«вертаЇ на себе увагу поетичний тв≥р Ућарш украњнських воњн≥вФ. ™ в ньому так≥ слова:
ѕол≥сс¤, ƒн≥про ≥ арпати,
≤ чорного мор¤ стромини
“епер захищають солдати Ц
—ини молодоњ крањни.
ѕокладений композитором на музику, цей в≥рш став п≥снею.
¬≥йськова тематика зайн¤ла чимало м≥сц¤ в наступн≥й поетичн≥й зб≥рц≥ ¬≥тал≥¤ ћикульського У„орнобильФ.
—л≥д зробити маленький в≥дступ ≥ нагадати, що ран≥ше вийшла прозова книжка про чорнобильську катастрофу У—ектор є 3. ќф≥цериФ (1996).
“еритор≥ю, уражену рад≥ац≥Їю, було под≥лено на сектори. Ћ≥кв≥дац≥ю насл≥дк≥в рад≥ац≥њ в сектор≥ є 3 доручено ѕрикарпатському в≥йськовому округу. ¬ нарисах згаданоњ книги йдетьс¤ про напружену, смертельно небезпечну роботу воњн≥в-х≥м≥к≥в. ¬они допомагали населенню залишити уражен≥ м≥сц¤. ѕроводили дезактивац≥ю населених пункт≥в: зр≥зали ≥ ховали уражений верхн≥й шар грунту. ѕисьменник змальовуЇ безстрашних оф≥цер≥в, солдат≥в, ¤к≥ героњчно виконували поставлен≥ перед ними завданн¤.
” зб≥рц≥ У„орнобильФ Ї р¤д в≥рш≥в, ¤к≥ розпов≥дають про чорнобильську трагед≥ю. ѓх не можна читати без хвилюванн¤. ™ в н≥й поема У„орнобильФ Ц глибока за своњм зм≥стом. „итач у¤вл¤Ї соб≥ ситуац≥ю, ¤ка склалас¤ у звТ¤зку з вибухом атомного реактора. Ќемовби бачить саму картину вибуху, горе, ¤ке рад≥ац≥¤ принесла люд¤м, навколишньому середовищу. ѕро жертви, ¤ких завдала ц¤ трагед≥¤, поет говорить:
“акоњ людство ще не знало с≥ч≥:
Ќе тис¤ч Ц сотень тис¤ч не дол≥чиш.
™ в поем≥ р¤дки, ¤к≥ св≥дчать про причини, що викликали чорнобильську катастрофу. ѕоет спод≥ваЇтьс¤, що под≥бне повторитис¤ не може.
ѕисьменник показуЇ г≥рку долю не лише тих, хто постраждав в≥д вибуху атомного реактора в „орнобил≥, але й всього украњнського народу. «гадан≥ його твори вийшли у св≥т, коли зм≥нивс¤ сусп≥льний лад на ”крањн≥. Ќемовби страшний бурев≥й прон≥сс¤ над нашим краЇм: зупинились заводи, фабрики, розвалилось с≥льське господарство, створилась арм≥¤ найб≥льш обездолених Ц безроб≥тних. ¬иникло жебрацтво, неймов≥рно п≥двищились ц≥ни на товари ≥ продукти...
“ихо плаче розтерзаний вбогий м≥й край...
як йому помогти, п≥дсобити?
“ак говорить поет в одному з в≥рш≥в зб≥рки Ућ≥й дух не погаснеФ.
ћинуло чотири роки. „и сталис¤ позитивн≥ зрушенн¤ в житт≥ наших людей? ≤ в поетичн≥й книз≥ У¬ павутинн≥ кам≥нного м≥стаФ в≥н з глибоким сумом спов≥щаЇ:
¬ павутинн≥ кам≥нного м≥ста
я до поту щоденно труджус¤...
Ќин≥ люд¤м вже н≥чого њсти...
„и добра ¤ колись ще д≥ждус¤?
¬ ≥ншому в≥рш≥ ц≥Їњ ж зб≥рки ¬≥тал≥й ћикульський, ¤кий добре знаЇ житт¤ простих людей, п≥дкреслюЇ:
ќстанн≥ дн≥ все б≥льш мене тривожать:
Ѕ≥да гул¤Ї люта навкруги...
Ќа р≥дн≥й плодородн≥й украњнськ≥й земл≥ поет всюди бачить невт≥шн≥ картини.
”гледиш поле, бурТ¤ном заросле,
Ћюдей уздр≥Їш чорних в≥д печал≥.
Ќужденне житт¤ б≥льшост≥ народу нашоњ держави показано у в≥рш≥ Ућо¤ обительФ:
”крањна зомл≥ла в≥д болю,
ј л≥к≥в дл¤ нењ нема.
–оздумуючи над причинами такого стану, поет зауважуЇ, що в крањн≥ закони Ц лише на папер≥, УпануЇ дух злод≥йстваФ, Украдуть ≥ в центр≥, й на перифер≥њФ, а Увлада зупинити це не можеФ. ѕисьменник ганьбить бюрократ≥в, хамелеон≥в, п≥длабузник≥в Ц вс≥х тих, хто обкрадаЇ державу, наживаЇтьс¤ на людських б≥дах ≥ труднощах.
« болем говор¤чи про важку долю народу, ¤кий опинивс¤ в лещатах безвих≥дноњ скрути, ¬≥тал≥й ћикульський см≥ливо звертаЇтьс¤ до нин≥шн≥х можновладц≥в, котрих назвав Унов≥тн≥миФ:
¬и ж бо украњнц≥ Ц люди статн≥,
¬ам би думать про свою ¬крањну!
ѕоет закликаЇ до справедливост≥, наголошуЇ, що треба жити праведними законами, розвивати любов до прац≥ на користь усьому сусп≥льству.
Уя мудр≥стю горджусь свого народуФ, Ц за¤вл¤Ї в≥н в одному з в≥рш≥в. ўиру любов висловлюЇ до ”крањни, ¤ку хоче бачити кв≥тучою ≥ щасливою. …ого чутлива душа в≥рить: такий час настане.
” книз≥ У«елений сигнал на причал≥Ф в цикл≥ в≥рш≥в Ућо¤ ”крањноФ поет за¤вл¤Ї: У√оловне Ц любити ”крањну...Ф, в ≥ншому твор≥ пише, що в≥н Ц Угосподар на своњй земл≥, що р≥дна мова Ї ≥ хата й мо¤ ¬крањна Ї багатаФ. јле через дванадц¤ть рок≥в ≥снуванн¤ незалежноњ ”крањни прийшов до висновку, Узло живе на ”крањн≥Ф. ≤ найб≥льше його дивуЇ: це зло Ц у владних структурах, ¤к≥ Удень у день торочать: У∆ити будете, ¤к сл≥д...Ф ѕоет нагадуЇ њм: украњнц≥ Уне раби н≥м≥њ, а люди прац≥ ≥ ума...Ф
«ахоплюЇ в≥рш У” дн≥ негодиФ, присв¤чений украњнським поетам. ” цьому твор≥ ¬≥тал≥й ћикульський звертаЇтьс¤ до ≥нтелекту нац≥њ:
Ќе жд≥те слави п≥сл¤ смерт≥,
а славно думайте тепер!
“алант не дайте злу у жертву,
щоб дух козацький ваш не вмер.
ƒопомож≥ть ¬крањн≥ встати!
Ќехай земл¤ њњ цв≥те:
¬она у св≥т≥ мусить стати
¤к гроно правди золоте.
—повнилос¤ дванадц¤ть рок≥в Унезалежн≥йФ ”крањн≥. «а цей час в≥д хвороб, холоду й голоду померло багато людей старшого покол≥нн¤. Ќаселенн¤ нашоњ Ѕатьк≥вщини зменшилос¤ б≥льш ¤к на чотири м≥льйони ос≥б. ≤ це без в≥йн, еколог≥чних потр¤с≥нь, недород≥в, пол≥тичноњ нестаб≥льност≥. ѓдуть з ”крањни люди на зароб≥тки (бо нема роботи дома) до –ос≥њ, крањн «аходу, до —Ўј, анади та ≥нших крањн, щоб виконувати найбрудн≥шу роботу, за що одержують м≥зерну плату. ¬се це викликаЇ в поета тривогу за майбутнЇ ”крањни. ¬≥н ставить питанн¤ украњнц¤м: за що боролись ≥ в≥ддали житт¤ м≥льйони роб≥тник≥в ≥ сел¤н, воњни ќ”Ќ ≥ ”ѕј, представники ≥нтел≥генц≥њ? «а що в≥ддав житт¤ класик украњнськоњ поез≥њ ¬асиль —тус?
” в≥рш≥ У¬же давно мен≥ не спитьс¤Ф поет, читаючи поез≥њ ¬асил¤ —туса, запитуЇ:
“ож нав≥що —тус боровс¤?
≤ за що в≥ддав житт¤ в≥н?
ўоб з ¬крањни лл¤лась кровц¤,
щоб вс≥ стали п≥днев≥льн≥?
—тусу не потр≥бна шана Ц
вс≥ ц≥ почест≥ посмертн≥...
”крањна Ц в≥чна рана,
болю не в≥двернуть мертв≥.
Ќе за те —тус в≥ддав житт¤, щоб дес¤ть в≥дсотк≥в населенн¤ привласнило вс≥ багатства держави, а девТ¤носто Ц жили в б≥дност≥. ѕоет закликаЇ украњнський трудовий народ:
∆ени у шию ол≥гарх≥в,
новонароджених монарх≥в.
—воњх, вкрањнц≥в, бережи Ц
в≥д гор¤ й муки стережи.
«начна частина в≥рш≥в ¬≥тал≥¤ ћикульського Ц це пейзажна, ≥нтимна л≥рика. « твор≥в ≥нтимноњ л≥рики випливаЇ, що прац¤, любов ≥ краса вр¤тують планету в≥д б≥ди: вони Ї стимулом до щасливого житт¤.
ѕоет запевн¤Ї, що кохати можна й тод≥, коли Уос≥нь вкрила сн≥гом скрон≥Ф. ¬≥н в≥рить Уу вогник зелений Ц у щаст¤Ф.
—аме в л≥риц≥ ¤скраво видно його художню майстерн≥сть. ¬≥н знаходить еп≥тети, метафори, пор≥вн¤нн¤, ¤к≥ поглиблюють його думки.
„имало в≥рш≥в присв¤чено членам ”крањнськоњ јсоц≥ац≥њ письменник≥в, ≥ншим талановитим особистост¤м ”крањни.
ќстанн≥ дв≥ прозов≥ книги "—погади про батька" (2003) та " омандир полку" (2003) св≥дчать про мистецьке зростанн¤ ¬≥тал≥¤ ћикульського ¤к прозањка.
нига "—погади про батька" складаЇтьс¤ з трьох глав: "ƒит¤ч≥ ≥ юнацьк≥ роки. ¬≥йна", "∆итт¤ батька в документах ≥ св≥тлинах", "ќстанн≥ роки. ѕоради нащадкам".
” перш≥й - розпов≥даЇтьс¤ про ≤вана ¬асильовича ћикульського - батька письменника, про його важке дитинство та юнацьк≥ роки, йдетьс¤ про п≥сл¤революц≥йний пер≥од, особливо про той час, коли сел¤н силом≥ць заган¤ли в колгоспи. „имало стор≥нок в≥дведено показу голодомору в 1932-1933 рр. √либоко, з≥ знанн¤м справи, висв≥тлено тотал≥тарний режим …осифа —тал≥на, коли ним було знищено чимало украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ, в≥дданих комун≥стичн≥й ≥дењ ≥ справ≥ людей, в≥дтворено картини перших дн≥в ¬еликоњ ¬≥тчизн¤ноњ в≥йни, показано героњзм солдат≥в ≥ оф≥цер≥в, ¤к≥ св¤то в≥рили в непереможн≥сть „ервоноњ јрм≥њ.
¬ друг≥й - вм≥щено газетн≥ статт≥ ≥ фотозн≥мки, що в≥дбивають окрем≥ показов≥ моменти житт¤ батька в п≥сл¤воЇнний пер≥од.
” трет≥й - роздуми батька про те, що треба зробити дл¤ того, щоб ”крањна стала кв≥тучою ≥ могутньою державою.
" омандир полку" - художньо-документальна пов≥сть. ” н≥й ≥детьс¤ про те, ¤к простий хлопець з глухого тайгового хутора - ¬олодимир ѕадалка, маючи великий пот¤г до знань, зробив в≥йськову кар'Їру. «ак≥нчивши в≥йськов≥ заклади - автомоб≥льне училище, академ≥ю транспорту ≥ тилу, був призначений командиром полку. Ќа пенс≥ю вийшов у званн≥ генерал-майора з посади заступника командувача в≥йськами ѕрикарпатського в≥йськового округу з озброЇнн¤.
” пов≥ст≥ показано д≥¤льн≥сть командира полку на дуже важливому ≥ в≥дпов≥дальному етап≥ - формуванн≥ новоњ частини - автомоб≥льного полку трайлер≥в дл¤ перевезенн¤ танк≥в та ≥нших великовагових гусеничних машин.
” н≥й письменник розкриваЇ характер ≥ душу оф≥цера, наголошуЇ на його людських ¤кост¤х. Ѕагато м≥сц¤ в≥дведено л≥кв≥дац≥њ насл≥дк≥в катастрофи на „орнобильськ≥й ј≈—, в ¤к≥й брав участь генерал ѕадалка.
” книз≥ розпов≥даЇтьс¤ про генерала п≥сл¤ виходу на пенс≥ю. …ого громад¤нська позиц≥¤ у вир≥шенн≥ проблем, ¤к≥ перед ним ставить житт¤, не втрачаЇ активност≥.
’арактеризуючи ¬≥тал≥¤ ≤вановича ¤к письменника, треба сказати, що це великий трудолюб. ƒе б в≥н не був - у риму на в≥дпочинку, у в≥др¤дженн≥ чи на л≥куванн≥ - н≥де не розлучаЇтьс¤ з пером - пише в≥рш≥, нариси, опов≥данн¤, пов≥ст≥, реценз≥њ на твори письменник≥в. „асто виступаЇ перед молоддю, во¤ками. ≤ звичайно декламуЇ своњ в≥рш≥. « його уст звучать слова, ¤к кл¤тва перед ¬≥тчизною:
я - захисник тв≥й, ”крањно,
я - тв≥й син!
